Субота, 16 Жовтня, 2021
Бiльше

    Провал російських пропагандистів на Донбасі: Паніка і звинувачення всіх крім себе

    Поки всі нормальні люди святкують Великдень, російські пропагандисти намагаються розібратися в причинах свого чергового провалу, на цей раз – на Донбасі. Нагадаю, що попереднє фіаско пулу російських пропагандистів війни – Дмітрія Стєшина, Сємьона Пєгова, Юрія Котьонка, Дар’ї Асламової, Алєксандра Коца та інших, мало місце в Нагірному Карабасі.

    Другу добу російські так звані “воєнкори” шукають, хто ж винен у програші інформаційної війни, яку вони розгорнули з метою створення підстав як мінімум для введення російського “миротворчого контингенту” на Донбас, як максимум – включення невизнаних республік до складу РФ.

    Дилема вся в тому, що Пєгов, що Коц, що Стєшин, що Поддубний, що всі інші представники цього пулу намагаються звинуватити в провалі обмеження, якими їх нібито сковують на місцях виконання поставлених командуванням завдань. Хоча, насправді, проблема саме в них. Адже вони, профнепридатні пропагандисти, що не еволюціонують, позбавлені елементарного креативу, своєю появою в тій чи іншій точці вже заздалегідь анонсують не тільки провокації, що готуються, а й їх характер.

    Наприклад, не встиг в ніч на 10 квітня в окупованому Донецьку з’явитися Дмітрій Стєшин, як я вже заздалегідь писав про те, що його появою в місті пов’язано з низкою провокацій, що готуються. А на 12 квітня до Стєшина приєднався Юрій Котьонок, появу якого я пов’язав з неминучою провокацією на релігійній тематиці, можливо, проти церкви чи храму, як це було в 2020 в Шуші. І вже 16 квітня таки була здійснена провокація з обстрілом, нібито ЗСУ, Іверського храму в Донецьку, яку я оперативно в той самий день спростував у своєму матеріалі “Російські пропагандисти в рамках проєкту “Православний джихад” розганяють фейк – “ЗСУ обстріляли Іверський монастир”.

    А той факт, що разом з усіма вищезгаданими, так само намалювався такий персонаж як Сємьон Пєгов, було очевидно, що ми почуємо історії про іноземний спецназ, обстріли міст і сіл окупованої частину Донбасу зі зброї зразків НАТО та іншу маячню, який шлейфом супроводжує репортажі цього “військкора”. І, так і виявилося насправді.

    Я не міг стримати сміх, коли Сємьон Пєгов розповідав про польський спецназ, який приїжджає на лінію фронту, про турецький спецназ і про сирійських бойовиків. Грубо кажучи, Сємьон Пєгов в своїх матеріалах привіз на лінію фронту на Донбасі не менше дивізії іноземних найманців і що? І де?

    За фактом, інформаційна війна РФ усіма цими покидьками російської журналістики була програна завдяки тому, що за ці роки їх навчилися читати. Їх поява в тому чи іншому регіоні – маркер тих провокацій, висвітлення яких на них покладено. Вони – лакмусовий папірець не тільки однотипності методик російських ІПСО, а й обмеженості винахідливості самих же виконавців.

    Але, найцікавіше в цій історії те, що коли факт бездарності та подальшої безперспективності цього пулу усвідомлює їх командування, то ці тіла, одне за іншим просто почнуть не нагороджувати преміями прем’єр-міністра Росії, наприклад як за провал “карабахського проєкту”, а холоднокровно усувати. Під виглядом жертв, в рамках небезпечної роботи військового кореспондента. Можливо, навіть з присвоєнням звання “героя” посмертно. Але кому воно з них потрібно? Адже такі люди, це паразити і споживачі, без принципів і батьківщини.

    А тому, хто знає, можливо всім цим військовим злочинцям потрібно зараз не начальству скаржитися на гіпотетичні причини своєї бездарності, а приховано виїжджати в Україну і здаватися СБУ на більш-менш прийнятних умовах в обмін на свідчення?

    Олександр Кириленко, експерт

    Найсвіжіше

    Популярне