Понеділок, 23 Травня, 2022
Бiльше

    Синод РПЦ – «вовки та брехуни» або Навіщо Гундяєву Африка

    РПЦ розпочала вторгнення до Африки. Якими неприємностями це загрожує Московській патріархії? Якщо Росія перебуває «у кільці ворогів», то й РПЦ поспішає піти в ізоляцію від решти православного світу, конспірологічно «підпорядкованого вашингтонському ЦК».

    Але налаштовуючи проти себе інші помісні церкви, РПЦ ризикує зіткнутися і з розпадом власної канонічної території, пише російська Новая газєта.

    Африка як помста за Україну

    Настільки жорсткими звинуваченнями предстоятелі Помісних православних Церков світу не обмінювалися з часів Вселенських соборів ранньовізантійської епохи. Причиною стало ухвалене 29 грудня рішення синоду РПЦ про відкриття своїх єпархій та «екзархату» в Африці. На території, що канонічно належить найдавнішому Александрійському Патріархату, якому керівництво РПЦ оголосило війну. Попри канони, РПЦ прийняла 102 африканські клірики — приблизно 15% від усього кліру Александрійського Патріархату.

    13 січня патріарх Александрійський Феодор — у минулому великий друг РПЦ (у 1980-х служив і навчався в Одесі) — видав емоційне послання. Він називає керівників Московського патріархату «вовками та лжецями», що сіяли на африканському континенті «кукіль розколу».

    На помсту за визнання Александрійським Патріархатом автокефалії (незалежності) Церкви України, пише патріарх, РПЦ «порушила Передання Вселенських Соборів, яке поважали всі Патріархи Російські досі».

    Вторгнення РПЦ в Африку Феодор називає «колоніалізмом» та «крадіжкою» кліру за допомогою підкупу.

    Витоки нинішнього конфлікту, що загрожує новим глобальним розколом християнського світу, лежать у подіях 2016–2019 років. Понад 50 років світове Православ’я (включно з РПЦ) готувало Всеправославний собор, і коли він, нарешті, зібрався у липні 2016 р. на Криті, РПЦ раптово відмовилася від участі у ньому. Однією з головних тем собору був спосіб надання автокефалії (церковної незалежності новим помісним церквам) та, у цьому контексті, «українське питання». Частини Української Церкви домагалися автокефалії майже все ХХ ст., а після здобуття Україною незалежності це питання постало ще гостріше. Не приїхавши на Кріт, РПЦ розв’язала руки Вселенському (Константинопольському) Патріархату, який, по-перше, вважає себе єдиним у православ’ї інститутом, правомочним давати автокефалії, а по-друге, не визнає юрисдикції РПЦ над Україною, звинувачуючи Москву в анексії Київської митрополії у XVII ст. У результаті 6 січня 2019 р. Вселенський патріарх Варфоломій дарував Томос про автокефалію Православній Церкві України (ПЦУ), а 8 листопада того року цей акт визнав Александрійський патріарх.

    У відповідь РПЦ розірвала канонічне спілкування з обома патріархами, а коли ПЦУ визнали Афінський та Кіпрський архієпископи, вчинила хитріше: розірвала спілкування персонально з архієпископами, але почала підтримувати провінційних «опозиційних» архієреїв, які виступали в Греції та на Кіпрі проти української автокефалії.

    Опальний протодіакон Андрєй Кураєв звертає увагу на майже повну відсутність «піар-супроводу» настільки сенсаційного рішення синоду РПЦ усередині Росії. Перші роз’яснення почали з’являтися лише після довгих новорічних вихідних. Кураєв пояснює це властивим патріарху Кірілу станом un capriccio isterico, в якому приймалося рішення.

    Жодної релігії — тільки бізнес?

    Александрійський Патріархат має репутацію самої місіонерської церкви у православному світі. Ще XIX ст. цей Патріархат був, хоч і давнім і шановним, але нечисленним, який об’єднував кілька грецьких громад на півночі Єгипту та Лівії. Сьогодні у ньому 29 єпархій, 6 монастирів, 43 єпископи та понад 700 кліриків — переважно в країнах екваторіальної Африки. У Місіонерському відділі РПЦ запевняють, що «переважна більшість» цих кліриків «бажає перейти до РПЦ».

    В Александрійському Патріархаті не поділяють такого «оптимізму». Митрополит Камерунський Григорій запевняє, що «РПЦ набрала до своїх африканських лав розкольників та маргіналів. Більшість священників, які перейшли до РПЦ, — старостильники (представники «альтернативних» православних церков. — ред.), а також різноманітні порушники канонічних норм, які раніше заборонені у служінні або позбавлені сану».

