Різдво Христове – Народження на землі Сина Божого, Бога вічного. Оминаючи усі богословські виміри цього величного свята, скажу, що даремно людська думка намагається осягнути глибину і велич цієї події світового масштабу та історичного буття.
Однак, у нас, в потаємних глибинах душі, є ті родзинки, через які ми все таки осягаємо значення Різдва, і це перш за все та простота і убогість, в обстановці якої явився Той, що небо тримає для Себе престолом, а землю підніжжям ніг Своїх. Коли ми наближаємось до вертепу, здебільшого вони стоять у різдвяні дні при храмах, або ж безпосередньо в храмах, то відразу для нас відкривається щось особливе рідне, таке, що манить у дитинство. Недаремно Сам Ісус Христос казав, щоб ми були, як діти, бо тільки так можна пізнати Його Божественну любов до нас і початок Його служіння для нас, Його жертву з убогих ясел, з цими розпростертими руками, Які він по-дитячому до нас протягує.
І тут раптом ми бачимо, і навіть уяву таку маємо, щоб Бог про нас не забув, Він шукає і кличе нас. Не ми Його знайшли – це надто гордо, а Він нас, так як кликав на дуже відповідальне служіння своїх апостолів, того ж Нафанаїла чи Андрія і Петра. Ось саме не від помислу голови своєї, не від гордині нашого розуму, а від простоти серця, саме так треба сприймати Різдво Христове, народження у Вифлеємі Того, Хто є істинним Богом і істинною Людиною, тобто Богочоловіком.
Український народ від початків християнізації славив новонародженого Христа Спасителя. Перш за все у цей день всі від малого до великого, цілими родинами відвідували храми, перед тим відбувши Святу Вечерю з спеціально приготовленими стравами, серед яких головною є кутя. Мало хто знає, що кутя – це сочиво розбухлих, напоєних злаків, які немов вже пускають свої пагінці і готові до сходу, в даному випадку пшениці, яку ми прикрашаємо різноманітними солодощами, тобто робимо її приємною на смак. Це головна страва вечері, святої і великої, а ще родинної. За вечерею сидять всі і згадують всіх від роду. Кутя, як я вже сказав, є осердям столу і всіх страв на ньому. Чому? Тому, що згадуючи Новонародженого, ми знаємо, що і Його торкнеться смерть, але не переможе, бо ж для чого тоді волхви, окрім золота та ладану, принесли Йому смирну, не тільки ж на знак Боголюдськості, а це знаменувало й те, що Бог помре на Хресті за нас і воскресне. Із цієї причини кутя має поминальне значення перш за все для Новонародженого Ісуса і всіх наших родичів, котрі відійшли у вічність.
У різних куточках України традиції цієї передріздвяної вечері досить різноманітні і не обов`язково на столі є дванадцять страв. На Волині, Поділлі, Надніпрянщині та Слобожанщині різдвяні вечері були направду «голодними», тому що до зустрічі Богонемовляти Ісуса потрібно було приготуватися суворим постом, який поглиблювався з 2 січня, коли при богослужіннях увечері звершувався т. зв. різдвяний трипіснець і ці передріздвяні богослужіння заглиблюються немов у зміст передпасхального страсного тижня з мотивами велипісного співу та навіть канону «Хвилею морською…». На столах у господарів стояла кутя, узвар та інші різноманітні пісні страви. Їх було не багато і може це правильно. В Галичині така вечеря була більш багатшою і особливою, з різноманітними пісними стравами та рибою. Наголошую, що такі звичаї належали до народної уяви, і в церковних книгах не було прописані. Навпаки, церковний устав вказував на суворе дотримання посту перед зустріччю воплоченого Сина Божого. На Великій Україні вечерю носили до своїх близьких родичів: онуки до баби і діда, племінники до тітки й дядька, хрищенники до хресних батьків, як кому траплялося. Носили вечерю і до баби повитухи, бо всім у селі вона була за родичку. Після уставних богослужінь у храмах розпочинали співати колядки, які є особливим і унікальним витвором української народної уяви та традиції про Різдво Христа Бога. Зміст цих колядок надзвичайно догматичний та глибокий, який не порушує та не спотворює істин віри, відкритих у Одкровенні Божому та християнському вчені. У колядках змістовно відображені і прославлені події Різдва Христового і те, що сталося після Народження Ісуса Христа, – поклоніння волхвів, лукавство Ірода, втеча святої родини до Єгипту, побиття Іродом немовлят. З колядками та вертепом, спеціальним різдвяним дійством, церковні хори, діти й дорослі, відвідують помешкання віруючих протягом 12 днів, т. зв. «святків», щоб і в домівках прославити воплоченого Сина Божого. А церковний устав і правило каже, що в дні святок «ніякого посту, і ніяких земних поклонів не буває, ані в церкві, ані в келіях», тобто в домівках. Тому веселіться і прославляйте Різдво Христове добрими і боговгодними справами.
Христос народжується – Славімо Його!
Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій.
Джерело: Духовна Велич Львову
