Колишній помічник голови відділу інформації і зв’язків з громадськістю Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, церковний публіцист і богослов РПЦ в Україні (УПЦ МП), єромонах Інокентій Підтоптаний приєднався до кліриків Переяславсько-Вишневської єпархії Помісної церкви України. Ця новина спричинила справжній вибух в українському православ’ї. Несподіванка полягає насамперед тому, що до Помісної церкви приєднався представник українського монастиря, в якому орудує найбільш консервативна і закрита для зовнішнього світу частина РПЦ в нашій державі. За словами отця Інокентія, він приєднався до Помісної Української православної церкви ще у середині березня, проте публічно про це повідомлено не було. Цікаво ще й те, що впродовж усього цього часу Московська церква ніяк не реагувала на те, що відбулося, і тільки 31 березня митрополит Онуфрій заборонив отцю Інокентію у служінні.
В інтерв’ю «Главкому» єромонах Інокентій розповів про мотиви свого рішення, настрої братії у Києво-Печерській лаврі, чому назва «УПЦ» не коректна для Церкви Московського патріархату. Він також прокоментував наслідки заборони йому в служінні Московською церквою.
«У монастирі волею-неволею починаєш вірити у те, про що там говорять»
Православна церква України постала у грудні 2018-го і отримала Томос у січні 2019 року. Але ви приєдналися до неї лише у 2021 році. Чому зважились на цей крок саме зараз?
Владика Димитрій (митрополит Львівський і Сокальський УПЦ/ПЦУ) в одному із своїх інтерв’ю казав, що церковна сфера є найконсервативнішою, а в самій церковній сфері найконсервативнішими є монастирі і духівництво. Розумієте, коли перебуваєш в монастирі, волею-неволею починаєш вірити у те, про що там говорять. Хтось просто вірить, а хтось починає думати, аналізувати, знаходить інші відповіді, відмінні від тих, яку чує у стінах монастиря. Наприклад, у лаврі всі знали про мою проукраїнську позицію, у мене і український прапор у келії висів. До цього було різне ставлення. Хтось схвалював це, комусь відверто не подобалося це. Але не від кого агресії не було.
Щодо того, чому саме зараз приєднався. Це можна порівняти з пшеницею, якій потрібен час, щоби дозріти. От від надання Томосу пройшло два роки як я дозрівав. Врахуйте, що рік ми живемо в стані пандемії. Так сталося, що з осені минулого року мені потрібно було поїхати додому на Миколаївщину за сімейними обставинами. Для цього я взяв відпустку безстрокову, у якій перебував чотири місяці. Потрібно було помогти батькам, зараз все налагодилося. Це випереджаючи питання про те, що це може бути за відпустка у монаха. Про відпустку я попросив правлячого архієрея митрополита Онуфрія і намісника Лаври митрополита Павла і отримав згоду. Далі за місцем проживання уже я подав прохання до правлячого митрополита (митрополита Питирима (Старинського) на службу. Але для мене не знайшлося місця для служіння. Можливо, я допускаю таку думку, що якби мене туди прийняли, то я б ще вагався, чи приєднуватися, чи не приєднуватися (до Православної церкви України), але там було мовчання з боку митрополита і я три місяці в спокійній атмосфері, вдома, спілкуючись з мамою, я і перебував. Вона також парафіянка, завжди ходила і ходить до храму, читає літературу. Тоді ми просто зрозуміли: як би там не говорили, але в 2018 році все-таки сталося найголовніше – українці вийшли насамперед з канонічної ізоляції, в якій до того перебували. Бо як би там хто що казав, Київський патріархат і тодішня УАПЦ перебували поза єдністю з православною церквою. Іншими словами, разом з ними вийшли мільйони українців з ізоляції. По-друге, відбулося об’єднання всього православ’я в Україні. Так, з Московського патріархату не всі до нього долучилися, але все-таки це об’єднання сталося.
Найголовніше, що стримувало мене і стримує дуже багатьох людей проукраїнських в самій структурі УПЦ МП – це пропаганда, яка зараз ведеться. Особливо в останні роки повернулася риторика «розкольники», «безблагодатні» тощо. Коли предстоятелем УПЦ МП був Блаженніший митрополит Володимир, від цієї риторики відмовилися. Але після його смерті з незрозумілих для мене причин ця Церква до неї повернулася.
Яке першоджерело такої риторики? Це позиція митрополита Онуфрія, чи патріарха Кирила насамперед?
Я думаю, це все йде по інерції з 1992 року. От як тоді одні і ті самі люди започаткували цю риторику, ті самі люди майже через тридцять років цю риторику і продовжують. Ну, звичайно, це в керівництві, все починається зверху.
