За два роки до того, у 1989 році, в столиці Грузії Тбілісі силами Совєтської армії було жорстоко придушено мирну демонстрацію.
Трагедія 9 квітня, а саме так називають ті події у Грузії, сталася на тлі чергового загострення грузино-абхазького конфлікту. В березні 1989 року Абхазія заявила про намір вийти зі складу Грузії і стати окремою союзною республікою. У відповідь на це Грузією прокотилася хвиля несанкціонованих мітингів. 4 квітня під проводом одного з лідерів національного грузинського руху Звіада Гамсахурдіа розпочався безстроковий мітинг в Тбілісі, який з 6 квітня почав проходити під антисовєтськими і антикомуністичними гаслами.
Це налякало місцеву владу, і вона звернулася за допомогою до Москви, попросивши надати військову допомогу. На вищому рівні було ухвалено рішення про негайне направлення в Тбілісі підрозділів силовиків. До участі в спецоперації був залучений мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського – одна з елітних частин МВС СССР, ОМОН з Пермі та Воронежа, полк десантників із Кутаїсі та курсанти школи МВС із Горького (нині – Нижній Новгород). 7-8 квітня вони вже були на вулицях грузинської столиці.
Ситуація була надзвичайно напружена й вибухонебезпечна. Демонстранти заблокували підступи до проспекту Руставелі, використовуючи для цього вантажні машини і тролейбуси. Почались поодинокі сутички між мітингувальниками і прибулими військовими.
Під ранок 9 квітня командувач військами Закавказького військового округу Ігор Родіонов наказав почати витіснення демонстрантів з площі – до будинку Уряду рушила бронетехніка, за нею бійці. У хід йшли гумові кийки, слізогінний газ, саперні лопатки. Демонстранти почали залишати площу, але майже всі виходи з були перекриті автотранспортом, що різко зменшило шляхи евакуації, виникла паніка та масова тиснява.
Результатом цієї спецоперації стала смерть (за офіційними даними) 19 людей. Із них 17 жінок. За тими ж таки офіційними даними, загибель людей сталася в результаті задушення під час тисняви. За даними слідчої комісії верховної ради Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб. Союзна комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка розслідувала цей інцидент, згодом встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран та ознаки враження отруйними речовинами. Разом з тим комісія прийшла до висновку про надмірне застосування військовими сили проти демонстрантів. Втім, військові все заперечували. В свою чергу і керівництво СССР відмовилося взяти на себе відповідальність за події під час розгону демонстрації.
Після цієї трагедії уряд Грузії змушений був піти у відставку, а довіра до очільника СССР Горбачова і центральних органів влади була остаточно підірвана.
З цього квітневого ранку почався процес об’єднання грузинського суспільства навколо ідеї національної незалежності та відновлення грузинської державності. Наступного дня на знак протесту проти розгону мітингу місто Тбілісі і решта країни розпочали страйк, а також було оголошено національний 40-денний траур.
31 березня 1991 року був проведений референдум про відновлення державної незалежності Грузії. У референдумі взяли участь 90,5 % виборців, із яких за державну незалежність проголосували 98,93 %.
9 квітня 1991 року на підставі результатів всенародного референдуму Верховна Рада республіки прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії, що проголосив дійсними Акт про незалежність 1918 року і Конституцію 1921 року.
За матеріалами Укрінформ
