Промислом Божим цей світ створений здатним до змін та розвитку. Наші батьки зростали у певних життєвих умовах, ми – вже в інших, а нинішні діти – взагалі в інакших. Часом саме тому всім нам, різним поколінням, складно прилаштуватися до нового, знайти спільні «точки дотику», порозуміння. Чи справді завжди правий той, хто старший? Чи все на світі можна перевести в онлайн? І як в тому «онлайні» не розгубити головного? Власне, що є головним?, – запитує підписників у соцмережі митрополит Епіфаній.
“Переконаний: живе, особисте спілкування не можна повноцінно замінити його похідною – спілкуванням онлайн за допомогою технічних засобів комунікації. Ні, Церква не проти їх використання, і як ви, напевно, помітили – останнім часом досить активно застосовує їх у своїй повсякденній діяльності. Але жодна онлайн-трансляція не замінить реальних богослужінь у храмі, особливого єднання у Таїнстві Святої Євхаристії, теплоти спільної молитви та сердечності молитовних подяк. Так само, ніякий смайлик не замінить щирої усмішки, жодне смс не передасть ласку рідного голосу, а відеозв’язок – теплоту обіймів чи почуттів. Віртуальне ніколи повноцінно не замінить справжнього, живого людського спілкування, не дасть відчути істинного душевного тепла, неповторного духовного єднання. Коли дитина змалечку отримує у руки планшет чи телефон замість уваги і тепла батьків, то потім виявляється, що вона їх не розуміє, не слухає і їй нема про що з ними говорити.
Завдяки технічному прогресу сучасні діти доволі швидко дорослішають, але недоліком цього є те, що вони не встигають відчути всю повноту й радість дитинства, пережити цілий спектр щирих дитячих емоцій, вражень. Маючи сьогодні практично необмежений доступ до віртуального життя (у іграх, фільмах, зрежисованих програмах, шоу), вони, не здобувши власного досвіду, прагнуть наслідувати життя і звички дорослих, часом до кінця не розуміючи їх, а також гублячи власну індивідуальність і неповторність. Це суттєво впливає на їхній душевний і психологічний розвиток, що в різних реальних життєвих ситуаціях може дати зовсім непередбачувані результати.
«Усьому свій час, і час усякій речі під небом» (Еккл. 3: 1). Не квапте дітей, дайте їм насолодитися власним неповторним дитячим світом з його таємницями, пошуками і відкриттями. Головне – завжди будьте поруч із ними. Щоби вони відчували вашу підтримку, яка би не давала їм впасти, опору й надію. Будьте рідними й близькими не на словах, а на ділі, за духом, серцем.
Коли йде з цього світу людина, її рідні завжди жалкують, що не встигли: чогось сказати, набутися разом, чогось зробити, поговорити… Тож не лінуйтеся, не відкладайте на потім, не підмінюйте штучним справжнє і встигніть, поки є час! Понад дві тисячі років тому Син Божий прийшов на цю землю і особисто говорив з людьми, вчив їх, спілкувався з ними. Невже наш Творець не міг при бажанні розповсюдити Свої слова іншим шляхом? Міг би, але тоді Він би не достукався до серця кожного, не передав би ту благодать спілкування з Богом, не показав би великого значення духовності, любові, єднання… За кілька тисячоліть ніхто ефективнішої та дієвої форми обміну думками, почуттями, переживаннями за живе спілкування не придумав. Тож не закривайтеся, не ховайтеся за різноманітними пристроями – частіше розмовляйте, слухайте і чуйте одне одного, даруйте радість, добро і надію – як власним прикладом показував і заповідав нам робити Спаситель наш Господь Ісус Христос”, зауважив Предстоятель ПЦУ.
