Про долю митрополита “Ізюмського і Куп’янського” Єлисея донедавна широкому загалу не було нічого відомо. Але кілька днів тому на сайті Валуйської єпархії РПЦ з’явилася інформація про те, що в 14 вересня він відвідав 11-ту православну виставку. Ця новина була проілюстрована відповідним фото. Таким чином, можна говорити про те, що митрополит Єлисей (в миру – Олег Олександрович Іванов 1973 року народження) – втік до Росії, передає Status Quo.
Ця втеча була цілком очікуваною. Раніше він відкрито заявляв, що не буде виконувати рішення Собору УПЦ, який засудив агресію РФ. У червні Єлисей заявив: “Те рішення, яке було прийнято в Києві 27 травня, де відбувся Помісний собор, я не підтримав. Я не хочу порушувати вікову єдність з Патріархом Московським і всієї Русі і як правлячий архієрей Ізюмської єпархії прийняв рішення… ми залишаємося в статуті, який діяв до 27 травня. Ми поминаємо Патріарха (Кирила – ред.) і молимося про нього”.
Більше того, він брав активну участь у політичному та суспільному житті окупованих територій, відвідуючи не публічні заходи. Законами України його дії кваліфікуються як колабораціонізм. Очевидно, намагаючись втекти від кримінального переслідування, він і покинув свою паству.
Доля окремо взятого клірика УПЦ МП була б малоцікава, якби його дії не означали удару по всій Українській православній церкві Московського патріархату, зазначають у виданні.
“Багато храмів УПЦ в усій Україні стали свого роду “гуманітарними хабами”, надаючи допомогу парафіянам і просто нужденним. А в Харкові, який піддавався і піддається особливо масованим обстрілам, так звані “нижні храми” або підвали церков використовуються як бомбосховища. Крім того, за останні півроку нікуди не зникло протистояння УПЦ і ПЦУ, проголошеної у грудні 2018 року в Києві, чия канонічність була підкріплена томосом Константинопольського Патріархату”, – йдеться у матеріалі.
На цьому тлі дії Єлисея завдають істотного удару по УПЦ МП. При цьому сама УПЦ МП офіційно не давала жодних оцінок його діяльності. Це можна пояснити як традиційною інформаційною повільністю церковного апарату, так і свідомим вибором з метою замовчати проблему поведінки митрополіту на окупованих територіях.
Як би там не було, УПЦ МП, мабуть, доведеться висловити свою позицію щодо ситуації, тому що мовчання в даному випадку не йде на користь ані Церкві, ані священикам, які залишилися на звільнених територіях, ані пастві. Це тим більше важливо, що разом з відновленням мирного життя на звільнених від окупації територіях необхідно відновлювати життя церковне, а для цього позиція УПЦ МП щодо кліриків-колаборантів повинна бути окреслена чітко і недвозначно.
