Війна, яку Росія розв’язала проти України, посприяла розвінчанню багатьох міфів. По-перше, друга нібито за боєздатністю армія світу виявилася старанно виплеканим плацебо із відірваним від реальності стратегічним і тактичним плануванням, кульгаючою логістикою і забезпеченням та аморальним особовим складом. По-друге, остаточно рухнув міф про нібито братність українського та російського народів. А по-третє, цією війною було нівельовано міфологему про Росію як про надійного і доброчесного партнера. Ціленаправлене знищення цивільного населення шляхом страт, як у Бучі, та створення гуманітарних катастроф, як у Маріуполі, є кричущими свідченнями зневаги міжнародного права та правил й звичаїв ведення війни.
Примітно, що в так званому «русском мире», яким Кремль норовить узалежнити пострадянський простір, в основі лежить православний фундамент, певні цінності. Проте дії політичного і військового керівництва Росії ніяк не в’яжуться із християнськими звичаями. Навіть на Великдень – найшанованіше свято християнського світу – Росія не погодилася на припинення вогню, не забезпечила евакуаційні та гуманітарні коридори. В своєму пасхальному зверненні Московський Патріарх Кіріл не закликав до миру чи бодай припинення вогню, що і не дивно з огляду на інструменталізацію російської церкви Кремлем і попередні її кроки з легітимізації війни.
Війна проти України – це не лише немислимий спосіб ведення міжнародних відносин, це порушення всіх біблійських заповідей, це підрив людської гідності як тих українців, які постраждали внаслідок дій російських військових, так і самих росіян, які ці дії чинять, їх схвалюють або мовчать про них. Іншим символом аморальності Росії після Бучі стає українське місто Маріуполь, де ще з березня триває гуманітарна катастрофа. Повідомляється про більше 20 тис. загиблих містян та більше 140 тис. депортованих. В місті не залишилося жодної вцілілої будівлі, а комунікації вщент зруйновані. Немислимим залишається факт, що в Європі у 21 ст. люди можуть помирати від голоду та спраги. І тим більш немислимо, що ця гуманітарна катастрофа створюється навмисно і оркеструється військовим керівництвом РФ. Адже всі ініціативи України із завезення гуманітарної допомоги та евакуації бодай цивільного населення або ігноруються, або зриваються постійними обстрілами.
Те, що християнські цінності розбавлені в Росії кдбшною логікою, чітко простежується в контрасті із позицією світового центру православ’я – Константинополя. У своїй проповіді після Пасхального богослужіння, патріарх Варфоломій закликав Росію припинити цю невмотивовану війну проти України, а також розблокувати гуманітарні коридори до оточеного Маріуполя і забезпечити безпечні шляхи вивезення населення на підконтрольну Україні територію.
Для Кремля здійснення цього залишається останнім шансом зберегти залишки якоїсь людяності, оскільки системне знищення Маріуполя не надає жодної стратегічної переваги. Це питання лише моральності. В інакшому випадку Росія так і залишиться ізгоєм не лише на міжнародній арені, а й в християнському світі.
