Впродовж серпня–грудня 2021 року співробітниками Національного заповідника “Софія Київська” (Тимур Бобровський, Володимир Савицький, Олександр Ганшин та В’ячеслав Гайдук) спільно з колегами з Інституту археології НАН України (Віталій Козюба та Всеволод Івакін) здійснювалися археологічні дослідження довкола Софійського собору.
Про це йдеться у звіті про проведені дослідження на сайті НЗ “Софія Київська”.
І хоча роботи не передбачали глибинного розриття грунту, під час зняття нашарувань лише на глибину півметра від сучасної поверхні археологами було виявлено, досліджено та зафіксовано чимало археологічних об’єктів ХІ–XVIII століть.
Археологи встановили, що у XVIII столітті довкола собору розташовувалося монастирське кладовище. При цьому з’ясувалося, що близько середини XVIII століття внаслідок перепланувань рівень денної поверхні біля стін собору було понижено десь на 1 м. Тому поховання першої половини цього століття опинилися на глибині всього 0,5-0,6 м від сучасної поверхні, тоді як поховання другої половини століття були виявлені на глибині не менше ніж 1,5 м від сучасної поверхні.
Переважна більшість поховань, досліджених у 2021 році, не мали супутнього інвентаря, що є досить типовим саме для християнського поховального звичаю. Втім зазначене правило мало й деякі виключення. Так одне з жіночих поховань, здійснених до середини ΧVIII століття, містило залишки прикрас – великий нашийний ланцюг з дрібних срібних кілець та дві срібні каблучки з напівкоштовним камінням.
В іншому похованні – другої половини XVIII століття – збереглися залишки одягу, – можливо, ряси, а також розшитого золотою ниткою шовкового параману і чернецького шкіряного поясу, вишитого сріблом. Під час досліджень вдалося вилучити зазначені залишки одягу з поховання аби зберегти їх для майбутньої музейної експозиції. Підкладена під голову покійного цегла, а також залишки параману, яким було прикрите його лице, свідчать про поховання тут особи, приналежної до духівництва, – найімовірніше ченця Софійського монастиря.
Особливий інтерес серед поховальних пам’яток, досліджених біля собору у 2021 році, являє об’єкт, що належить до набагато давнішого часу. Це залишки поховання, яке було здійснено на цій території ще до будівництва Софії Київської – наприкінці Х або на самому початку ХІ століть.
Поховання, – ймовірно, чоловіче – знаходилося у дощатій гробниці, розміщеній у великій ямі на глибині понад 2 м від сучасної поверхні. Сліди так званого курганного ровика довкола поховання свідчать, що над похованням було виконано курганний насип діаметром близько 6 м. Втім, орієнтація похованого ногами на схід вказує на застосування тут християнського поховального звичаю.
Тож, швидше за все, мова йде про об’єкт, який виник не раніше кінця 80-х років Х століття, коли відбулося хрещення Русі. До того ж часу належить і цікавий інвентар поховання – два срібних скроневих кільця, срібна дротяна каблучка, залізний захалявний ніж та два кістяні гудзики з врізним орнаментом, характерним для азійських старожитностей кінця ІХ – початку ХІ століть.
Знахідка цього поховання підтверджує гіпотезу щодо існування на місці Софії Київської в Х – на початку ХІ століть великого міського курганного могильника.
Під час археологічних досліджень 2021 року також з’ясувалося, що до будівництва Софійського собору на зазначеній території існували не лише кургани. Зокрема, з південного та західного боків собору було простежено залишки кількох дерев’яних парканів та господарських ям, перерізаних фундаментами собору.
Ймовірно, ці об’єкти виникли у той час, коли на місці Софії Київської замість курганного могильника почала формуватися садибна забудова, розвиток якої припинився із будівництвом собору в першій половині ХІ століття.
Звертає на себе увагу, що планувальні вісі цих об’єктів ніяк не узгоджуються з самим собором і розташовуються під гострим кутом до нього. Цікаво, що в такому самому напрямку було зорієнтовано й найдавніший монастирський мур Софії Київської, який вірогідно, на відміну від собору, спрямованого на точку сходу сонця у момент закладення фундаменту, був зведений виходячи з вже існуючих на той час розпланувальних елементів – міських вулиць або передміських шляхів.
Втім, безумовно, найважливішим відкриттям 2021 року стало віднайдення біля північно-східного кута Софії Київської залишків раніше невідомого соборного вівтаря, а саме – добре збереженого фундаменту так званої апсиди – напівкруглого виступу східної стіни північної зовнішньої галереї собору.
