Джерело: єрарх ПЦУ, митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (Драбинко).
ТЕЗИ. Для тих, хто вірить розумно
1. Київська митрополія створена Константинопольським патріархатом.
2. Святі угодники Антоній і Феодосій Печерські, Іов Почаївський та сотні канонізованих святих – наших земляків були кліриками і вірянами Константинопольського патріархату.
3. Києво-Печерська Лавра до 1720-х зберігала ставропігію від Константинополя.
4. Звинувачення про те, що відміняти рішення 300-річної давності про підпорядкування Київської митрополії не серйозно, можна переадресувати Російській Церкві, яка через двісті років відмінила своє ж рішення про скасування патріархії і поновила її в 1918 році.
5. УПЦ не існує.
В статутних документах парафій та монастирів чітко прописана назва Українська Православна Церква, але це лише в державних документах. Світове Православ’я визнає УПЦ, як єпархії РПЦ (в кращому випадку, як митрополію РПЦ). Статус «широкої автономії» існує лише для внутрішнього користування, УПЦ нема в диптиху Православних Церков ні серед автокефальних ні серед автономних.
6. УПЦ не має Томосу.
Адепти «Руzzкава міра» полюбляють посилатися на грамоту московського патріарха Олексія ІІ від 1990 року про незалежність УПЦ, кажучи, що це наш Томос. Як зазначалося в п. 5 ця грамота лише для внутрішнього користування і через це відділення митрополита Філарета (Денисенка) від РПЦ і створення Київського патріархату не було визнане в світовому Православ’ї. І тепер, коли духовенство хизується грамотою наче Томосом, постає питання, то чому вони не пішли за своїм предстоятелем? Чому зрадили його, провели розкольницький Харківський собор, а потім ще урочисто святкували річниці цього зібрання.
7. Архієрейська омана.
В 1993 і 2006 роках архієреї УПЦ підписалися під зверненням про наміри створити в Україні Помісну Православну Церкву. Але потім ці ж архієреї робили все, щоб залишитися в лоні РПЦ. Були створені при єпархіях проросійські організації (братства), парамілітарні «патріотичні» організаці (козацтва та ін.), духовенство відкрито і приховано підтримувало проросійських політиків на виборах різних рівнів, проросійські листівки, періодичні видання («SOS», «Начало»), українофобні брошурки безкоштовно поширювалось на парафіях, кандидати на єпископство вибиралися теж з лояльним ставленням до політики церковної москви. Хоча з амвону архієрейські вуста з жалем промовляли про рану на тлі Українського Православ’ї, про щире бажання подолати розкол, але на справді робили все, щоб об’єднання не відбулося. Час від часу створювалися комісії для порозуміння УПЦ і УПЦ КП, але як тільки такі комісії доходили до якогось консенсусу з москви приходила вказівка припинити діалог і розпустити комісію. По відношенню УПЦ КП були прийняте неканонічне рішення – не признавати Хрещння здійсненим в Київському патріархаті, хоча по канонам хрещені в розколі признаються і приймаються в спілкування лише через покаяння.
8. Ігнорування Соборів з боку РПЦ, УПЦ.
З апостольських часів Християнська Церква керується Соборами. З давніх-давен питання віровчення, адміністративного упорядкування Церкви, територіального поширення та інші вирішувалися на Соборах. Але небажання вирішити складну церковну ситуацію в Україні спонукало РПЦ, УПЦ проігнорувати Всеправославний Собор на Криті в 2016 році і об’єднавчий Собор в Києві у 2018 році. Якщо в УПЦ було своє бачення подолання розколу в Українському Православ’ї, то треба було архієреям з’явитися, згідно запрошення, на Собор і поставити свої умови.
9. ПЦУ – «Порошенківська Церква»?
Якщо ПЦУ – Церква Порошенка, то РПЦ – Церква Сталіна, бо власне з ініціативи Сталіна в 1943 році із залишків найбільш лояльних до радянської влади архієреїв Російської Православної Церкви була створена Руська Православна Церква. «Совєтская Церковь» звучало не дуже архаїчно і титул «патріарх всія Совєтскаго Союза» міг би відлякувати вірян, а титул «всія Русі» був історичним, але тепер ширився за межі історичної Русі і на Середню Азію і на Далекий Схід.