Центром РПЦ є Москва. Саме звідти?
Не будемо так далеко заходити, візьмемо Київ. От як говорить вище церковне начальство, єпископат, так говорять священники, так говорять прості людям, а ті іншим і так далі. Зверніть увагу, якщо у якихось єпархіях якщо змінюється риторика єпископа, то змінюється риторика і священика, і люди стають більш поблажливими, більш відкритими, більш готовими до діалогу. А там, де єпископ навпаки, налаштований дуже проросійсько, агресивним до ПЦУ, у деяких випадках і щодо самого існування України, там і священники і парафіяни так само налаштовані.
А є приклади, де змінилася риторика правлячого архієрея в якийсь бік?
Варто лиш згадати пріснопам`ятного митрополита Черкаського Софронія. Його єпархія, певно, була найбільш проукраїнською. І все починалось саме з його позиції.
Ви кажете, що йде пропаганда. Який вигляд вона має всередині лаври?
Лавра – не вся Україна, все це пропагандується на багатьох ресурсах, от відкрийте проросійські ЗМІ. Щодо лаври, то більшість про цю пропаганду не замислюється. Пливуть собі за течією. Ми якось говорили з владикою Олександром (Драбинком) про цю ситуацію. То він каже, що якщо лавру віддадуть ПЦУ, то 70% її мешканців у ній залишаться. Ну, можливо не 70%, а 50% так точно. Усе розставить час по своїх місцях. Рано чи пізно, але лавра стане частиною помісної Православної церкви, це справа часу. Ви запитували про настрої у лаврі. Так от, коли Вселенський патріархат визнав недійсною анафему, накладену на патріарха Філарета (Денисенка), на Макарія Мелетича, один доволі поважний лаврський старець спитав мене: а чому наш владика Онуфрій не хоче попросити автокефалію в Москви? І оце питання, яке він мені поставив, я ставлю собі вже третій рік.
Знайшли відповідь, чому?
Мені здається, що він просто вихований в традиції руського православ’я і зберігає їй вірність.
Що стало ключовим для вашого рішення перейти до автокефальної церкви? З владикою Павлом радилися?
Коли я їхав у відпустку, як уже казав, звичайно, він підписав дозвільний папір про це, що не заперечує. Але ухвалюючи рішення піти до УПЦ/ПЦУ, не радився з ним. Думаю, він би мене не відпустив, якби я навіть йому про це і сказав.
А які у вас з ним відносини?
Жодних контактів з ним після мого рішення не було. Ні з ким з лаврської братії також не спілкувався.
Владика Павло налаштований проукраїнськи чи проросійськи?
Скільки ми з ним спілкувалися, він завжди спілкувався зі мною українською мовою. Він прекрасний адміністратор і ігумен – цього в нього відняти не можна. Це те, що я можу сказати.
Українська мова далеко не завжди показник.
Я сподіваюся, що ми з владикою Павлом все одно будемо в одній церкві. Я думаю, що з Божою допомогою так і буде. Розумієте, навіть якби я хотів про когось щось погане сказати, мені нічого сказати, в лаврі я жив спокійним життям, чернечим життям. Так сталося, що потрібно було їхати додому, в чомусь було важко, в чомусь і не важко, але розумів, що треба їхати. Поїхав. Із владикою Павлом ми розійшлися по-доброму, і з владикою Онуфрієм, із владикою Антонієм радились. Мені нема про кого несхвального що сказати. Всі поставилися до мене з порозумінням.
Але ж радилися ви винятково щодо відпустки а не щодо того, що міркуєте про перехід до УПЦ/ПЦУ.
Три місяці у мене майже ніяких контактів ні з ким не було зі священноначальників УПЦ МП. І за ці три місяці це рішення у мене визрівало, як озима пшениця. Я б це рішення прийняв і раніше, ще у грудні, але мав побути вдома. Мама радила почекати до Великодня. Але я сказав, що йде Великий піст, маю зараз вирішити, бо десь треба бути. Вона каже: ти вирішив? Я тебе підтримую. Тато мене теж підтримав.
Чому ви вирішили прийти саме до Спасо-Преображенського собору?
