Що нам робити з Моспатріархатом? Це питання не зникає з інформпростору з першого дня війни. Навіть більше, його «підігрівають» то новини про священників–колаборантів, то озвучувана позиція патріарха кіріла, який щоразу агресивніше «підбадьорює» окупанта у його звірствах.
Укрінформ опублікував позицію митрополита Олександра (Драбинка) більш обережна. Втім, він був учасником процесу здобуття автокефалії і залишається фактором церковної політики, компетентним знавцем церковної ситуації.
БОЮСЯ, ЩО МИТРОПОЛИТУ ОНУФРІЮ ПРОСТО НЕ ДОНОСЯТЬ ДАНІ ПРО НАСТРОЇ ВІРЯН
– Владико, ви добре знаєте церкву упц мп, як ви охарактеризуєте настрої в ній? Наскільки вони однорідні?
– Бояться. Вони не знають, як себе поводити. Архієреї московського патріархату сидять на мішку з крупою, яку підточують миші, і одного дня вони побачать, що сидять на порожньому мішку.
– Майже триста священників УПЦ звернулися до Собору предстоятелів древніх помісних церков з проханням про церковний трибунал над кірілом. Як вам таке?
– Я проголосив анафему кірілу на другий день війни, тому не вважаю це дуже ефективним. Це довгий розгляд, довгий процес ухвалення рішень, коли ситуація змінюється настільки стрімко.
– Через це поширюються настрої такого собі церковного “противсіхства”, вони і проти кіріла, і проти блаж. Епіфанія, і що далі?
– Хочуть перебувати під омофором Онуфрія, а він не здатен визначитися. Як патріарх кіріл не здатен дати автокефалію, так і цей не стане на шлях усамостійнення церкви.
Колись я казав спочилому блаженнійшому Володимиру, що нам слід добиватися «уточнення статусу упц мп», маючи на увазі добиватися відриву від москви, і почув у відповідь: «Саша, автокефалія буде. Але не при мені». Зрештою ці слова «супроводжували» мене, коли я вирішив взяти участь у Об’єднавчому Соборі. Його (Володимира Сабодана – ред.) вже нема, але є автокефалія. І я слідую тій лінії, яку завжди відстоював. Я б ніколи не взяв участі у Соборі, якби не вірив як у необхідність церковної незалежності, так і у канонічну вивіреність процедури, за якою нам її надавав його Всесвятість патріарх Варфоломій.
– За годину до нашої розмови оприлюднено великий лист вірян мп з живими підписами, які вимагають розпочати процес діалогу з ПЦУ і засудження рпц. Невже на Онуфрія не впливають ані цифри соцдосліджень, які кажуть про бажання його пастви відійти від москви, ані такі ось персоналізовані звернення вірян?
– Я не переконаний, що цю інформацію до нього взагалі доносять.
– Особисто до вас зверталися священники з мп щодо переходу до ПЦУ?
– Так. І тих, хто приєднався і бажаючих приєднатися до ПЦУ значно більше, ніж офіційно оприлюднюється. У мене лежить ціла тека документів, навіть із парафій моспатріархата за кордоном, які хотіли б долучитися до ПЦУ. У мене є вже кілька указів про прийняття священиків до кліру ПЦУ, але вони просять тимчасово це не озвучувати.
– Якою є позиція та вага Новінського в цій ситуації?
– Новінський разом з Антонієм керують церквою (упц мп – ред.). Це коротко. Мені довгий час здавалося, що Новінський мав би повторити долю Медведчука. Але якщо він робить для української держави щось корисне, то хай Господь буде йому помічником. Він тримав мене дев’ять місяців…(робить паузу).
– Під арештом…
– Але я прощаю. У кожної людини є шанс на покаяння. Пам’ятаєте розбійника на хресті? Кожен повинен мати шанс і на покаяння, і на переосмислення, і на місце у Царстві. Але я скажу більше, я не виключаю, що ці люди колись можуть очолити процес приєднання до ПЦУ. Хоча ці речі здаються аномальними.
– Вибачте, а у цьому нема ризиків? Близько сотні єпископів мп, яка на сорок восьмий день війни не назвала війну війною, увіллється до ПЦУ…
– А ви як гадаєте? Подумайте про це самі. Але на сьогодні нам слід виграти війну. Я жив в будинку, над яким пролітали ракети, мої родичі провели час в окупації в Бучі. Мені здається, що деякі речі можна робити тільки після війни.
