Священник Російської православної церкви з Росії Євгеній Большов розповів The Insider про те, як виявився зайвими в церковній системі: про профанацію замість церковної освіти, самодурство, відбудовану патріархом Кірілом вертикаль церковної влади, страхах священнослужителів перед єпископами, вимаганні церковних податків, ігноруванні пандемії та багато іншого.
Я родом з Пскова, в семінарію пішов відразу після школи. Це був 1989-ий рік – час, коли в країні все відроджувалося. Там доля мене звела і з Андреєєм Кураєвим, і з іншими майбутніми відомими священниками. Потрапив, можна сказати, в той перший, найщиріший, заклик.
Після семінарії я не став продовжувати навчання в академії, вирішив поїхати на прихід – відроджувати церкву в провінції. Мене направили в Тамбов. І там, в Тамбовській єпархії, я прослужив все життя, в основному, на сільських парафіях. Спершу був у селищі Мучкап.
У семінарії і академії вчать по книгах, а про реальне життя більша частина семінаристів має погане уявлення, особливо про життя сільських парафій, де і життя інше, і інше ставлення до віри і духовності. Для мене це була ломка, переоцінка цінностей. Але з часом я полюбив і народ, і місцевість, зайнявся краєзнавством і археологією, писав статті про історію Мучкапа.
Але потім я зрозумів, що вся церква являє собою бізнес-корпорацію. Це не особливість РПЦ – про це йдеться в «Діяннях апостолів», тобто було вирішено при заснуванні християнської церкви взагалі. І апостол Петро, і апостол Павло збирали пожертви, які тоді пересилалися в Єрусалим. Так і зараз: прихід – єпархія – патріархія. І священик живе так, як живе його пересічний парафіянин. Якщо він служить на Рубльовці, то він і буде жити як пересічний мешканець Рубльовки.
Інша справа, на що йдуть ці гроші. Адже утримання навіть архієрея (їжа, роз’їзди) – це невеликі гроші. Будівництво храмів та інших церковних будівель завжди ведеться силами спонсорів і коштом народних пожертвувань. На що тоді витрачаються гроші?
Років п’ять тому у мене був цікавий випадок в селі. На похорон одного з прихожан приїхав з Москви його племінник. Він приїхав на дорогій машині з особистим водієм, а мені треба було їх проводити на кладовищі в десятці кілометрів від села. І поки ми їхали, цей племінник став розповідати, що він працює в церковній інвестиційній компанії в Москві в Чистому провулку. За його словами, компанія вкладала церковні гроші в бізнес по всьому світу: зараз, каже, тренд вкладатися в венесуельську нафту.
Відносини з вищим начальством у мене ніколи не складалися. Я завжди знаходився в опалі, тому що завжди мав свою думку з різних питань і не соромився про це говорити і писати в інтернеті. У мене був блог в ЖЖ, потім став писати в Facebook. Я як людина сформувався в епоху Горбачова, коли на перше місце стали виходити загальнолюдські цінності, лібералізм, права людини. На ці теми я завжди і писав. Але якщо в 90-ті роки все були такі, то потім країна стала змінюватися … Раптом слова «ліберал», «демократ» стали лайкою, Захід став ворогом, а останнім часом дійшло і до того, що друзі, начебто розумні й інтелігентні люди, стали кричати «Крим наш» і «Путін – Бог».
Наша церква завжди рухається у фарватері Кремля: вона відображає структуру влади. Тому при Путіні в церкві, як і в країні, патріарх Кіріл став вибудовувати вертикаль влади – вона встромилась в нас і пронизала від верху до низу. Якщо за патріарха Алєксія II я писав вільно, то після того, як патріархом став Кіріло, моє начальство стало регулярно обурюватися на мою адресу. Для патріарха Кіріла стало дуже важливо домінувати ідеологічно і припиняти будь-яке інакомислення. Він почав використовувати вираз «зрадники в рясах» – така собі п’ята колона всередині церкви.
Я почав писати в інтернеті анонімно. Взяв собі псевдонім «Иван Простопопов». І якийсь час цю анонімність вдавалося зберегти, що влаштовувало і моє начальство. Але потім мені натякнули, що ФСБ стежить за моїм блогом. Друзі, пов’язані з ФСБ, дали мені зрозуміти, що мене моніторять, оскільки я пишу «протестний контент». Мій друг сказав: «Ти думаєш, твоя анонімність – і справді анонімність? Хто хоче знати – той знає». І він при мені зателефонував знайомому в ФСБ і прямо по гучному запитав про мене. А коли розмова закінчилася, сказав: «Переконався? Будь обережний і не пиши всяку нісенітницю ».
