70 років тому народився історик, політолог, виконавчий директор Комісії президента та конгресу США з вивчення Голодомору в Україні, нащадок індіанців черокі, який став патріотом України – Джеймс-Ернест Мейс (18.02.1952 – 03.05.2004).
Його батьки – аборигени племені черокі, вигнані владою зі своїх споконвічних земель, оскільки ті виявилися багатими на корисні копалини (акцію згодом назвали “Дорога сліз”).
Здобувши університетську освіту, Мейс “захворів” на проблему геноцидів. Увесь час розширюючи географію країн та національностей. У поле зору не могла не потрапити УССР.
За порадою професора Романа Шпорлюка зайнявся історією українського націонал-комунізму. Захистив дисертацію “Національний комунізм у Совєтській Україні 1919-1933 рр.”, організував програму “Усна історія українського голоду 1932-1933 рр.”, став виконавчим директором комісії дослідників при Конгресі США, яка має дати оцінку Голодомору (автор терміну – Джеймс Мейс).
На жаль, в заокеанських академічних колах знайшлося безліч діячів, які зустріли напрацювання колеги в штики. Зі спогадів дружини політолога Наталії Дзюбенко: “Двері в американські виші для нього були наглухо зачинені”.
У 1993 році слідує більш ніж неординарне рішення – Джеймс назавжди залишає США і перебирається до Києва, ставши професором Києво-Могилянської академії.
Чому ми бідні
Ці тези Мейс змушують як мінімум глибоко замислитися.
Трагедія незалежної України полягає в тому, що домінантною силою стала не національна, а територіальна еліта, представники якої зберігають усі звички традиційної номенклатури: думай одне, говори інше, роби третє.
Права ніколи не надаються державою. Самі громадяни забирають у держави собі права та свободи, змушують державу визнати, що такі права є. Модель української економіки залишається трикутником, видним уже у 70-х: номенклатурники – цеховики – кримінальні структури. Тільки тепер замість цеховиків – підприємці, які залишаються більше політиками, ніж бізнесменами.
Вони завжди готові використовувати інші сторони трикутника, щоб задушити більш продуктивних конкурентів, і тому ми бідні. У держав можуть бути добрі чи погані сусіди, але родичів не буває. Інакше це відчинені двері для втручань.
Дорогою сліз
Громадянські активісти понад два десятиліття вимагають присвоєння Джеймсу Мейсу звання Героя України. Найближчим до торжества справедливості вони були на початку 2000-х. Коли Віктор Ющенко пообіцяв втілити у життя задумане. На жаль, нагородили вченого лише орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеня. Та й то – посмертно.
А 2003-го після чотирьох операцій, Джеймс знайшов сили, щоб взяти участь у парламентських слуханнях “Про увічнення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років”. Тоді, смертельно хворого вченого, якому залишалося жити менше року, багато депутатів зустріли криками: “Янкі, гоу хоум!”.
