Напередодні синоду УПЦ МП експерти сподівалися, що на попівських зборах приймуть історичні рішення – змінять статут й оголосять незалежність від РПЦ; заявлять, що митрополити Онуфрій (Березовський) і Антоній (Паканич) виходять зі складу синоду російської церкви; якщо не засудять Кирила, то принаймні дозволять клірикам не поминати його імені; позбавлять сану священиків, яких упіймали на колаборації. Зауважимо: всі ці експерти апріорі були приречені помилитися, адже, по-перше, ніякого проукраїнського крила в УПЦ МП не існує (про це трохи нижче), по-друге, оголошувати автокефалію ця церква не може, для неї це самогубство, тому що на території України канонічною є лише ПЦУ, дві канонічні церкви на одній території існувати не можуть за церковним правом; по-третє, у церкві московського патріархату завжди першим ділом турбувалися про свої майно і нерухомість, Бог і Україна тут ні до чого. То ж рішення синоду УПЦ МП, в якому провину за війну попи перекладуть на українську владу, хай і минулу, очікувалося. Правда, вийшло воно дуже скандальним. Питання тепер, чи проковтне влада сьогоднішня той факт, що вищі клірики на чолі з митрополитом Онуфрієм, по суті, відкрили внутрішній фронт під час російської агресії.
Патріотичні ігри чи щира позиція
24 лютого, в трагічний день масштабного вторгнення росіян на наші терени, митрополит Онуфрій зробив заяву, яку на той момент багато хто назвав історичною. Головний в УПЦ МП порівняв агресію рф з каїновим гріхом, закликав путіна “негайно припинити братовбивчу війну” і підтримав наших воїнів. Чим мотивувалася ця заява, щирим почуттям чи переляком, гадати не будемо. Але надалі подібних різких заяв від верхівки УПЦ МП вже не чули. Тут просто заради порівняння нагадаємо слова патріарха ПЦУ Епіфанія, який за два дні до вторгнення, після визнання путіним фейкових “ЛНР/ДНР”, звернувся до прихожан із закликом стати на захист Вітчизни від російської агресії.
Протягом війни духовенство УПЦ МП, принаймні про це можна дізнатися з церковного сайту, називало війну війною, агресію агресією, церковники допомагають тимчасово переміщеним особам, відспівували загиблих бійців. Навіть закрадалася думка, що до них дійшло, хто справжній ворог України. Митрополит Онуфрій 21 квітня пропонував організувати молитовну ходу в Маріуполь, аби священики могли забезпечити евакуацію цивільних та поранених із “Азовсталі”. А 9 травня звернувся до путіна з ініціативою застосувати до українських захисників Маріуполя, процедуру екстракшн. Усі ці задумки отримали розголос у ЗМІ, але не більше.
Перевершили в піарі свого найвищого сановника клірики середньої та нижчої ланки, які підписалися під ідеєю протоієрея Дніпропетровської єпархії Андрія Пінчука про засудження ідеології “русского міра” та церковний трибунал для Кирила (Гундяєва). Висновок простий: реалізувати її неможливо, це перекладання проблеми з хворої голови на здорову. Простіше кажучи, замість перейти в ПЦУ і перевести туди свою громаду, батюшки УПЦ МП намагаються всидіти на двох стільцях – і патріотами виглядати на тлі війни, і залишитися у своїй церкві, щоб бува не відібрали приход, далі служити службу церковнослов’янською мовою, почитати спільних із РПЦ святих і так далі. Тобто нічого не змінювати кардинально. Однак саме цей лист створив ілюзію патріотичного крила в УПЦ МП. Це як про “хороших росіян” – ми продовжуємо вірити, що серед громадян рф не всі орки. І наївно радіємо, коли окремі виступають за мир. Чи вибігають в ефір з плакатиком. Ото геройство…
Рішення синоду як оголошення війни
Синод УПЦ МП, який відбувся 12 травня, все розставив на свої місця. Про головне його рішення – покласти провину за війну на Порошенка й ПЦУ – згадано вище, але були й інші. Про них коротко. Члени синоду звернулися до президента Володимира Зеленського з проханням “зупинити релігійну ворожнечу”. Під нею вони розуміють ухвалення в низці населених пунктів рішень про заборону діяльності УПЦ МП. З огляду на діюче законодавство такі дії місцевої влади дійсно сумнівні, проте церковники замовчують про причини. Наприклад, мер Конотопа Артем Семиніхін пояснював, чому у його місті заборонили московську церкву. Він розповів про відомі йому факти, коли монахи коригували вогонь по бійцях Нацгвардії в Охтирці, а піп в одному із сіл громади радів приходу ординців.
