На Рівненщині деякі священники московського патріархату таємно приходять у єпархію ПЦУ обговорити перехід разом із громадою, а після такого переходу одразу змінювати мову богослужіння на українську — необов’язково. Про це “Суспільному” в інтерв’ю розповів очільник Рівненської єпархії Православної Церкви України, архієпископ Іларіон (Процик).
Він пояснив, які сподівання мав на Собор УПЦ МП і чому вони не справдились, а також навів аргументи, чому церкву московського патріархату називає російською.
— Скільки громад на Рівненщині перейшли в ПЦУ?
— Загалом до нас перейшло майже 90 громад, 52 — від отримання Томосу і ще 18 громад — від початку повномасштабної збройної агресії проти України. На сьогодні є 388 громад ПЦУ на Рівненщині.
— У Костополі в ПЦУ вирішив перейти собор і настоятель…
— Я радий і за священника, який виявився сміливим, і за всіх парафіян, які одноголосно проголосували. Це лиш доводить те, що непоодинокі, а з кожним днем все більше громад хочуть бути в справжній українській церкві.
— Коли громада переходить в ПЦУ, складно змінити мову служіння?
— Мова богослужіння — це не є якась обов’язкова умова в питанні переходу парафії від московського патріархату до нашої помісної церкви. Все відбувається, на мій погляд, абсолютно безболісно, лагідно і спокійно. Від громади залежить, чи хочуть вони одразу перейти на українську мову, чи робити це поступово. І так, як це питання не є принциповим, то це найбезболісніше питання, до якого ми ніколи не повертаємось.
— Чи приходять священники московського патріархату таємно радитись щодо переходу?
— Слава Богу, такі випадки поодинокі є: приходять, радяться. Надіюсь, і далі будуть приходити. Бо коли спостерігаєш, коли єпископи, керівники єпархій до цих пір є або несміливі, або до сьогоднішнього дня не зрозуміли, наскільки це є важливе питання. Бо коли вони звинувачують нас, що ми захоплюємо храми… Вони до цих пір не бачать… От як в Костополі, ніякого захоплення не було, ті самі парафіяни, які ще недавно молилися з владикою Анатолієм, дружно підняли руки і проголосували, що від сьогоднішнього дня вони будуть молитись з владикою Іларіоном. Головний аргумент — я даю правдиві відповіді на їхні запитання.
— Що вказує на приналежність УПЦ до РПЦ?
— Найперше — це їхній статут. Друге — досі вони поминають патріарха Кирила, зокрема, їх предстоятель, блаженніший Онуфрій. При цьому не просто поминають, вони моляться за нього як за їхнього великого господина. Я вважаю це неприйнятним і неприпустимим в сучасних умовах. Якщо відкрити центральний сайт РПЦ, то ви побачите поряд із російськими єпархіями в перемішку єпархії, які знаходяться в Україні. Хіба не достатньо доказів?
— 12 травня був Синод УПЦ, де вони звинуватили, зокрема, і президента Порошенка у тому, що відбувається.
— Я сподівався, що, скликаючи Синод, буде достатньо сміливості хоча б проголосити, що УПЦ московського патріархату хоча б перестає бути церквою московського патріархату. Але в черговий раз і я, і всі, хто чекав і спостерігав, особливо проукраїнські священники, розчарувались у тому, що ні керівництво УПЦ (МП), ні ті, хто їм допомагає, є неадекватні і не розуміють, яка трагедія відбувається від 24 лютого. Якщо не розуміють вони, то рішення будуть приймати їхні громади.
— Дотепер в ПЦУ переходили, скажімо так, мирські церкви. Чи є шанси, що переходи почнуться у монастирях?
— Питання монастирів більш складне, і сам статут монастиря відрізняється від парафіяльного статуту. Звичайно, мені б хотілось, щоб і монастирі з настоятелями, настоятельками приймали це важливе рішення. Бо як можна бути в Україні, коли навколо всі переходять в українську церкву, залишатись у російській церкві і далі прославляти патріарха Кирила, молитись “за отєчєство”. Ну як так можна?
— У Рівному поки не було жодного переходу…
— Дуже добре, що на сьогодні зберігається мир і спокій, бо так як ми прифронтова і прикордонна зона, то ми не можемо дозволити собі якихось рухів, де б шукали привід для звинувачення. Я знаю, що є багато намірів і бажань в священників окремих парафій, але вони чекають зручного періоду. І багато з них сподіваються, що багато з них будуть переходити разом з владикою Пименом. Саме єпископ Пимен є керуючим у Рівному і в південній частині Рівненської області. І я сам надіюсь, що владика Пимен прийме це свідоме рішення, ми його підтримаємо і це може розпочати справжню справедливу хвилю, коли наші церкви почнуть возз’єднуватись.
— Чи можливе таке рішення єпископа Пимена?
— Це залежить від нього. Я так здогадуюсь, що він цікавиться думкою священників. А так як, на жаль, серед священників московського патріархату є достатня кількість проросійських (я не хочу їх звинувачувати, але іноді складається враження, що вони мріють, щоб ми повернулись у радянський союз і тоді вони будуть почувати себе комфортно), і якраз через таких людей владика Пимен боїться, що це може призвести до розколу.
В мене дуже позитивне ставлення до єпископа Пимена і я ще надіюсь, що він колись прийме це рішення. Відколи я його знаю, я ніколи не бачив у ньому проявлення якогось противлення проти України і українського. І сам він чудово спілкується українською мовою, він є наш земляк і він родом з Рівненщини. Хочу побажати, щоб він якомога швидше дозрів до цього і ці небезпеки які були раніше, вони з часом зникнуть.
— Наскільки ПЦУ відсторонена від політичного життя?
— Якщо спостерігати за відродженням справжньої Української церкви, починаючи з 1991 року, то можна звернути увагу на кілька важливих моментів. Перший — наша церква ніколи не втручалась у політику і не брала активної участі, але лиш до того моменту, коли політика йшла не в те русло, куди треба. Пам’ятаємо і 2004 рік, пам’ятаємо Революцію Гідності, останні дні. Як тільки ми бачимо, що хтось з політиків починає пропагувати рускій мір або вести громадян до Росії — Церква не може мовчати. Церква — поза політикою, але вона не має права не говорити голосом совісті української совісті.
Ми розуміємо, що доки є Україна, доти є українська церква. Ми розуміємо, як не дай Бог не стане України — тоді не можу бити мови про українську церкву. Ми знаємо давню історію про Сибір, Колиму, заслання і так далі. Я впевнений, що це ніколи не повернеться. Баб більше, отримавши перемогу, ми станемо причиною остаточного розпаду того великого російського зла, яке постійно ховається під різними назвами, чи то Російська імперія, чи то Радянський Союз.
