Людина створена Богом не для кількох десятиліть існування, з плином якого примножуються страждання і завершення якого – смерть, а для вічного буття у єднанні з Творцем.
Такою була проповідь митрополита Київського і всієї України Епіфанія в другу неділю Великого посту 28 березня.
Предстоятель ПЦУ звернув увагу, що Ісус Христос зцілив паралізованого після прощення його гріхів. Тому наші тілесні страждання, наші хвороби є наслідком дії гріха в людській природі. Господь міг би просто сказати розслабленому «Встань і йди!», але Він обирає інший спосіб, говорячи: «Чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2:5). Цим Спаситель вказує, що корінь тілесної немочі – у немочі духовній. Людина була сотворена Богом досконало, а хвороби, страждання і тілесна смерть – це не природний, нормальний стан людини, а наслідок влади гріха і зла над людством.
Людина була сотворена Богом не для кількох десятиліть існування, з плином якого примножуються страждання і завершення якого – смерть, а для блаженного вічного буття у єднанні з Творцем. Тож хвороби і смерть – це наслідок викривлення людської природи, її переміни під дією гріха. Вони не є чимось звичайним, неминучим чи нормальним для людини – навпаки, нормою є безсмертя і свобода від гріхів, від тління та страждань, – підкреслив митрополит Епіфаній.
Зцілення паралізованого – це символічне відображення того, що Спаситель звершує для всього людства.
Ми, як християни, як ті, хто теж чув і знає про численні чудеса Божі, про спасительну силу віри в Сина Божого, про можливість, більше того – життєву потребу та необхідність кожному з нас звільнитися від влади гріха, ми маємо не впадати у розслаблення духовне, але зобов’язані приносити душу свою до ніг Христових з вірою в її зцілення. Як ті четверо, долаючи всі перешкоди, принесли ближнього свого на постелі до Спасителя, і вірили, що Він може зцілити навіть невиліковну хворобу – так і ми повинні принести до Бога душу свою, зв’язану, як паралічем, гріхами і пристрастями, вірячи, що якими б звичними, важкими чи задавненими не були би наші гріхи – Господь може зцілити нас від них, – сказав під час проповіді митрополит Епіфаній.
Приклад євангельського чуда зцілення надихає нас також дбати і турбуватися не лише про себе, але і про ближніх своїх. Бо часто доводиться нам стикатися з тим, що гріх і зло в наших ближніх діють здавалося би з непереборною силою. Чи можемо їм допомогти, чи здатні до цього? І можемо, і здатні, і повинні! Сотник просив за слугу свого – і за вірою одного зцілений був інший. Жінка хананеянка просила за дочку, яка біснувалася, і маловірний батько – за свого сина, і обидва отримали те, чого просили. І ось тепер за вірою і через турботу тих, хто приніс хворого – розслаблений отримав і зцілення, і прощення гріхів.
Тож і ми повинні без всякого сумніву звертатися до Бога з проханнями про наших ближніх, про їхнє навернення і покаяння. Батьки – моліться за своїх невіруючих дітей, навіть якщо вони не хочуть і чути про Бога. Бо і ви самі не в одну мить прийшли до глибокої віри, тож і діти ваші якщо сьогодні і не хочуть чути – у майбутньому можуть навернутися, звільнившись від духовного заціпеніння. Так само і діти, які мають невіруючих батьків – заповідану Богом пошану до них виявляйте також і в молитві про їх духовне зцілення.
Якщо хтось ворогує проти вас несправедливо – моліться за кривдників Богові та просіть собі терпіння, а їм – напоумлення і звільнення від диявольського полону ворожнечі.
Якщо маєте якусь гріховну пристрасть чи звичку, яка здається непереборною, або бачите таку звичку і пристрасть в іншому – не впадайте у відчай, але з вірою звертайтеся до Бога. Бо якщо Він сліпим давав прозріння, випрямляв скорчених і уздоровлював розслаблених та прокажених, навіть мертвих воскрешав, – то і вам та вашим ближнім Він може допомогти у боротьбі зі спокусами й пристрастями.
Однак все це станеться не саме собою, а як плід діяльної віри, як підсумок праці, через яку стверджується наше прагнення до утвердження в добрі. Бо і Господь, як Всевідаючий, знав про бажання ближніх розслабленого раніше, ніж вони ще понесли його на постелі – але звершив зцілення лише тоді, коли вони самі потрудилися, а віра їхня послужила на користь не лише хворому, але й багатьом, хто став свідком чуда тоді і дотепер чує про нього. Тому і нам належить не лише прагнути добра для себе і ближніх, прагнути очищення від хвороб і пристрастей, але маємо для цього і багато потрудитися. Однак знаємо, що плід такої праці – обов’язково буде, і боротьба наша з гріхом, якщо не будемо в ній лінивими і безтурботними, то з Божою поміччю завершиться перемогою.
Предстоятель ПЦУ нагадав, що у Другу неділю Великого посту вшановують святителя Григорія Паламу, архієпископа Солунського, а також собор преподобних отців Києво-Печерських.
«Вони є для нас живими прикладами того, що кожна людина, яка справді щиро бажає цього – може, духовно потрудившись, досягти успіху в боротьбі з гріхом і звільнитися від рабства йому. І в який би час ми не жили – бо багато хто духовне розслаблення і лінивство виправдовує обставинами часу – можливо і для нас досягти духовної перемоги. Адже обставини життя і святителя Григорія, і багатьох преподобних були не легшими, а багато в чому значно важчими від наших – однак якщо вони змогли досягти спасительних плодів віри, молитви, покаяння і аскетичного, постового життя, то і ми, надихаючись їхнім прикладом і маючи їхній досвід та вчення, як дороговказ, зможемо досягти спасіння, з допомогою Бога, Якому слава навіки!», – підсумував митрополит.