Ми з владикою Олександром (Драбинком) знайомі уже 14 років. Один період часу я був іподияконом у покійного Блаженнійшого митрополита Володимира. Тоді і знав владику Олександра. Деякі люди мені кажуть, мовляв, ви чернець, логічніше буде, якщо попроситеся до Михайлівського, або до Феодосіївського монастирів. Але я намагаюся уникати конфліктів. Якби я пішов у Михайлівський, то почалися б кривотолки, що я прийшов робити церковну кар’єру, бо у самий центр прийшов. Це перша причина, чому прийшов не туди. І друга причина полягає в тому, Переяславсько-Вишневська єпархія створена саме для кліриків, які переходять з Московського патріархату в межах Київської області. У єпархії є монастир, де почергово ми звершуємо богослужіння з братією.
А кому ви сказали вперше, коли вирішили приєднатися до ПЦУ?
Своїй бабусі, на що почув відповідь: «Слава Богу». Днями телефонував тітці своїй зі Львова. Вона на моє рішення відповіла: «Ой, я тепер така спокійна».
Ви своє рішення не називаєте переходом, «адже автокефалію надали не новоствореній церкві, а існуючій стародавній митрополії Константинопольського патріархату, яка до 2018 року перебувала під адмініструванням РПЦ». Скільки монахів у Києво-Печерській поділяють вашу позицію?
Коли тільки розпочалася всі історія з наданням Томоса ще весною 2018 року, то один з архієреїв попросив мене принести йому довідку про грамоту 1686 року (грамота, або акт Константинопольської православної церкви, який давав право висвячувати Київського митрополита Московським патріархом, який мав згадувати Вселенського патріарха першим і цим підтверджувати владу Константинопольської церкви над Київською єпархією). І коли він ознайомився з документом, то у нього постало питання: а чи дотримувався хтось 300 років умов цього документа, зокрема щодо згадування першим Вселенського патріарха? Не виключаю, що дотримувалися цього з 1686 р. до 1700 р., коли патріаршество було скасовано Петром І, але після 1700 року ніхто з київських митрополитів Вселенського патріарха не згадував.
Це все було логічним підґрунтям для того, щоб патріарх Варфоломій просто скасував цю грамоту, адже її ніхто не дотримувався. Зі скасуванням цієї грамоти патріарх Варфоломій взяв під свою опіку Київську митрополію, яка була в його юрисдикції з 988 до 1686 року. І, до речі, зі 125 святих Києво-Печерської лаври, здається, 115 були кліриками саме Константинопольського патріархату. Коли весь цей процес почався (процес, який передував наданню Томоса УПЦ/ПЦУ, то серед братії лунали думки, мовляв, а чому зараз не відновити у лаврі ставропігію Вселенського патріарха? Даруйте, але не можу назвати, хто саме висловлював такі думки. Я сам до цього не закликаю. Просто кажу, що такі думки є.
Щодо сьогоднішньої ситуації, яка вона у лаврі зараз, сказати не можу, бо уже чотири місяці там не був, ні з ким не спілкувався. У лаврі є і проукраїнське крило, і проросійське крило. Але, якщо чесно, більшість братії абстрагувалася від цього всього і займається служінням. Основна маса братії живе саме цим – церковним чернечим життям, і до політичних, геополітичних, релігійно-політичних, релігійних справ вони просто намагаються не втручатися. З одного боку, це правильно, тому що чернець перебуває у монастирі, а з іншого боку, кожна людина має бути громадянином своєї землі і батьківщини, добрим громадянином.
Якщо у лаврі є проукраїнське крило, чому ці люди не приєднуються до УПЦ/ПЦУ? Чи мають місце залякування?
Всім, хто приєднується до УПЦ/ПЦУ, Московський патріархат забороняє священнослужіння. Ніхто нікому не погрожує, що ніби якщо ви підете в ПЦУ, ми з вами щось ще зробимо. От живе людина в монастирі і вирішила піти. Але куди? Скажіть, чому йому йти в Михайлівський монастир, якщо у нього у лаврі є печери, у лаврі акафісти служать, монах до мощей може ходити постійно. Який смисл полишати це місце і йти, наприклад, до Михайлівського? Та й такого монастиря, по правді, в УПЦ/ПЦУ немає, який міг би прийняти, до прикладу 50 чи більше монахів, якби вони приєднались до помісної Церкви.
Які настрої молодої частини кліру Церкви Московського патріархату в Україні?
Коли я був у відпустці в Миколаєві, з усіма, з ким спілкувався, а там мої однокурсники по семінарії служать у сусідніх єпархіях, то ніхто негативно про моє рішення не висловився, коли я ним поділився. Такої думки і ті, хто в Рівненській, Запорізькій, Херсонській, Одеській областях. Один з них навіть сказав: все одно всі будемо єдині.