    Джерело в Александрії повідомило “Новой”, що деякі африканські клірики, прийняті в РПЦ, є одночасно католиками.

    Щоб зрозуміти це явище, зупинимося на біографії вже покійного апостола православ’я в Уганді о. Йоакіма Кіімбі.

    Народився в сім’ї англіканського священника, який перейшов до Александрійського Патріархату. Навчався у Ленінградській духовній семінарії та також став священником Александрійського Патріархату. У 1991 р. приєднався до матеріально благополучного «Синоду протестуючих» ІСЦ Греції, який у світовому православ’ї вважають розкольницьким. Потім протилежний крен — 1998 р. Йоакім переходить до Антіохійської католицької церкви. Через два роки знову повертається в православ’я — в одну з нечисленних американських юрисдикцій. Потім знову «Синод протестуючих», потім більш малочіслена (але й багатша) американська юрисдикція і, нарешті, «ноу хау» — Російська православна старообрядницька церква, яка ще ніколи не мала парафій в Африці.

    Новонавернені православні африканці – явище специфічне. Звичайно, є серед них ті, які щиро повірили, але часто вибір конфесії залежить від фінансових мотивів, і той самий священник може належати до двох, трьох і більше церков абсолютно різних традицій.

    Із мирянами ще складніше. Звичайно, становище африканських християн (частина з яких також є адептами традиційних племінних культів) тяжке і допомоги вони потребують. Але чи етично змішувати гуманітарну місію зі спекуляцією на африканській бідності через помсту чи політичні дивіденди?

    Як виправдати агресію

    Особлива честь (друге місце після Константинополя), якою користується Александрійська Церква у православному світі, пов’язана з тим, що у І ст. її засновником був євангеліст Марк, автор другого з чотирьох канонічних Євангелій. Александрія грала ключову роль догматичних суперечках IV–V ст., в яких викристалізувалося православ’я. Ця Церква згадана як мінімум у трьох правилах Вселенських соборів, у тому числі — у 6-му правилі І-го Вселенського собору 325 р. Там міститься посилання на «давні звичаї», за якими юрисдикція Александрії тягнеться на Єгипет, Лівію та Пентаполь. Тоді ж зародився звичай назвати патріарха Александрійського «батьком, суддею Всесвіту і тринадцятим апостолом». Надбавка «і всієї Африки» додалася до титулу лише на початку ХХ ст., РПЦ її майже одразу визнала і ніколи не заперечувала. Інші Помісні Церкви також не претендували на юрисдикцію над регіонами Африки.

    Статут РПЦ містить перелік із 16 держав, православні громадяни яких «зобов’язані» бути в її юрисдикції. Жодної африканської держави у переліку немає. Щоправда, у 2000 р. з ініціативи тоді ще митрополита Кіріла до Статуту внесено правку про те, що юрисдикція РПЦ поширюється і «на правовірних, які добровільно входять до неї, проживають в інших країнах». Але той самий Кіріл вважається автором терміна «канонічна територія», на непорушності меж якої він завжди наполягав. Аж до вторгнення до Африки. Редукція цих кордонів відкриває справжню скриньку Пандори, яка загрожує розпадом РПЦ.

    Канонічно виправдати вторгнення в Африку намагається священник Гєоргій Максімов, але виходить непереконливо. Він нагадує, що за правилами Вселенських соборів до Александрійського Патріархату входять лише Єгипет, Лівія та Ефіопія. Отже, решта Африки цілком може належати РПЦ. Допустимо. Але чому в такому разі синод РПЦ заснував Північно-Африканську єпархію в Каїрі? Хіба це не Єгипет? Другий апологетичний аргумент – «вступ у спілкування з розкольниками піддає відлученню від церковного спілкування самого вступника». Під «розкольниками» тут мається на увазі ПЦУ, визнання якої зробило «розкольником» та Александрійського патріарха. Але всі Помісні Церкви, крім РПЦ, так не вважають і спілкування з ним не розривають. Так само як і РПЦ не розриває спілкування з цими Помісними Церквами.

    Зона військово-стратегічних інтересів

    Військова риторика, що супроводжує вторгнення РПЦ до Африки, добре гармоніює з образом першого «африканського екзарха» — митрополита (з 7 січня) Лєоніда (Горбачова).