Потужність цього фундаменту, складеного з каміння на вапняно-цем’янковому розчині, сягає понад 1,2 м. Поверх нього з плінфи (стародавньої цегли), окремих кам’яних брил та розчину було змуровано стіну товщиною близько 1 м. Встановлено, що цю апсиду було збудовано водночас з основним обсягом собору у першій половині ХІ століття, але час та обставини її руйнування лишаються досі невідомими.
До потинькованої поверхні внутрішнього боку стіни цієї апсиди прилягала прибудова, виконана у той самий спосіб, що й стіна. Вона складалася з цегляного панциря, проміжок між яким і стіною апсиди було заповнено бутом. За наявними аналогіями цю конструкцію можна впевнено визначати як залишки двосхідцевого синтрону – спеціальної лави у церковному вівтарі, призначеної для сидіння на ній під час богослужіння митрополита та єпископів.
На важливість нововідкритої апсиди також вказують її розміри, – за шириною та довжиною вона перевищує усі вівтарі собору, крім головного. При цьому стіни апсиди, як можна судити з археологічних знахідок, були прикрашені фресковим розписом, а її підлога була вимощена великими керамічними плитами, вкритими кольоровою поливою.
Зазначимо, що синтрон є не лише ознакою вівтаря, який розміщувався у нововідкритій апсиді, але й свідченням того, що вівтар цей призначався для богослужінь за участю вищих ієрархів церкви. Знаючи, що Софійський собор від самого початку свого існування був кафедральним храмом київської митрополії, можна не сумніватися, що у вівтарі з синтроном в північно-східному куті собору свого часу правив Службу Божу сам митрополит.
Загадкою лишається, навіщо у Софії Київській ХІ століття існувало два митрополичих вівтаря, адже головний (центральний) вівтар собору також мав синтрон, а два синтрони в одному храмі – явище унікальне не лише для теренів Давньої Русі, але й всього візантійського світу.
Підсумовуючи результати досліджень 2021 року біля Софійського собору, неможливо не згадати знахідки археологічних предметів, які допомагають історикам реконструювати побут стародавнього населення та нерідко дозволяють по-новому поглянути на Софію Київську або навіть побачити те, що нібито було втрачене назавжди.
Перше, що вразило археологів – надзвичайна кількість суто побутових речей, несподіваних для церковних осередків: мідні та срібні монети ΧVI-XIX століть, крем’яний запал для рушниці XVII століття, уламки скляних браслетів ХІІ-ХІІІ століть, бронзові каблучки та ґудзики, залізні пряжки та ключі, кісткові гральні фішки ХІ-XVIII століть тощо.
Тепер важко сказати, чи ці предмети були просто загублені прочанами, що відвідували собор, чи вони слугували своєрідними приношеннями до храмової скарбниці.
На цьому тлі поодинокими виглядають окремі предмети особистого благочестя, як-от бронзовий хрест-енколпіон першої половини ХІІІ століття, загублений кимось біля південного входу до храму.
Подібні хрести, які носили і священнослужителі, і заможні прочани, складалися з двох стулок, між якими розміщувалася якась реліквія – часточка святих мощів, освячений ладан тощо. І хоча подібні знахідки не є рідкісними на пам’ятках Давньої Русі, знахідка 2021 року виявилася єдиним досі цілим енколпіоном, знайденим на теренах софійської садиби за всі десятиліття її археологічного вивчення.
На одній стулці цього хреста можна бачити рельєфне зображення розіп’ятого Ісуса Христа в оточенні святих, а на іншій – постать Пресвятої Богородиці з кириличним написом “Богородице, допомогай…”.
Безпосередньо з інтер’єром собору пов’язані численні знахідки фрагментів фресок ХІ-ХІІ століть, які внаслідок ремонтів або якихось катаклізмів осипалися зі стін Софії і були відкинуті як будівельне сміття.
На багатьох уламках фресок збереглися не лише деталі зображень святих, але й стародавні графіті – написи та малюнки, що їх охоче видряпували відвідувачі собору просто по фрескових композиціях. Серед таких написів зустрічаються як молитовні тексти, так і пам’ятні нотатки, – зокрема, один з написів містить дату 1114 року.
На малюнках, прокреслених в тиньку, зустрічаються досить мальовничі зображення святих, коней та навіть гепардів, які, можливо, мешкали у князівському звіринці.