Наступне рішення синоду – звернення до генпрокурора Ірини Венедіктової з того ж питання. Рішення окремих громад в УПЦ МП називають “розпалюванням ворожнечі”. Тут важливо зазначити, що протягом війни неодноразово повідомлялося про попів моспатріархату, яких підозрюють у колабораціонізмі. Однак нічого невідомо про подальшу долю цих осіб. Чи вони затримані, де наразі перебувають. І коли будуть засуджені. Через це у громадян складається враження, що або фактів колаборації мало, тобто про масову зрадливість священиків УПЦ МП не йдеться, або відповідні органи спускають подібні розслідування на гальмах.
Наступне рішення – члени синоду заговорили про дискусію стосовно майбутнього своєї церкви та анонсували зібрання священиків і мирян. Цікаво, що офіційно авторів звернення про трибунал над Кирилом не засудили. Що ж до великого “хуралу” на тему майбутнього, то тут також не слід живитися ілюзіями. Якби в УПЦ МП усвідомлювали глибину кризи, в якій опинилася церква внаслідок російського вторгнення, то не було б скандальних заяв про “помилкову релігійну політику попереднього президента”. Фактично Онуфрій та його близьке оточення просто підштовхнули свою церкву ще ближче до прірви. А коли ти стоїш на краю, є два варіанти – або відступити, або полетіти в провалля. Як бачимо, відступати, тобто відмовлятися від тісних взаємин з РПЦ та зближуватися з ПЦУ, в УПЦ МП категорично не хочуть.
Покарати не можна помилувати
Синод УПЦ МП накинувся на Порошенка та Епіфанія? Ні, він накинувся на Україну та чинного президента. Це ще одне випробування політичної волі Зеленського. Він відомий тим, що намагається триматися осторонь релігійних тем, очевидно, вважаючи їх такими, що вносять у суспільство зайві подразники. У Верховній Раді є кілька законопроектів, автори яких пропонують заборонити діяльність церкви Онуфрія. Ці документи досить сирі й приймати їх дійсно не варто. Нагадаємо: спікер парламенту Руслан Стефанчук у квітні запевняв, що депутати домовилися не розглядати законопроекти, які розколюють українське суспільство. Тому ініціативи про заборону УПЦ МП відклали. Тобто таким було спільне рішення народних обранців, не лише “слуг народу”. Однак рішення, прийняті синодом УПЦ МП 12 травня, очікувано спричинили потужну негативну реакцію. І просто зробити вигляд, що нічого не відбулося, не вдасться.
Відреагували і політики, і в Держслужбі з етнополітики та свободи совісті. Там наголосили, що заява синоду містить висловлювання, що можуть бути розцінені як розпалювання релігійної ворожнечі, образа почуттів вірян та виправдання війни рф проти України. То ж чи варто тепер чекати від влади зміни позиції?
