Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в п’яту неділю після П’ятидесятниці.
Цього недільного дня ми чуємо з Євангелія розповідь про зцілення Спасителем двох біснуватих у країні Гергесинській.
В першу чергу ця розповідь нагадує нам про саме явище біснування, як про особливу форму залежності людини від дії злих духів. Над всяким грішником біси мають певну владу, спонукаючи людину до примноження зла. Підкоряючись цим спонуканням – спокусам та пристрастям, – грішник стає все більш залежним від них. Це приводить його навіть до такого стану, коли грішник усвідомлює шкідливість для нього самого і оточуючих тих гріхів, які він чинить, але він все одно продовжує їх чинити.
Відтак гріх зв’язує волю людини подібно до того, як пута чи кайдани зв’язують тіло. Вона робить не те, чого бажає, а те, до чого спонукає її зло і біси, які є служителями і примножувачами зла. Так про це каже і апостол Павло у Посланні до Римлян: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені» (Рим. 7:19-20). Про відданих злу Сам Спаситель свідчить: «Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого» (Ін. 8:44).
Отже, всякий грішник, у тій мірі, в якій грішить – віддає себе у владу злих духів, підкоряється їм, стає їхнім рабом та починає виконувати не Божу волю і навіть не свою власну, але виконує те, чого бажають біси. Біснування ж, про вияв якого ми чуємо сьогодні з читання Євангелія, є крайньою формою залежності людини від злих духів, коли вона не просто кориться їм та виконує їхню волю, але коли втрачає навіть контроль над своїм тілом.
За нормальним порядком, властивим для людської природи, тіло підкоряється нашій душі та виконує бажання нас самих, як особи. Коли ж цей порядок порушується, то меншою чи більшою мірою душа втрачає здатність управляти тілом. Прикладом порушення такого порядку є важка хвороба тілесна, параліч, або біблійною мовою – розслаблення. Внаслідок такого захворювання людина частково або повністю втрачає здатність керувати своїм власним тілом.
Біснування ж є важким духовним розладом, коли один або кілька злих духів втручаються у зв’язок душі з тілом, безпосередньо змушуючи тіло виконувати те, чого бажають вони, а не людська особистість. Зовнішньо біснування виявляється у цілком незвичайній для людини поведінці, як от бачимо на прикладі двох згаданих у Євангелії осіб: вони мали особливу лютість та жили в гробах, тобто у природних чи рукотворних печерах, де юдеї ховали тіла мерців.
В інших випадках ми чуємо з Євангелія про такі прояви біснування, як промовляння цілком чужим, не властивим для людини, голосом, спонукання до того, щоби кидатися у вогонь чи у воду, заподіяння бісом іншої шкоди людині, такої як наведення глухоти, німоти, скорчення, тощо.
Слід наголосити на тому, що біснування за своєю природою відрізняється від тілесних та психічних захворювань, хоча зовнішні прояви того й іншого можуть бути подібні. Не вдаючись до більш докладного розбору цього питання достатньо буде сказати, що істотною відмінністю біснування є особлива реакція біснуватого на святиню, на священні предмети, на молитву. Як чуємо сьогодні з Євангелія, сама близька присутність Господа Ісуса Христа для бісів була мучительною. Дія благодаті Божої, яка для людини є благотворною, бісами відчувається як мука і страждання, бо вони через своє абсолютне падіння не здатні прийняти її.
Конкретні причини для того, щоби злий дух отримав таку надзвичайну владу над людиною, яку називаємо біснуванням, нам до кінця не відомі. Адже, як було раніше сказано, всякий грішник певною мірою виявляється зв’язаний і підкорений бісами, однак лише невелика кількість людей страждають від справжнього біснування. Проте дві речі стосовно такого стану ми можемо сказати з впевненістю. Перша – що стан цей пов’язаний з впливом гріха на людську природу. Друга – що зцілення, звільнення від такого стану можливе тільки завдяки дії божественної благодаті.
Чи не знайомий багатьом з нас стан людини, про який образно, але цілком справедливо кажуть – «бісить»? Мабуть, що знайомий. Коли людину «бісить», вона сама відчуває надзвичайну озлобленість, втрачає здатність контролювати свій гнів, і все це виявляє супроти оточуючих. Коли приходить заспокоєння, то ті, хто пережив подібний стан, самі зазвичай дивуються тому, що відчували і що робили.
Хіба не перегукуються ознаки цього з тим, що ми чуємо з Євангелія про біснуватих, зокрема про їхню лютість, яка лякає оточуючих? Озлоблення, жага до заподіяння шкоди аж до смерті – характерна риса бісів, яких слово Боже називає «духами злоби». Тож всякий, хто сам переживав приступ надзвичайної люті, кого «бісило», або хто бачив, як це стається з іншою людиною – може зрозуміти, чим є біснування, коли подібний стан триває не якусь мить чи хвилини, але виявляється практично постійно.
Що ж нам робити, щоби убезпечитися від дії злих духів? Як досягти того, щоби вони не мали над нами влади? Відповідь є простою для розуміння, але складною для здійснення: слід нам сповнюватися благодаттю Божою. Як світло проганяє темряву, так благодать Божа відганяє дію духів злоби, руйнує їхню владу над нами.
На два засоби боротьби з владою бісів прямо вказує Сам Спаситель – піст і молитва. «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9:29) – так Спаситель відповідає на питання учеників про вигнання злого духа.
Піст – це не просто обмеження в їжі, але в ширшому значенні – самообмеження, підкорення своєї волі – волі Божій. А молитва – це в широкому значенні є спілкування з Богом. Тобто побороти дію злого духа можна лише через спілкування з Богом, через єднання з Ним, через відмову від сваволі та через упокорення перед волею Творця.
Дорогі брати і сестри!
Все, про що ми міркували, важливе для нас не лише з точки зору тлумачення Священного Писання чи облаштування нашого власного духовного життя. Всі ми та весь світ зараз є свідками особливого виду біснування. В. Диявол, як свідчить Сам Господь, «людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8:44). Хіба відверта, цинічна, свідома брехня, якою кривавий Кремль затопив свою країну та намагається в ній потопити весь світ – не вияв дії духа лукавого, стани – батька брехні? Хіба лютість, жорстокість та немилосердність, з якою російські вбивці нищать наш народ – не вказують на бісівську злобу, як на джерело цих сатанинських справ?
Можливо для людей невіруючих чи для засліплених баснями про «русскій мір» цей зв’язок і не видається очевидним. Однак нам він здається цілком явним. А це спонукає нас до висновку, що боротьба проти російської агресії має полягати не лише у фізичному спротиві нападнику, але і в опорі духовному. Цим опором є наші сердечні, щирі молитви, наше власне виконання Господніх заповідей, які зводяться в сутності своїй до заклику жертовно любити Бога і любити ближнього.
Не кожен може захищати Матір-Україну зі зброєю в руках. Але кожен з нас, християн, не лише може, але і зобов’язаний захищати її від бісівського озлоблення кремлівської тиранії тією зброєю проти роду диявольського, яку дав усім нам Господь – молитвою та богоугодними ділами.
І ми віримо, ми впевнені, що як найлютіші біси були вигнані Господом, про що чуємо сьогодні з Євангелія, так і нинішнє біснувате озлоблення російських агресорів буде подолане, переможене, а самі вони – будуть вигнані геть з нашого дому.
Нехай з волі Божої день цей наблизиться! Амінь.