Як відомо, Софія Київська від початку свого існування мала власну унікальну бібліотеку, започатковану князем Ярославом Мудрим. На жаль, усі раритети тієї книгозбірні у пізніші часи були втрачені – розграбовані або спалені.
Втім дотепер збереглися дрібні деталі оздоблення палітурок стародавніх книжок, що їх регулярно знаходять археологи під час досліджень у садибі Софійського собору. Найчастішими знахідками є різноманітні книжкові застібки, виготовлені зі срібла та бронзи.
Оскільки при Софійському соборі в Києві розміщувалася резиденція митрополита, відповідно тут зберігався й архів кореспонденцій, які отримував київський владика. Від середньовічного листування дотепер збереглися лише свинцеві підвісні печатки – моливдовули, якими завірялися поштові відправлення того часу.
Дотепер у садибі Софії Київської було знайдено лише 9 таких печаток. У 2021 році ця колекція поповнилася одразу трьома моливдовулами ХІ-ХІІІ століть. Два з них належали поки що невстановленим державним або церковним діячам – якимсь Леонтію та Соломону, а третю вдалося гіпотетично співвіднести зі згаданим у літописі на початку ХІІ століття отцем Даниїлом – єпископом міста Юр’їва (сучасна Біла Церква).
Насамкінець варто згадати дві знахідки, пов’язані зі стародавніми іконами, що зберігалися у Софійському соборі в ХІ-ХІІ століттях.
Одна з них, представлена невеличким уламком обробленого стеатиту – рідкісного в середні віки каменю, з якого у Візантії виготовлялися маленькі ікони. Стеатитовий уламок, знайдений у 2021 році, має зеленкуватий колір і походить від ікони, на якій було зображено невідомого святителя у повний зріст. На фрагменті збереглося лише зображення його правої руки та згини на елементах одягу – фелоні, єпитрахілі та омофора.
Найближчою аналогією до софійської знахідки є фрагментована візантійська стеатитова іконка ХІ століття із зображенням св. Миколая Мирлікійського зі збірки Національної Бібліотеки Франції у Парижі. На відміну від досить мініатюрного паризького образу київська ікона мала майже вдвічі більші розміри – близько 19х13 сантиметрів.
Нарешті, найефектнішою знахідкою 2021 року біля Софійського собору в Києві стала деталь від великої золотоемалевої ікони ХІ-ХІІ століть. Деталь являє собою вигнуту дугою золоту смужку довжиною 6 см, шириною менше 1 см та товщиною близько 2 мм. На поверхні цієї смужки у спеціально викутій заглибині майстром-ювеліром були напаяні тоненькі золоті перегородки, простір між якими в подальшому було заповнено різнокольоровою емаллю. В результаті утворився барвистий орнамент у вигляді хрестів, ніби з’єднаних у ланцюжок, виконаний у техніці перегородчастої емалі.
Найближчою аналогією київській знахідці є прекрасно збережена візантійська золотоемалева ікона ХІ століття із зображенням св. Архангела Михаїла, яка нині зберігається в скарбниці собору Сан-Марко у Венеції.
Вважається, що цю ікону, яка має розміри 44 х 39 см, було виконано придворними ювелірами візантійського імператора у першій половині ХІ століття. Ікону, що має суцільне золоте тло, прикрашають численні накладні деталі, виготовлені з дорогоцінного каміння або у техніці перегородчастої емалі. Золотоемалева смужка, знайдена біля Софійського собору в Києві, за своїми розмірами та оздобленням майже ідентична деталям, з яких було на зазначеній іконі виконано німб св. Архангела.
Звичайно, лишається невідомим, ікону якого саме святого прикрашала київська знахідка. Втім, можна з певністю стверджувати, що в ХІ-ХІІ століттях Софію Київську прикрашав один з шедеврів візантійського ювелірного мистецтва – велика золотоемалева ікона, яка, можливо, була особистим подарунком візантійського імператора київському князю або митрополиту і була викрадена з собору під час князівських усобиць ХІІ-ХІІІ століть або монгольської навали 1240 року.
У Національному заповіднику “Софія Київська” планують продовжити дослідження залишків стародавньої апсиди собору, знайденої у 2021 році. Водночас, отримані в результаті досліджень археологічні предмети передбачається в перспективі зробити доступними для огляду в спеціалізованій археологічній експозиції заповідника.
За матеріалами кандидата історичних наук Тимура Бобровського
