У селі Ярівка Луцького району місцевий священник УПЦ МП написав заяву до поліції на своїх колишніх прихожан. Мовляв, люди силоміць хочуть відібрати в нього храм.
Звернутися до правоохоронних органів отець Валерій вирішив після того, як релігійна громада захотіла вийти з Московського патріархату, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».
«Найбільша образа для людей була тоді, коли наприкінці зборів священник сказав: “Ви для мене ніхто”. Розвернувся і пішов», – пригадує місцевий мешканець Ігор Ковалюк.
Нагадаємо, нещодавно парафії у н. п. Ветли і Ярівка були прийняті в ПЦУ. Про це повідомили в єпархії ПЦУ.
Після парафіяльних зборів до митрополита Луцького і Волинського ПЦУ Михаїла звернулися віряни парафій Воздвиження хреста Господнього села Ярівка Горохівського деканату та Святителя Миколая Чудотворця села Ветли Камінь-Каширського деканату. Вони вирішили вийти з юрисдикції Московського патріархату й возз’єднатися з Православною церквою України.
Настоятелі цих парафій, священники УПЦ МП не підтримали свідомий вибір своїх вірян, тому найближчим часом в храмах розпочнуть служіння інші душпастирі.
У Ярівці нараховується близько 200 жителів. 120 з них – за вихід із Московського патріархату.
Люди кажуть: їхній священник вже не раз ігнорував збори громади. І цього разу отець Валерій не прийшов. Не з’явилися і його однодумці. Натомість була присутня його дружина – матінка Лариса. Жінка знімала все, що відбувалося.
«Я не є представником священника. Я маю право не висловлювати своєї думки. Все», – говорить вона.
Але під час голосування жінка виступила проти переходу місцевого храму до ПЦУ.
Протоієрей Валерій не лише настоятель місцевого храму, а ще й Благочинний Горохівського деканату. У Ярівці править уже 27 років.
У 2003 році храм вигорів вщент. Потім церкву відбудували. Люди деякий час ходили до храму на службу. Однак через ставлення отця Валерія почали їздити в сусіднє село.
«Я жителька села Ярівка. Я ходжу у Вільхівку в українську церкву. Сюди ходила, але вона не українська. Я ходила сюди пару років. Вона ближче, а після операції в мене ноги боліли. Але як на проповідь прийду, то чую: ПЦУ – сатаністи, розкольники… Не можна було цього всього переслухати. І я пішла у Вільхівку, – розповідає Любов Войтович із Ярівки. – Якщо тут, у Ярівці, буде українська церква, буде український священник, то буду ходити сюди».
Мешканці Ярівки хочуть ходити до місцевого храму, слухати проповіді українською, а не їздити за два кілометри. Водночас дивуються статкам місцевого настоятеля.
«Уже з 2014 року почали храми переходити. Тут поступили великі гроші, бо зразу почали все робити. В нас відносно невеличке село, але і вікна металопластикові поставили, і машину батюшка купив… Такі великі вкладення пішли. Ну, напевно, Кіріл передав, бо, виховуючи вісім дітей, такого не матимеш. До того ж, сюди ходять 20-30 людей… Виходить, що храм робили місцеві, а ходять вигнанці. А нам немає куди піти. Хочеться ходити у свій храм… Кажуть, службу не так проводив, сповідати людей не хотів. Хлопець ішов в армію, прийшов посповідатися, а він (священник, – ред.) його не посповідав, не причастив, бо не там хрещений», – зазначає мешканка Ярівки Наталія Сойко.
Люди не проти, аби отець Валерій залишився в селі й надалі був настоятелем їхнього храму, проте сумніваються, що він захоче перейти до ПЦУ разом із паствою.
«Думаю, повороту вже не буде. Більшість людей проголосували за українську церкву. Є такі, що проти… Дасть Бог, буде українська церква. В Україні має бути українська церква. Навіщо нам російська? Вистачить тут уже тих москалів», – говорить мешканець Ярівки Валерій Зелевський.
Прийшов на збори також священник ПЦУ Андрій Сидор. Священнослужитель не розуміє, чому за 30 років незалежності в Україні ще є російська церква, особливо зараз, коли в країні триває кровопролитна війна.
«Сьогодні ми робимо всі одну справу, щоби наблизити перемогу над московською ордою: воїни – зі зброєю в руках, священники – з хрестом у руках… Медики, учителі, волонтери, всі люди хочуть одного – перемоги. Ми хочемо бути господарями у своїй незалежній Україні», – наголошує отець Андрій.
Збори у Ярівці провели мирно. Склали протокол. Залишилося зареєструвати документ у Волинській єпархії та узаконити статут у Волинській ОДА. Мешканці сподіваються, що вже незабаром прийдуть на службу в храм Української православної церкви.