– А от я годину тому говорила з вірянкою вашого ж собору, то вона переконана, що після війни вікно можливостей вирішити питання з мп захлопнеться.
– Я не можу заперечувати те, що кажуть віряни мого храму, бо вони розумні (посміхається). Але я побоююся, що в даний момент ми не знаємо правильної відповіді, бо ніколи не були у такій ситуації.
НА ПРОРОСІЙСЬКІ ЦЕРКОВНІ МЕДІА ПОВИННІ ЗВЕРТАТИ УВАГУ СИЛОВІ СТРУКТУРИ
– Те, що бачу я. Однією рукою Новінський допомагає армії, іншою консервує та поглиблює розкол. Бо інформресурси моспатріархату і далі принижують і ПЦУ, і Вселенського.
– Це проблема. На це повинні звертати увагу силові структури. Добре, а що ви вважаєте за правильне? Як краще вирішувати питання з мп?
– Принаймні зараз судові процеси над зрадниками в рясах слід робити максимально публічними. Кліриків–колаборантів – підсвічувати.
– Якщо йдеться про те, що це доведена зрада, то так. Це справа СБУ. А якщо про простих священників, які просто не розуміли до кінця підступності рпц та кіріла? Я вважаю, що кожен має право на виправлення. Кожен має право на еволюцію, визнання помилки, зміну думки.
– Церковна структура має таку вертикаль: генералітет – єпископи, благочинні – середня ланка, ті, хто збирає гроші для єпископа, рядовий клір. З якою групою краще працювати? Є думка, що генералітет наскрізь пов’язаний з рф, грошима, залежністю, наявністю компромату. Тому вони триматимуться до кінця.
– Вони всі бояться Антонія. У єпископів нема можливості, бо нема озвученої позиції церкви. Та й, прямо скажемо, багато хто з них чекає на «асвабадітєлєй». Прості священники бояться єпископів. У нас звикли підкорятися керівництву. Ну, як можна досі поминати кіріла на літургії як великого господіна і отця? Але шанси працювати з кліром зберігаються. Наприклад, до мене звертається громада мп про перехід. Дуже велике представництво, вже зібрані підписи. Я запитую: яка позиція священника? Вони: то вагається, то не хоче, має багато дітей. Я кажу: спробуйте поговорити з ним. Не можна весь час боятися, хай залишається вашим пастором в українській церкві, бо так краще, мені не хотілося б давати вам нового священника, коли ваш парох служить. В іншому випадку працюємо так: створюйте нову громаду ПЦУ і виходьте на почергове служіння в храмі. (Почергове служіння, коли в храмі різні конфесії служать в різний час – ред). І нехай він навіть обере час, коли хоче служити, ми оберемо інший час. Одна громада, якщо дійсно хоче, завжди поділить храм. А часом є таке, що у нас старости села, які активно будували той храм, їздять на службу у сусіднє село, бо московський батюшка не хоче переходу. Тобто я не ганяюсь за цифрою, але, підтримуючи людей у їхньому бажанні усамостійнення, проходжу весь шлях, роблю всі спроби переконати священника, щоб потім не мати докорів сумління.
– Недавно в медіа з’явився прекрасний текст. Роздуми монаха мп про те, як церква мп втратила довіру. Дуже чесний текст, покрокове розкаяння у політичному православ’ї. І якщо такі люди є, то є з ким говорити.
– Давайте стежити за долею автора цього тексту. Бо зазвичай таких людей просто придушують та витискають із системи, яку збудували нинішні очільники. На жаль, я не бачу поки оздоровчих процесів у керівництві. При цьому я би просив розділяти – начальство Лаври і монахів Лаври. Там дуже багато світлих людей, монахів, про яких ви і самі знаєте. І які будували це внутрішнє життя. І вони були налаштовані на діалог ще у 2014-му році. Тих, хто там відстоює “рускій мир” – абсолютна, хоча і агресивна меншість.
– Якщо наша перемога буде невдовзі…
– …Не якщо, а коли буде перемога. Я в Києві, я в неї вірю…
– Гаразд. Коли ми переможемо, то це вплине на настрої мп?
– Ні. Але у нас є закон про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі. Я ж думаю, що коли на церкві висітиме табличка “московський патріархат”, то люди голосуватимуть ногами.
Лана Самохвалова, Київ