Відразу зауважимо важливий нюанс: в УПЦ МП можуть навмисно провокувати владу і депутатів парламенту на радикальну відповідь. Мотивів тут кілька. Перший: російській пропаганді потрібні нові “жахіття про укронацистів”, і заборона УПЦ МП чудово лягає в канву кремлівської пропаганди. Були розіп’яті хлопчики, будуть розіп’яті попики. Тема “денацифікації” України потроху сходить на пси, а тут синод підкинув дрівець. Другий мотив: підставити Зеленського під критику з боку патріотично налаштованої частини суспільства і розколоти державницьку коаліцію влади й колишньої опозиції. У цьому пряма вигода для країни-агресорки. Третій мотив: Онуфрій та його оточення розуміють, що у повоєнній Україні майбутнього в їхньої церкви нема. Якщо вона не зміниться. А мінятися там не хочуть. Тому каламутять воду, підштовхуючи до їхньої заборони. Якщо таке рішення приймуть на емоціях, поспіхом, ми ризикуємо отримати серйозний конфлікт всередині країни, – громади УПЦ МП судитимуться і битимуться за церковне майно. Хоча в катакомби, як перші християни, вони точно не підуть. Але Україну міжнародні правозахисні організації шпетитимуть за порушення свободи совісті. Тому клірики могли свідомо підняти ставки: тиснутимете на нас – вам же гірше. Але й проковтнути це не можна. Як вчинити? Нелінійно.
Варіантів кілька. Перший: розморозити процес перейменування УПЦ МП. Верховна Рада VIII скликання ухвалила закон № 2662-VIII про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі. У ньому про церкву, яку в Україні очолює митрополит Онуфрій, не йшлося, проте вона сприйняла це як атаку на себе. Закон був спочатку оскаржений депутатами “Опозиційного боку” в Конституційному суді (вердикту досі нема) і додатково церковниками у сумнозвісному Окружному адмінсуді Києва. Той у квітні 2019 року, коли вже стало зрозуміло, що в Україні інша влада, прийняв рішення, яким фактично заморозив процес перейменування. Себто закон наче й діє, бо КСУ не дав по ньому висновку, однак можливість реалізувати норми закону заблокована. Відтоді з боку влади не було особливої зацікавленості у розблокуванні. Якщо бува вона з’явиться, тоді вимальовується три шляхи: судді Конституційного суду швидко визнають закон конституційним, рішення ОАСК оскаржується і судді виявляють дива патріотизму, або ж парламент приймає інший закон, який убезпечить від судової тяганини. Інакше кажучи, держава вносить зміни в реєстри і УПЦ перетворюється на РПЦ в Україні. Про заборону церкви не йдеться, лише про перейменування. В найближчій перспективі воно спричинить великий відтік громад, адже під час війни та й після неї ходити до російської церкви буде некомфортно.
Інше рішення – РНБО вводить санкції проти членів синоду. На підставі висновку Держслужби з етнополітики та свободи совісті. І тут не йтиметься про заборону церкви, а лише про майно і бізнес верхівки УПЦ МП. Якщо таке рішення приймуть, будьте впевнені – батюшки на нижчих щаблях ієрархії не лише відмовляться поминати Кирила, а й накладатимуть на нього анафему. Щоб з перевірками не прийшли до них.
Третє рішення, менш радикальне, але не менш дієве – запровадження санкцій проти патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва) та цілої групи московських попів, які просувають в медіа “руській мір” і виправдовують війну. Зараз в Європі обговорюють санкції проти Гундяєва. Кажуть – проти Віктор Орбан. Ну, тут без сенсацій. Але чому санкції проти Кирила досі не введені у нас? 29 квітня у Раді депутати з різних фракцій навіть постанову зареєстрували з переліком попів. Профільний комітет рекомендував включити документ до порядку денного. Однак його ще не розглядали. Та, зрештою, навіщо Радбезу чекати рішення депутатів? Санкції проти Гундяєва та наближених до нього і путіна кліриків не лише допоможуть європейцям швидше ухвалити своє рішення, але й стануть потужним ударом по УПЦ МП. Її не закриватимуть, але все – від поминання Кирила до прямих контактів з ним – потрапить під заборону. То ж якщо сама церква не хоче позбавлятися стосунків з РПЦ, їй, очевидно, варто у цьому допомогти.
Джерело: depo.ua