Дійсно пан Порошенко будучи Президентом України доклав немало зусиль до створення в Україні Помісної Церкви. Частина православних громадян України, внаслідок церковного розколу, була за межами канонічного поля Вселенського Православ’я. І Петро Олексійович, як лідер нації, потурбувався про те, щоб тих вірян, які з певних причин не хотіли належати до московського патріархату, долучити до канонічної Церкви. Помилка Петра Порошенка, в тому, що почав використовувати отримання Томосу у своїй передвиборчій кампанії. Втручання в життя Церкви проросійських депутатів і політиків, абсолютно не бентежить духовенство УПЦ, натомість допомога Порошенка в отриманні ПЦУ Томосу чомусь розглядається, як злочин.
10. ПЦУ ніхто не визнає?
На разі 4 Помісних Церкви офіційно визнали автокефалію Православної Церкви України і, зауважте, з цими Церквами ніхто не розірвав Євхаристичне єднання крім РПЦ, УПЦ.
11. Священник який переходить в ПЦУ порушує присягу?
Насправді зміна юрисдикції це все рівно, що змінити підпорядкування єпархіального керівництва. При посвяченні в священники, кандидат на священство підписує присягу про вірність Соборній і Апостольській Церкві, а не конкретному патріархатові. При зміні юрисдикції без благословення правлячого архієрея, священник, в даному випадку не порушує апостольських правил, бо діяльність УПЦ, після відновлення Київського екзархату Константинопольського патріархату і створення ПЦУ, не канонічна на території України, як структура. Напевно, справжнім зрадником є той священик, який зарди кращих статків кидає прихід в селі чи маленькому містечку і намагається десь зацепитися в Броварах чи Києві.
12. Треба триматися тієї Церкви в якій був хрещений?
При Таїнстві Хрещення виголошується «Символ віри» там є такі слова: «Вірую ….в Єдину, Соборну і Апостольську Церкву», тобто не «вірую в РПЦ чи УПЦ», а в «Соборну і Апостольську Церкву». ПЦУ частина Соборної і Апостольської Церкви, так само, як і Грузинська, Єрусалимська чи інша Помісна Церква. Навіть цілком можливо, що маленького Ореста Березовського хрестили в Румунській Церкві бо народився він саме в той перехідний період, коли ще не всі парафії на Буковині були підпорядковані москві. Більшість сьогоднішніх українців до 1991 року були хрещені в Українському екзархаті Руської Православної Церкви.
13. Собор УПЦ 27 травня не проголосив відкрито розрив із РПЦ.
Але навпаки, Собор підкреслив свій зв’язок із РПЦ через грамоту патріарха Олексія 1990 року, де написано, що УПЦ через РПЦ має зв’язок із Православним світом. Речники УПЦ і РПЦ в один голос говорять, що ніякого розриву з РПЦ не відбулося, а Собор лише підтвердив те, що УПЦ й так мала – “самостійність і незалежність” в складі РПЦ. Ця “самостійність і незалежність” УПЦ обмежується в статуті РПЦ в 10-розділі, частиною якої вона є. Оновлений Стутут УПЦ не публікується. А багатьох храмах і монастирях поминають патріарха Кирила за богослужіннями, користуючись особливими благословеннями від правлячого архієрея чи предстоятеля.
14. Офіційного діалогу з ПЦУ найближчим часом не передбачається.
Початку діалогу, чи хоча б прояву бажання щодо об’єднання УПЦ з ПЦУ і набуття статусу єдиної “повноцінної” автокефалії Української Церкви не має. Хоча на даному етапі під час війни Росії проти України це був би дієвий акт в об’єднанні українського суспільства і зупинив би переходи громад. Спроба провести неформальний діалог рядових священників УПЦ та ПЦУ викликало шквал негативної критики з боку підконтрольних священноначаллю і проросійським олігархам ЗМІ: Перший козацький, СПЖ, РасколамНет та ГО “Миряни”. Та негативна реакція зі сторони єпископату.
