Вторгнення кремля та масові вбивства цивільних лише посприяли відмовам священнослужителів і громад від будь-яких юридичних зв’язків з росією. Нині відомо про перехід до ПЦУ 134 парафій. Частина з них перейшла лише громадою, без настоятелів — ті не підтримали рішення парафіян.
Для порівняння: протягом шести місяців після Об’єднавчого собору, який відбувся у грудні 2018 року, з УПЦ МП до ПЦУ перейшло близько пів тисячі парафій. Далі цей процес фактично зупинився, і з травня 2019-го по лютий 2022-го до ПЦУ приєдналися лише три десятки храмів московського патріархату.
hromadske побувало в місті Червоноград на Львівщині та поспілкувалося з отцем Ігорем Деркачем: він сам ініціював перехід своєї парафії до ПЦУ. Що його стримувало від цього раніше, і чи вважає він свою колишню церкву інструментом у руках ворога, — читайте в матеріалі.
Обшуки в храмах
У перші тижні повномасштабної війни до 38-річного настоятеля Свято-Покровського храму Ігоря Деркача завітали співробітники Служби безпеки України.
«Вони прийшли до храму. З автоматом, хоча не можна зі зброєю заходити. Казали, що то перевірка храмів. На запитання, чи є в мене зброя, кажу: “Так, є. Ось на престолі Євангеліє — це одна зброя, хрест лежить — друга зброя. Це все моя зброя”. Я не ображався і не боявся, мені нема чого боятися. Я їм сказав, що, мовляв, хоч щонеділі приходьте», — розповідає hromadske священник.
Менше з тим, за чотири роки до наступу росії СБУ таки знаходила зброю в запорізькій організації, пов’язаній з УПЦ МП. Крім того, за два місяці війни з’явилося вже кілька офіційних повідомлень про затриманих у Києві та Сєвєродонецьку священнослужителів УПЦ МП, які листувалися з російськими спецслужбами чи військовими та передавали інформацію про дислокацію українських військ або координати блокпостів.
«Особисто я таких не знаю, хто б допомагав ворогу. Але якщо в сім’ї десять дітей і одна дитина неблагополучна, недобра — це не означає, що й решта девять дітей погані», — каже Ігор Деркач на питання про використання росією представників УПЦ МП у війні проти України.
Приєднання до ПЦУ
«Вісім років триває придушення та винищення людей на Донбасі; вісім років страждань і весь світ мовчить — що це означає?», — так заявляв глава російської православної церкви Кіріл. А згодом він благословив російську армію на «спецоперацію».
Кіріл фактично повторив тези путіна, але для священника з українського містечка, Кірілового підлеглого, це виявилося за межею добра і зла. 17 березня парафія Свято-Покровського храму міста Червоноград офіційно увійшла до складу Православної церкви України. Це ініціював сам отець Ігор. Він переконує: візит СБУ тут ні до чого.
«Остання крапля — це коли патріарх Кирил почав багато розказувати зайвого проти українського народу та благословляти на війну», — наголошує священник.
На питання про те, чому ж він раніше не наважувався розірвати стосунки з церквою, яку очолює одіозний і відданий путіну Кіріл, отцю Ігорю відповідати емоційно тяжко. Він часто робить паузи.
«Ну, мені раніше міг хтось закинути, чому я не перехожу — що це московська церква, що вона дає гроші на москву чи фінансується з москви. Але мені москва нічого не давала, і я на москву нічого не дав. Якщо хтось і давав ці кошти, то я за ті кошти не відповідаю. Я завжди казав, що ми — українці, я в Україні народжений, маю український паспорт і люблю свою землю. Ми тут завжди молилися за президента, за уряд, за український народ і за українське військо. І я ніколи росіян не виправдовував, і не виправдовував президента росії, бо це дійсно є війна, це є злочин проти українського народу».
Коли ж питаю, чи війна почалась зараз, чи вісім років тому, і чи не думав він ще тоді покинути УПЦ МП, отець Ігор знову робить паузу і відказує: «Але чому в нас її офіційно не називали війною, а АТО? Лише зараз почали називати війною. Хоча фактично війна справді почалася ще вісім років тому».
«Ми не були російською церквою!»
Парафіяни храму не такі принципові, як отець: для них відлучення від російської церкви не було критичним.
«То всі питання до отця, ми просто за отцем. Знаєте, є стадо, а є пастир», — каже чоловік середнього віку, що пробігає повз. Далі говорити відмовляється.
«Підтримали, бо діватися не було куди. Сказали перейти, і все», — каже ще один парафіянин, однак додає, що він не проти, «бо бачите, яка ситуація», — очевидно, має на увазі війну.
«Я в політику не граюсь», — заявляє літня парафіянка. А коли я питаю, чи їй не принципово, кому підпорядковуватися — хоч би й російській церкві, різко відповідає: «Та немає [в Україні] тепер російських церков, які російські, ви шо?!»
«Наша церква і раніше була українською, вона не була російською!» — втручається інша пані.
«То навіщо було тоді переходити, якщо вона була українська?» — питаю її.
«Я не знаю, кому було то потрібно. Ми весь час були українцями і будемо українцями», — відповідає жінка.
Отець Ігор Деркач каже, що завжди проводив літургії українською мовою, а не старослов’янською, як це заведено в храмах УПЦ МП, і запевняє, що ще задовго до повномасштабної війни перестав поминати Кирила. Однак він проти повної заборони УПЦ МП в Україні: «Так можна багато церков позабороняти. Існують різні секти, але я не йду і не забороняю. Якщо буде заборона — буде ще більше ворожнечі, бо не може бути кілька автокефальних церков в одній державі. Ми зараз маємо зробити все, щоб закінчилась війна, а вже тоді вирішувати і приймати відповідні закони».
