Дії Російської православної церкви на Александрійському напрямку дедалі більше перетворюються на фарс і самоуправство без відповідних повноважень. Вже майже два роки пройшло від того часу, як РПЦ погрожувала Александрійській православній церкві створити на її території власну єпархію Московського патріархату, що заборонено канонами Церкви. Тепер у Даніловому монастирі навіть запевняють що «віднайшли богословське обґрунтування» своїм антиканонічним діям.
Пригадаємо, Александрійська православна церква визнала ПЦУ 8 листопада 2019 року і одразу після цього у РПЦ говорили про сотні заяв від священників, які нібито не хочуть перебувати у складі Александрійської Церкви після того, як її патріарх визнав ПЦУ.
З усім тим, ніяких сотень переходів в лоно РПЦ не відбулось. Останній візит Александрійського патріарха Африкою, як і його успішне проведення, продемонструвало підтримку православного духовенства і віруючих в цьому регіоні саме свого предстоятеля – патріарха Феодора, а не авантюри РПЦ.
Навіть в РПЦ після цього суттєво знизили градус власних заяв і висловлювань. Зокрема, богослов РПЦ Георгій Максимов розповів, що ніхто із єпископів Александрійського патріархату не став підтримувати точку зору РПЦ щодо дій Вселенського Патріархату, в результаті яких було організовано Об’єднавчий собор конфесій українського православ’я і, у подальшому, надано Томос Православній церкві України.
Про крах РПЦ на Александрійському напрямку Максимов пише: «Оскільки правлячого єпископа, котрий категорично відкинув шлях розколу, в Александрійській Церкві не знайшлося, то єдиною можливістю згаданих кліриків залишається звернення до єпископа іншої канонічної Церкви, яка вберегла себе від вступу до розколу».
Тобто він визнає, що єпископат Александрійської Церкви не вдалось підкупити ані російськими рублями, ані шантажем, погрозами чи будь-яким іншим чином. Тож тепер для РПЦ залишилась єдина можливість – працювати безпосередньо із самим духовенством. Звісно, знайти “бунтівних чи ображених” священників для РПЦ буде набагато легше ніж єпископів. Та потрібно пам’ятати, що цей пошук лишається безрезультатним вже протягом двох років.
Тут потрібно підкреслити ще одну деталь. У РПЦ без “суду і слідства” вирішили порушити канони православ’я, бо їм так заманулось. Хто надав Моспатріархату право визначати, чи є утворення ПЦУ розколом чи ні? Вони ж не є вселенськими суддями православ’я. Ніхто з інших Церков не протестує у світовому православ’ї так, як це робить Московський патріархат. Мало того, РПЦ робить це самочинно без будь-яких консультацій на Вселенському рівні. Тобто не спитавши у світового православ’я дозволу на свої дії на Африканському напрямку, в РПЦ вирішили, що раз патріарх Феодор визнав ПЦУ, то Москва має право зайнятись церковною окупацією Александрійського патріархату.
Така позиція черговий раз демонструє все лицемірство Московського патріархату, який на весь світ кричав про важливість соборного рішення щодо визнання ПЦУ. Виходить так, що там де РПЦ вигідно, то можна залазити із своїми брудними намірами на канонічну територію іншого патріархату і без соборного рішення?
Щоправда, потрібно уточнити, що Вселенський патріарх Варфоломій І втрутився не в чужу церкву, а у власну Київську митрополію Вселенського патріархату, яка була заснована під час хрещення Києва, якій він і надав незалежність. Тобто він не повинен був консультуватись ні з ким, як це є у випадку з діями РПЦ на Александрійському напрямку.
Зараз всі напади РПЦ на Александрійську Церкву виглядають дуже грубо і тільки псують самій Москві імідж. Москва, яка ліпить із себе примирителя, сама ж намагається розколоти православну Церкву в Африці на Московський і Александрійський патріархат.
Як тільки РПЦ перейде до рішучіших дій, наприклад офіційно затвердить якогось єпископа в Африці чи започаткує там єпархію, це викличе обурливу реакцію зі сторони світового православ’я. Всі в черговий раз переконаються, що на православній арені з’явився не інтелігент, а хуліган, який хоче погрожувати, а не домовлятись і єднатись.
Хоча вже зараз на РПЦ всі поглядають, м’яко кажучи, скоса. Практично ніхто не підтримує Амманські ініціативи РПЦ а сама ж Моспатріархія, усвідомлюючи власне ганебне становище, змушена переносити Архієрейський собор на наступний рік. Саме на ньому мали зробити “артпідготовку” до Амману.