В абсолютній більшості настрої молодої частини духовенства адекватно відповідають тій релігійній ситуації, яка склалася в Україні. Скоріше за все ця єдність почнеться не зверху, а знизу, з парафій.
Три українські лаври нині контролює церква Московського патріархату. Чи справедливо це, чи мають українські лаври бути передані до Помісної Української церкви?
За два роки жоден монастир до УПЦ/ПЦУ не приєднався. Як цей процес буде далі відбуватися, тільки час покаже. Але насильно милим не будеш. Палкою до УПЦ/ПЦУ ніхто нікого не заганяє. Блаженнійший митрополит Епіфаній правильно сказав: «Ми – відкрита церква». От коли настане час, самі прийдуть і самі об’єднаються. Звичайно, будуть і такі, які захочуть залишитися за нинішньої ситуації. От є Корецький монастир на Рівненщині. У нього до цих пір ставропігія московського патріарха, вони не поминають навіть київського митрополита за богослужінням, але це оплот православ’я на Кореччині.
Лаври – це власність держави. Яка її роль має бути у вирішенні проблеми?
То хай держава і вирішує якій церкві вона має належати. А рішенню мають передувати консультації, узгодження.
УПЦ МП крок за кроком іде до канонічної ізоляції
Вас церква Московського патріархату уже покарала, заборонила служіння. Як ви сприйняли це рішення?
Так, вже було видано указ про заборону мене в священнослужінні та заборону мені Причащатись Святих Христових Таїнств. Але тут викликає подив декілька речей. По-перше двічі за одну провину не карають, а мене було і заборонено в священнослужінні і заборонено Причащатись, що по суті є відлученням від Церкви. По-друге, я не можу зрозуміти, чому архієрей однієї Церкви забороняє в священнослужінні клірика іншої, якщо він сам відправив цього клірика в «безстрокову відпустку з правом священнослужіння» і надав право самому обирати, в якій єпархії цю відпустку провести? Ще 13 березня я був прийнятий до Переяславсько-Вишневської єпархії ПЦУ, а визначення про мою заборону митрополитом Онуфрієм було прийнято лише 23 березня, а сам указ надруковано та надіслано мені по електронній пошті 31 березня. Але найбільше, що турбує в цьому указі – це формулювання «за ухилення у розкол». ПЦУ визнана вже чотирма Православними Помісними Церквами, а, отже, і всіх їх також в УПЦ МП, певно, вважають розкольниками. Це дуже прикро, адже свідомо чи несвідомо ця релігійна організація сама йде в ізоляцію. Варто пригадати історію з життя митрополита Антонія (Блума). За його спогадами він спочатку хотів долучитись до лав Російської православної церкви закордоном (РПЦЗ), але він побачив їх ізоляційну позицію і пішов до РПЦ, яка мала тоді спілкування з усіма помісними Церквами. І шкода, що УПЦ МП крок за кроком йде до такої самої канонічної ізоляції, не бажаючи визнання доконаного факту постання Помісної Православної Церкви України.
Московський патріархат може вас оголосити шпигуном?
Та гірше буде, якщо скажуть в Михайлівському, що я шпигун. В лаврі хай говорять вже. Але ну в чому сенс цього шпигування?
В інформації про лаврські настрої, наприклад.
Я думаю, що навіть якщо це було б правдою, за дуже короткий проміжок часу це все одно стало б відомим, тобто усе б спливло назовні.
І митрополит Павло, і владика Онуфрій майже не спілкуються зі ЗМІ. Точніше, спілкуються з обраними ЗМІ, наприклад, з телеканалом «Інтер» або Оксаною Марченко. Чи є список бажаних і не бажаних ЗМІ, яким керується владика Павло?
Владика Онуфрій – людина більш такого молитовного духу. Інколи на службі він запитує, навіщо його так багато фотографують, якщо це роблять фотограф із семінарії і фотограф з митрополії. Бо для нього це суєтно.
Щодо владики Павла, то він дає інтерв’ю, зайдіть на лаврський сайт. Я би не сказав, що він ізольований. Немає такої написаної, визначеної зони, з ким ідемо на контакт, а з ким – ні. Я зараз не хочу виправдовувати нікого, але ви ж бачите, що ті ЗМІ, які були налаштовані відкрито проти УПЦ МП, приходили і провокували владику Павла, з ними і не ідуть на контакт.
Але їх спілкування зі ЗМІ – це винятки для обмеженої кількості лояльних медіа. Яка причина такої закритості, ізоляціонізму, адже будь-яка релігійна структура зацікавлення у поширенні своїх учень?