Відректися від Кіріла.
Після початку великої війни в багатьох храмах УПЦ МП припинили молитися за главу РПЦ Кирила.
«Багато священиків і навіть єпископів припинили поминати патріарха Кирила. Щонайменше 15 єпархій із 53 церков заявили про припинення поминання. Те, що робить патріарх — це його особистий гріх», — заявив у коментарі «Радіо Свобода» речник УПЦ МП, протоієрей Микола Данилевич.
У перший тиждень вторгенння семеро священиків УПЦ МП відкрито закликали українське духовенство розірвати всі юридичні стосунки з російською церквою.
«Ми вважали вас [патріарха РПЦ Кирила] батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вам суддя. Я звертаюся до свого настоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія з проханням ініціювати скликання помісного собору УПЦ, на якому порушити питання про недоречність перебування у складі московського патріархату і зміну канонічного статусу нашої церкви», — заявив з-поміж інших Петро Семащук, настоятель київського храму Феодора Освяченого.
Сам глава УПЦ МП Онуфрій поки що не висловив свою думку щодо можливості та доцільності розірвання стосунків з РПЦ — лише попросив путіна припинити війну, порівнявши її з гріхом Каїна, «який із заздрощів убив свого рідного брата», і цим вкотре наголосив, що ми нібито є «братськими народами».
Для визначення майбутнього Української православної церкви та можливої зміни юрисдикції слід зібрати собор — тобто збори церковного керівництва. За словами речника УПЦ МП Миколи Данилевича, це неможливо, поки тривають бойові дії.
Та чи наважиться керівництво УПЦ МП на повне відмежування від РПЦ і проголошення автономії або ж автокефалії?
«Їм простіше перейти в ПЦУ, бо з автокефалією вони опиняться в такому ж становищі, в якому ми були до 2018 року», — зауважив у коментарі hromadske митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.
Нагадаємо, що попередниця Православної церкви України (Українська православна церква Київського патріархату) так само виникла з бажання отримати незалежність українського православ’я від російської православної церкви. Однак вона не мала канонічного статусу, і лише за двадцять шість років по тому Вселенський патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію новоствореній Православній церкві України.
«Така автокефальна УПЦ залишиться в повній міжнародній ізоляції, на кшталт тієї, яку ще нещодавно мала УПЦ Київського патріархату. А до Вселенського патріарха ця Церква звернутися по Томос не зможе, оскільки, за канонами, одному народові два Томоси не видаються», — пояснює Олександр Саган, керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України.
На що чекає схід України?
УПЦ МП має понад 12 тисяч парафій — найбільше поміж церков України. ПЦУ має близько 7 тисяч парафій. Разом із цим соціологічні дослідження свідчать, що станом на середину 2021 року 39% православних українців вважали себе парафіянами Православної церкви України, і тільки 16% назвалися парафіянами московського патріархату.
Втім, в останні два місяці до ПЦУ в основному переходили храми на заході та в центрі України. Що ж до півдня та сходу, де досі тривають постійні обстріли російської армії, — там активної зміни церковного вектора не спостерігається.
«Я знаю, що в Дніпропетровській та Запорізькій єпархії відбувається протести духовенства з низів. Проте їх ніхто не висвітлює, єпископи замовчують цю позицію. Але рух є. Просто деякі з ієрархів думають, що, можливо, буде повна окупація чи навіть перемога цієї орди, тому їм краще себе не дуже проявляти», — так пояснює пасивність митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.
На думку релігієзнавця Віктора Єленського, керівництво УПЦ МП зараз просто сподівається, що «шок від війни» та людське обурення минуть і можна буде знову нічого не змінювати, як і у 2014-му.
«Тому не треба чекати. Треба просто внести зміни до закону, якими оці структури будуть заборонені як колаборанти, як структури, що співпрацюють з державою-агресором», — каже Єленський.
Заборона недієва?
Наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про заборону московського патріархату на території України.
Документ передбачає, зокрема, що з моменту його ухвалення все майно церкви упродовж 48 годин має бути інвентарізоване й націоналізоване.
«Однією з головних підвалин загарбницької ідеології москви упродовж тридцять одного року незалежності України залишається філіал російської православної церкви в Україні, який продовжує прикриватись назвою “Українська православна церква”. До війни ця організація масштабно просувала ідеї “русского міра”, “братства” з Росією, розпалювала внутрішню ворожнечу в українському суспільстві на релігійному ґрунті», — йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.
Його авторкою є позафракційна депутатка від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Оксана Савчук. Наразі видається малоймовірним, щоб на цей законопроєкт пристала більшість — зрештою, в парламенті до конфліктних церковних питань завжди ставилися з обережністю, пересторогою і намагалися їх оминати.
Релігієзнавець та директор ГО «Центр релігійної безпеки» Дмитро Горєвой не бачить сенсу в ухваленні законопроєкту, «який не працюватиме».
«Навіть якщо закон ухвалять і діяльність РПЦ заборонять, а в якомусь селі виконувати його відмовляться, віряни не розійдуться. Що робити? Хто має за цим стежити? СБУ? Зараз їм ще додати роботи в 10-12 тисячах парафій по всій Україні? У них роботи й так вистачає», — вважає Горєвой.
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук уже заявив, що законопроєкт не на часі: «Будь-який закон, який вноситься до Верховної Ради і розколює суспільство, дає поштовх до появи чи активізації внутрішніх колаборантів у державі. Цього не можна допустити, тому що українська нація має бути єдиною. Будемо розбиратися з усім після перемоги».
За підтримки «Медиасети»
