Я абсолютно не переоцінюю значення молитви й добрих побажань. У війні не можна мати надію лише на чудо. Гедеон переміг численне воїнство з допомогою Божою, але також і тримаючи в руці меч. І Давид повалив Голіафа не лише завдяки вірі, але і влучно поціливши камінцем з пращі.
Однак читаючи вчора новини про успіхи у звільненні української землі, звільненні наших міст і сіл від навали ворожої, мене не полишала думка якогось ірраціонального зв’язку з тим всесвітнім форумом церков, який 8-го вересня завершився у Німеччині.
Так, документ, що його форум ухвалив, був значно «сферичнішим», ніж промова Штайнмаєра. Російська делегація зазнала моральних втрат, але не процедурних обмежень прав, як члена ВРЦ. Однак я не про це…
Всі дні Асамблеії до мене, до отця Ростислава, до Романа і Олександри, які разом складали делегацію ПЦУ, підходили десятки, можливо навіть сотні людей. Зі співчуттям, з побажанням миру для України.
Якісь їх ідеї були наївними, а пропозиції досягення миру – відірваними від реалій. Однак саме їхнє побажання миру і свідчення, що вони моляться про цей мир – було справді щирим.
З Ефіопії та з Соломонових островів, з Кореї та Бразилії, з усіх континентів і куточків світу християни різноманітних деномінацій запевняли нас, що моляться про Україну.
У своїй промові перед Асамблеєю я дякував за цю молитву. Бо молитва праведних може зрушити гори.
І у мене є якесь внутрішнє відчуття, що реальним підсумком Асамблеї в українському питанні став не «сферичний» підсумковий документ, не те, що делегація МП відбулася «льогкім іспугом», а саме це – що тисячі християн молилися за Україну і мир для нашого народу, і цей заклик до молитви вони понесуть до мільйонів на всіх континентах.
І сила цього єднання в молитві – якось я так відчув – додала сили і нашим воїнам. А серед ворогів примножила страх і спонукала їх до втечі, як мадіанитян – перед мечем та силою віри Гедеона і 300 його воїнів, за якими був Сам Господь.
