В Іспанії затримали проросійського українського блогера, якого на Батьківщині підозрюють у держзраді. Події іспанських правоохоронців можуть стати початком процесу масового полювання на російську інфоагентуру в Європі.
Шарій вже на волі. У всякому разі, на час, доки триває суд та процес екстрадиції блогера до України. Жителі цієї країни, в переважній більшості, хочуть «крові» цього суб’єкта (як мінімум, у переносному сенсі) за його численні пасквілі на адресу власної держави.
Проте, випадок із затриманням проросійського псевдоблогера має стати «одним із» для всього європейського субконтиненту. Беріть вище!
Під удар європейського, а там і українського правосуддя має потрапити хоча б частина російської агентури, яка заполонила Європу і мімікувала під журналістів, блогерів та інших «ломів».
Ось, наприклад, можна розпочати зі служителів культу та осіб, які висвітлюють їхню діяльність.
Те, що православна церква в РФ сплелася в химерних і міцних позах з офіційною світською владою, — секрет Полішинеля. Але тамтешні клірики засунули свої щупальця ще й на Кіпр. Там Анатолій Шарій має, в певному сенсі колегу – з агентурної діяльності — Алєксандра Бориславського.
Бориславський дописує в Telegram-канал «Релігія та політика» (здавалося б, до чого тут російська влада?), а також вважається фотографом у «російськомовній парафії святого Миколая» у Лімассолі. Зміст його текстів – махрова російська пропаганда, ще й приправлена ненавистю до греків та кіпріотів. Та й взагалі, до всього вселенського православ’я.
«…в РПЦ довго заплющували очі на це біснування і в результаті єретик Варфоломій вторгся на територію РПЦ, щоб підпорядкувати собі Україну…». Це, наприклад, цитата агента «Вознесенського» з нагоди отримання українською помісною церквою Томоса про автокефалію. Як кажуть, коментарі тут зайві.
Суб’єкт, як і Шарій, до речі, теж має український паспорт. Ну принаймні про це заявляє сам Бориславський. А ще він користується псевдонімами – для пастви він то «Воснесенський», то «Пасічник».
Ми точно не знаємо, чи є останнє найменування відсиланням до прізвища ватажка «ЛНР», проте Бориславський, як би він не називався, близький до «православного олігарха» (є така порода в Росії та суміжних країнах) Костянтіна Малофєєва.
Це той самий, який брав активну участь в окупації Росією Криму та частини Донбасу. Серед знайомств «православного блогера» ще й секретар відділу зовнішніх зв’язків РПЦ протоієрей Ігор Якимчук. Останній зв’язок Бориславський всіляко підкреслює та афішує – очевидно, хвалиться.
Але є в агента і позацерковні контакти. Так, ще які – з самим головою Служби зовнішньої розвідки Росії Сергеєм Наришкіним. Той у 2009 році став главою опікунської ради, відповідальної за будівництво храму для тієї самої російськомовної парафії, де Бориславський числиться «лише» фотографом. Такий ось явочний пункт під куполом церкви – гріхи відмолимо та оперативні зведення обговоримо.
Пікантність ситуації додає факт того, що Православна церква Кіпру не визнавала ПЦУ протягом тривалого часу. Підступи нащадків КДБ у рясах, не інакше.
Можна тільки уявити, скільки інформаційних спецоперацій провернув Бориславський разом зі своїми покровителями. Не так страшно, коли російська влада калічить тіла та уми своїх громадян. Воістину страшно, коли російські силовики в церковних мантіях знущаються з душ довірливої пастви. Хоча кейс Шарія дає підстави вважати, що незабаром усі ці гібридні кремлівські бур’яни будуть знищені.