Ця ізоляція відчувається не тільки з боку ЗМІ, вона відчувається і суспільством. Думаю, це цілком свідома ізоляція. УПЦ/ПЦУ для них лишилися розкольниками, в їхньому розумінні такої церкви не існує, в їхньому розумінні ПЦУ має покаятися, повернутися до Руської церкви, а потім, можливо, колись нададуть автокефалію Українській Церкві з боку Москви. Але ж навіть патріарх Кирил вже казав, що УПЦ МП автокефалії не надасть.
Коли я ще був семінаристом, то пішов у храм РПЦЗ (Кив, Квітучий провулок, 18) митрополита Віталія (Малоросійська єпархія Російської православної церкви за кордоном) на Лук’янівці. От реально туди заходиш і відчувається сектантський дух закритої організації. Боюся, щоби Московський патріархат не перетворився у таку церкву. Але він рухається у цьому напрямку, на жаль.
Вплив Вадима Новинського у цьому відчувається?
Ви розумієте, яка у нас політична ситуація. І симпатиків тієї партії, яку він представляє, меншість. І кому він шкодить, що так тісно співпрацює з Православною церквою? Самій церкві. Складається враження, що він перетворює церкву Московського патріархату в Україні на церкву для віруючих з Опоблоку. Таке у мене складається враження. Щодо його впливу, то зараз якесь певне затишшя є. Після обрання Зеленського президентом на релігійній платформі якихось особливих зрушень не було. Він особливо не симпатизує жодній церкві. Але те, що він запросив на День незалежності України патріарха Варфоломія, то це означає, що майбутнє України президент пов’язує з тією церквою, яка перебуває у співпричасті з Вселенським патріархатом. Це дуже добрий дзвоник. І сподіваємося, що це матиме добрі наслідки для України.
Те, що держава мало впливає на церковне життя, – це добре чи погано?
Думаю, що державі церковними питаннями краще не цікавитися. Треба дати Церкві жити тим життям, яким вона живе.
Серед кліру церкви МП не рідкість проросійська пропаганда, наприклад: «в Україні громадянська війна», або «у 1990 році Російська православна церква з підписом Алєксія уже дали «Томос» Українській церкві, тому УПЦ МП уже незалежна. Наскільки розповсюджені такі думки у лаврі насамперед?
Ці тези російської пропаганди більш розповсюджені не серед братії лаври, а серед священників, які зараз служать на тимчасово окупованих територіях та на територіях, які до них наближені. От нещодавно ще до мого приєднання до УПЦ/ПЦУ у мене була бесіда з одним священиком, який служить в Донецькій області на окупованій території:
– Зараз проїхали 50 танків.
– Чиї?
– Російські, але в них сидять наші.
– І ти мені будеш розповідати про між осібну війну?
– Нуу, там же і наші воюють…
У лаврі дискусій на цю тему особливо ніхто старається не вести. Всі розуміють, що в лавру приходять парафіяни з різними поглядами, і навіть якщо у когось є проросійські погляди, то він їх не озвучує. Я таких радикально проросійських не чув, скажу чесно.
Фото: Главком
УПЦ МП – це просто зібрання єпархій РПЦ в Україні
Зараз Церква Московського патріархату у судах намагається відстояти назву «Українська православна церква». Але ж така сама назва у Помісної церкви. Яким ви бачите мирне вирішення цього конфлікту?
Рішення потрібно шукати насамперед у канонічному праві. А з точки зору канонічного права, УПЦ МП – це просто зібрання єпархій РПЦ в Україні. Як вирішити? Потрібно спочатку самоідентифікуватися, хто ми, хто ви, українці чи представники РПЦ в Україні? І якщо буде перейменування, то вже під час цього перейменування вирішувати: або ти залишаєшся справді Українською церквою, або переіменовуєшся в РПЦ в Україні.
Речник Церкви Московського патріархату Микола Данилевич каже, що відстоювати свою назву можуть вийти на вулиці два мільйони людей. Наскільки ймовірний такий сценарій і до чого такі акції можуть привести?
Те, що вивести людей можна, то це ймовірно. Але чи матиме це якийсь результат – це вже інше питання.
Ви виросли у Миколаєві. Там більшість парафій саме церкви Московського патріархату. Чи змінюється ситуація з отриманням Томоса УПЦ/ПЦУ?
Приєдналася до УПЦ/ПЦУ потужна парафія в селі Василівка. Інші поки ні. От що дивно: із тих, з ким спілкуюся, жоден священник мене не засудив.
Щиро дякую за бесіду! Благословення Господнє нехай завжди перебуває з Вами!
Джерело: «Главком», Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото).