    Свій трудовий шлях він розпочав після школи лаборантом кафедри динаміки польотів військово-повітряного училища в Краснодарі, потім служив у армії, а з 1997 р. працював у Відділі по взаємодії зі Збройними силами Московського патріархату. У цій якості виїжджав у службове відрядження до російської повітрянодесантної бригади в Боснії та Герцеговині. Перейшовши до Відділу зовнішніх церковних зв’язків, отримав призначення на посаду настоятеля подвір’я РПЦ в Александрії, де вкрай негативно сприйняв «арабську весну». У 2013 р. висвячений на єпископа Буенос-Айресського та Південно-Американського, але через три роки відкликаний на батьківщину напередодні «кокаїнової справи», до якої була причетна організація M.O.R.A.L. (Mecenas Ortodoxos Rusos en America Latin – “Російські православні меценати в Латинській Америці”). Тоді аргентинська влада вилучила понад 362 кг наркотиків з підсобки школи при посольстві РФ і висунула підозри проти членів православної організації. На новій кафедрі – у Владикавказі – Лєонід вступив у конфлікт із головою Північної Осетії Вячєславом Бітаровим та національною інтелігенцією – на його думку, вони відроджували язичницькі звичаї та не допомагали РПЦ. Переїхавши до Москви, став заступником митрополита Іларіона у ВЗЦЗ та захистив магістерську роботу про гоніння на християн в Африці в університеті Дружби народів.

    Плани у екзарха генеральські.

    «Повірте, річ не стане. Зараз у розробці повномасштабна програма не лише розвитку парафій, а й повноцінної присутності Російської православної церкви на континенті, що включає богослужбову, освітню, соціальну, гуманітарну складові», – сказав Лєонід 12 січня. Він додав, що у РПЦ «є благодійники», які «від своїх щедрот» підтримають «російську місію в Африці». Джерело в Александрійській Патріархії уточнило, що РПЦ пропонує темношкірим священникам зарплату вчетверо більшу, ніж їхні нинішні єпархії. Екзарх обіцяє не обмежуватися Африкою, а нарощувати експансію РПЦ по всьому світу, де православні «відмовляються асоціювати себе з розколом».

    Повний список африканських священників, які перейшли до РПЦ, поки що не опублікований. Йдеться лише про те, що вони служать у восьми державах. МЗС РФ підтримує інтенсивні контакти як мінімум з 20 країнами континенту. Ще з совєтських часів парафії РПЦ у далекому зарубіжжі зарекомендували себе як ідеальні конспіративні точки; крім того, «по церковній лінії» можна вирішувати безліч питань, які з дипломатичних чи бізнес-каналів вирішувати незручно.

    Що далі?

    Архієрейський собор Александрійського Патріархату, що пройшов 10–12 січня, ініціював скликання «Сінаксису пентархії», тобто зборів п’яти предстоятелів найбільш авторитерних офіційних православних Церков — Константинопольської, Александрійської, Антіохійської, Єрусалимської та Кіпрської. Його мета — виробити «заходи у відповідь на спроби РПЦ зруйнувати багатовіковий канонічний устрій православної традиції». За словами колишнього помічника патріарха Кіріла, а нині викладача університету в Лос-Анджелесі архімандрита Кирила (Говоруна), головна мета «Сінаксису» — «суд над єрархами та кліриками РПЦ, які спробують в Африці перекласти синодальне рішення» і «над особливо балакучими», які зводили публічну хулу на древніх патріархів… Ланцюгова реакція подій може прискоритися, і результати своєї значущості змагатимуться з ефектами Реформації». Якщо пентархія судитиме РПЦ, то Московська патріархія, «граючи на випередження», відлучить від церкви та анафемствує всіх учасників такого суду.

    Сумно, що до руйнування багатовікової структури світового Православ’я призвели навіть не якісь високі — віровчальні чи моральні — розбіжності, а примітивна проекція «великої» геополітики Кремля на церковні справи.

    На наших очах вічне приноситься в жертву тимчасовому: якщо Росія перебуває «у кільці ворогів», то й РПЦ поспішає втекти в ізоляцію від решти православного світу, конспірологічно «підпорядкованого вашингтонському ЦК». Але налаштовуючи проти себе інші Помісні Церкви, РПЦ ризикує зіткнутися як із «війною компроматів», яка ще більше підірве її репутацію, так і з розпадом власної «канонічної території». Чи це гідна плата за сотню африканських кліриків з незрозумілим канонічним статусом?

    Найсвіжіше

    Популярне