Раніше архімандрит Кирило (Говорун) писав, що УПЦ МП можуть почати тимчасово поминати Вселенського патріарха Варфоломія, який це не заперечуватиме, і перейти під його омофор. Це буде перехідним етапом на шляху до цілковитого єднання в Помісну Українську Православну Церкву. Сьогодні речник ПЦУ Архієпископ Євстратій (Зоря) прокоментував шляхи єднання УПЦ МП із ПЦУ і надав відповідь від Вселенського патріархату. «Ми чітко вказуємо, що єдине рішення – бути під омофором Блаженнійшого Митрополита Епіфанія в Православній Церкві України» – така відповідь зі Вселенського Патріархату, отримана від Вселенського патріархату 13 березня, щодо інтернет-дискусій навколо церковної єдності в Україні.
Далі архієпископ Євстратій навів аргументи такої позиції:
1. Об‘єднавчий Собор вже відбувся 15.12.18, на нього були запрошені Вселенським Патріархом всі православні архієреї в Україні. Зі складу МП взяли участь два, решта не прибули. Однак це не змінює чинності Собору для ВСЬОГО Православ’я в Україні. Як плід рішень Собору постала Православна Церква України, яка отримала Томос і включена в Диптих автокефальних Церков.
В Томосі вказано: «Визначаємо та проголошуємо, щоб УСЯ Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та ВСІМА в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».
Отже ні в якому разі не може стояти питання про якесь повторне, нове чи додаткове «створення» єдиної Помісної Церкви – вона вже створена. Тож питання полягає лише у тому, в який спосіб цю єдність сприйматимуть ті, хто дотепер від неї відмовлявся.
2. Можна провести паралель із Всеправославним Собором 2016 р., на який були запрошені всі Помісні Церкви за Диптихом. Частина з них не прибула, однак хіба з цього випливає, що Собор на Криті – не Всеправославний і слід чекати якогось нового в майбутньому, який «справді буде» Всеправославним? Зовсім ні. Ті Церкви, які не прибули на Собор, мають приєднатися до соборних рішень, а не вимагати «заново» провести його.
3. Щодо поминання імені Предстоятеля ПЦУ, то згідно з Томосом це не «право», а ОБОВ‘ЯЗОК: «Митрополит Київський і всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви в Україні». ДЕКЛАРАТИВНЕ поминання чи не поминання будь-чийого імені саме собою ані встановлює канонічного зв‘язку, ані позбавляє його. Якщо священик чи єпископ з юрисдикції МП не поминатиме ім‘я російського патріарха чи поминатиме ім‘я Вселенського патріарха – це лише декларація, яка не змінює канонічної реальності, тобто ані звільняє його від юрисдикції одного, ані надає юрисдикцію іншого.
4. Після Об‘єднавчого Собору 15.12.18 всі архієреї з юрисдикції МП, які на нього були запрошені, але не взяли участь, Вселенським Патріархатом визначені як такі, що втратили канонічні титули, а персонально перебувать в складі РПЦ. Про що свідчить щорічне офіційне видання Вселенського Патріархату з переліком єпископату Помісних Церков: усі архієреї УПЦ МП в ньому включаються до списку єпископів Російської Православної Церкви з географічною позначкою, а не титулом: «митрополит В Києві, митрополит В Донецьку, митрополит В Одесі», тощо.
5. Митрополит Епіфаній у своєму зверненні накреслив три можливі способи волевиявлення до єдності для тих, хто зараз перебуває в юрисдикції МП:
1) Визнання Томосу і повне єднання з ПЦУ вже.
2) Якщо до цього ще не готові – співслужіння і Євхаристійне єднання (так, як співслужать православні в Діаспорі, хоча і мають різне бачення у питаннях юрисдикції).
3) Якщо і до цього ще не готові – вимога до свого керівництва якнайшвидше розпочати процес повного унезалежнення від Москви шляхом внесення змін до Статуту.
Ці кроки можуть робитися як окремо, так і колективно (на рівні єпархії чи всієї структури МП в Україні). І це є РЕАЛЬНІ кроки, які можна робити вже, а не декларативні імітації, коли зміною форми намагаються тимчасово прикрити незмінність сутності.
6. Очевидно, що в будь-якому разі потрібен діалог, і ПЦУ на всіх рівнях (і місцевому, і загальноцерковному) готова до такого діалогу.
