Сучасна українська література вперше у своїй історії заходить на івритомовний книжковий ринок: подружжя Асаф Бартов та Наталії Тимків за власною ініціативою зайнялося перекладом, видавництвом та розповсюдженням української прози в Ізраїлі, та ізраїльської – в Україні. Боротьба України проти російської окупації підігріла інтерес “до українського слова”, але це не єдиний чинник зростаючої цікавості книголюбів Ізраїлю до української літератури.
Він – корінний ізраїльтянин Асаф Бартов, відповідальний за підтримку спільнот, що розвиваються, у Wikimedia Foundation, програміст і перекладач, засновник інтернет-бібліотеки “Проєкт Бен-Єгуда”, удостоєної кількох призів. Вона – Наталія Тимків, уродженка Києва, адміністратор української Вікіпедії, голова правління Wikimedia Foundation, а також дружина Асафа. Сім’я мешкає в Раанані (Ізраїль), повідомляє vesti.co.il.
Подружжя замислило здійснити повноцінний переклад сучасної української літератури на іврит. Подружжя започаткувало видавничий проєкт “Немала” (נמלה). Назва – гра слів українського та івриту, що однаково звучить (“немаленька” українською та “мурашка” на івриті). Цим проєктом, наголошує Бартов, його родина “відкриває нову літературну нішу для ізраїльтян та усуває несправедливість”. “Адже є можливість читати на івриті літературу, перекладену з ісландської, норвезької, японської мов, – міркує він. – Я можу згадати як мінімум п’ять нігерійських письменників, і жодного українського”.
У свіжому щорічному звіті Book Report-2021, виданому Національною бібліотекою Ізраїлю, виразно представлена ця картина єврейського книжкового світу. “Більшість (60-70%) книг перекладається з англійської мови, багато – з мов Північної та Центральної Європи, і відносно небагато з інших мов, – пояснює Нахум Зіттер, директор інформаційної служби Національної бібліотеки Ізраїлю. – За останні роки з української мови перекладено лише кілька творів”.
Говорячи про “кілька творів”, перекладених з української на іврит, Зіттер має на увазі ініціативу подружньої пари з Раанани.
Для того, щоб визначитися з першим вибором, Асафу знадобилося знайти книгу популярного українського автора, того, хто вже був перекладений англійською – мовою, якою Бартов володіє на високому рівні. До речі, він також володіє давньогрецькою та латиною і викладає ці мови.
Стартувати вирішили з Юрія Андруховича, з його роману “Московіада”. Українською книга була опублікована ще 1993-го. Усі події покладено одного суботнього дня літа 1991 року. Головний герой роману – студент московського літературного інституту, український поет Отто фон Ф., у свій вихідний день блукає по злачних місцях російської столиці, де у нього трапляються гостросюжетні перетини з місцевими антиподами. Він потрапляє у всілякі пригоди, оформлені Андруховичем у гротескні сюрреалістичні форми. Зрештою герой біжить із цієї вмираючої імперії в Україну. Роману майже 30 років, у сьогоднішніх бойових реаліях він здобув нове прочитання.
Асаф та Наталія вирішили, що готові ризикнути сімейним бюджетом, а це близько шести тисяч євро, вкласти їх у івритський переклад “Московіади” та видання книги тиражем у 1000 екземплярів. Ще 4000 євро на придбання авторських прав та роботу перекладача покрив грант від Українського інституту книги.
У результаті “Московіаду” випустило ізраїльське видавництво Nine Lives Press, а переклад зробив Антон Паперний.
Літературний переклад з української на іврит – важке лінгвістичне завдання, але Паперний один із небагатьох, хто справляється з ним уже довгі роки. 1991 року він репатріювався з Харкова, а з 1996-го займається перекладом на іврит української поезії.
Роман викликав інтерес у івритського читача. Тираж розійшовся повністю, довелося додруковувати ще один. Слід зазначити, що це було ще до початку повномасштабної війни в Україні. “Московіада” вийшла у продаж 2020-го.
Але зараз війна загострила інтерес до України, а у книжників – також і до української літератури. “Ми додрукували тираж із прапором України – продовжує Тимків. – Тому що люди не зрозуміли, що це українська література. “Московіада” тим і гарна, що вона дає можливість читачеві зрозуміти: Україна – не Росія”.
Слідом за “Московіадою” прямо зараз виходить у перекладі з української на іврит роман “Танго смерті” авторства Юрія Винничука. Дії розгортаються у Львові до війни та на самому початку Другої світової. Четверо друзів – українець, єврей, поляк та німець – спільно переживають сумні та веселі часи, закохуються, воюють, потрапляють у пригоди, але не зраджують своєї дружби.
Ще одна канва цього роману проходить через наші дні. Професор Ярош розшифровує таємниці, пов’язані з історією Львова та його родини із загадковим “танго смерті”, яке єврейських музикантів нацисти змусили вигадувати в Янівському концтаборі на території Львова. Під час виконання танго людей розстрілювали. За цим дивно-жахливим ритуалом – таємниця.
“Це може розірвати будь-які шаблони, – наголошує Наталія. – Покоління українців зростає із розумінням, яким був Львів”.
Асаф та Наталія сподіваються, що їхнє друге дітище, видане зараз, теж матиме успіх в івритомовної аудиторії. “Російська агресія проти України викликала безпрецедентний інтерес до української культури, – пояснює Бартов. – Ми це відчуваємо навіть за зростанням інтересу ЗМІ – зараз мене запрошують у різні видання як експерта з української літератури”.
