Сто років тому на свято Покрови в Києві розпочав роботу Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, який було скликано для організаційного завершення оформлення УАПЦ, про створення якої було оголошено 5 травня 1920 року.
Про це йдеться у матеріалі Ліни Тесленко на шпальтах видання “Україна молода”.
Свою роботу Собор розпочав 14 жовтня 1921 року у приміщенні головного храму Софії Київської (храм на той час був у підпорядкуванні УАПЦ).
Участь у Соборі взяло не тільки духовенство, а й відомі моральні авторитети того часу: академіки Агатангел Кримський та Сергій Єфремов, професори Володимир Чехівський, Василь Данилевич, Григорій Стороженко та Петро Стебницький, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська, Григорій Косинка, диригент і педагог Євген Тичина, брат відомого поета.
Під час роботи Всеукраїнського Православного Церковного Собору було визнано примусовий перехід Київської Митрополії під зверхність Московського патріархату 1686 року “аморальним та антиканонічним актом”, а сакральною мовою Церкви визнано українську, тобто саме нею мали проводитися богослужіння в храмах УАПЦ.
Саме на цьому Соборі 23 жовтня було обрано митрополитом Василя Липківського, першого за два століття етнічного українця.
Оскільки єпископи Російської православної церкви не погодилися висвятити для УАПЦ єпископат (за канонами, двоє православних єпископів висвячують третього православного єпископа), учасники Собору проголосували за те, щоб здійснити висвяту за чином Александрійської церкви, за яким допускалася висвята єпископів через групове рукопокладання священників.
РПЦ не визнала цієї висвяти, називаючи єпископат УАПЦ “самосвятами”.
“Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, який відбувся 14-30 жовтня 1921 року – це прецедент проголошення соборним чином Української Автокефальної Православної Церкви, яка повністю була відокремлена від Московського патріархату, від Російської Церкви і російською традиції. Вона була орієнтована на український чин богослужіння, українську мову вжиткову, а також митрополитом став етнічний українець. І саме ця Церква в історії XX століття започаткувала низку проголошених автокефалій українських церков як в Україні, так і в діаспорі”, – цитує авторка статті слова докторки церковно-історичних наук, професорки Київської православної богословської академії Ірини Преловської.
“Тож в ідейному сенсі УАПЦ цілком можна вважати предтечею Православної церкви України, яка виникла в результаті Об’єднавчого Собору, що відбувся в головному храмі Софії Київської 15 грудня 2018 року”, – додала Ірина Преловська.
УАПЦ початку ХХ століття стала своєрідним феноменом церковного життя українців. Визнавши, що більшість юридичних канонів церкви є продуктом світогляду VIII—IX століть, творці УАПЦ запропонували низку реформ, які робили церкву ближчою до людей і, водночас, спиралися на постулати віри Христової.
Наприкінці 1926 року УАПЦ уже мала 32 єпископи, близько 3000 священиків і майже 6 мільйонів вірян. Однак, відродження української церкви не входило в плани більшовиків, які розгорнули антирелігійну кампанію.
У 1927 році під тиском радянської влади Другий Собор УАПЦ звільнив Василя Липківського “від тягаря митрополичого служіння” і обрав предстоятелем єпископа Миколу (Борецького).
А вже третій, “ліквідаційний”, Собор, зібраний у 1930 році на вимогу радянської влади, оголосив про “саморозпуск УАПЦ”. Більшість священиків та прихильників УАПЦ стали жертвами сталінських репресій (зокрема, всі три митрополити Церкви – Василь Липківський, Микола Борецький та Іван Павловський – були фізично знищені) або мусили виїхати за кордон, зберігаючи традицію в діаспорі.
У 1990 році УАПЦ повернулася в Україну. У 2018 році відроджена в 90-роках минулого століття УАПЦ ввійшла до складу Православної церкви України.
