нформаційне агентство «Конкурент» у рубриці «Що думає Бог» поцікавилося у представників різних конфесій, як запобігати депресивному стану людини.
Це інтернет-видання завершує релігійно-філософські публікації цієї серії і присвячує останню частину головній темі всього циклу – вірі. Втрата близьких, руйнування звичного життя, непосильні випробування – це те, що здатне зламати людину, позбавивши її віри й надії. Та все ж усі ми переконані, що світло переможе темряву. А для тих, хто пережив справжнє пекло на землі, віра й надія подекуди лишалися чи не єдиними рятівниками.
Протоієрей Михайло Онищук, луцький міський декан і настоятель парафії Холмської ікони Богоматері, так висловився щодо порушеної проблеми: «Я як священник відмовляюся від визначення “депресія”. Людство технологічно крокує вперед і змінюється все, включно з нашими хворобами. Але “кити”, на яких ми пливемо, не змінюються. Сьогодні, я думаю, опис такої хвороби як “депресія” у різних лікарів і інститутів буде різною. Тому в цьому контексті під поняттям “депресія” слід розуміти загальний моральний, фізичний і душевний занепад людини».
Біда в тім, що люди за певних обставин змінюють наближення до Бога. Храмів і проповідей стає більше, але це не означає, що і людей, які разом із Богом, також побільшало, зазначив священник. Ми з Богом тоді, коли виконуємо сказане Ним. «Тут все чітко: виконуєш – значить, ти з Богом. Не виконуєш – ти розмовляєш про Бога, але з Ним не перебуваєш». Потрібно розуміти, що священник за якихось пару хвилин не знайде потрібних ліків, бо він не лікар, а лиш свідок, чи проповідник, чи просто друг.
Панотець цікавився у матерів, які втратили дітей: «У вас народилася дитина і прожила декілька місяців. А ви були готові до того, щоб вона взагалі ніколи не народжувалася, щоб не брати її на руки?» І коли ті казали, що хотіли б тримати свою дитину на руках, відповідь про допомогу для них була прямо пропорційна самому питанню. Якщо це зневіра – потрібно повернути віру. По-перше, навчитися просити віру. «Я іноді ставлю це питання: а чи хтось просив у Бога віри? Здоров’я і достатку, зрозуміло, ми просимо. А просто віри хто-небудь просив? Вона комусь потрібна? Ні. А якщо її ніхто не просив, то, значить, вона таким людям і не потрібна. А якщо ти не живеш цими категоріями, то для чого говорити про велике? Нумо говорити про хліб, ковбасу і все таке інше». Ісус Христос із людьми працював так: підходив і питав, чи вірить мирянин, що Він може це зробити? Коли відповідали «вірю», тоді починався процес зцілення, продовжував о. Михайло.
Люди приходять до священника й, умовно кажучи, ставлять питання так: «Ви залатайте мою діру в житті, я тоді встану і зроблю так, як мені хочеться». Але Господь говорить про те, що наша мета – Царство Боже, яке є в нас, і ми його повинні відкрити. Якщо цього не розуміти, тоді варто створити собі світ. «Не можеш? Тому погодься, що ти творіння і читай інструкцію до свого застосування. А інструкція – це заповіді, одні й ті ж питання багато років».
Протягом майже п’яти місяців (від грудня минулого року) священнослужителі протоієрей Михайло Онищук, ректор ВПБА протоієрей Володимир Вакін, староста собору Святої Трійці протоієрей Володимир Подолець, уповноважений єпархії у справах сім’ї, настоятель луцького храму Воздвиження хреста Господнього протоієрей Василь Клочак,викладачі духовного вишу священник Андрій Хромяк і Оксана Цап та директор головної недільної школи диякон Петро Лисенко спілкувалися, порушуючи найбільш складні, гострі, дискусійні та суперечливі теми сучасності: про справедливість, свободу вибору, злам цінностей, підліткову жорстокість, рівність чоловіка й жінки, сексуальне вихованнятощо.
