Священні канони суворо і під загрозою позбавлення сану забороняють здійснювати перерукоположення (повторна хіротонія). Про це йдеться наприклад у 68 Апостольському правилі: «Якщо якийсь єпископ, пресвітер чи диякон прийме від когось друге рукопокладення, нехай буде позбавлений священного сану і він, і той, хто перерукопоклав, хіба що достеменно буде відомо, що від єретиків має висвяту, бо хрещеними або рукопокладеними від таких ні вірні, ні служителі Церкви бути не можуть».
Правило 48 (59) Собору Карфагенського: «За даним нам дорученням пропонуємо і це, визначене на Соборі який відбувся у Капуї, що не дозволяється бути перехрещуванню чи перепоставленню, чи переходу єпископів на інший престіл. Кресконій єпископ Рекенського поселення, зневаживши народ своєї пастви, вторгнувся у церкву Векенську, і навіть донині, після багаторазових умовлянь за правилами, не захотів залишити цю церкву в яку вторгся. Про все сповіщене вище ми чули, як достовірне, і, за заповіданим нам, просимо вашого благовоління надати нам дозвіл, нехай буде дозволено нам через необхідність, для приборкання його, звернутися до начальника країни, за повеліннями славетних царів, щоб той, хто не побажав підкоритися лагідному умовлянню вашої святості й виправити нетерпиме, негайно зупинений був владою уряду. Аврилій єпископ сказав: після дотримання встановленого обряду, такий нехай не визнається приналежним до Собору, якщо, лагідно проханим бувши вашою любов’ю, відмовиться залишити місце, ним украдене, оскільки своєю надзухвалістю та непокірністю підпав (під дію) світської влади. Онорат і Урван єпископи сказали: чи угодно це всім? Всі єпископи сказали: справедливо, вгодно».
Проте в історії Російської Церкви є дуже цікавий факт, що «Особливістю російської традиції сер. XV – сер. XVII ст. було повторне здійснення чину архієрейської хіротонії при зведенні єпископів в Московські митрополити і патріархи» (див .: Успенський. 1998). Дана практика, ймовірно, з’явилася під час відходу в розкол Церкви в Московській державі і була викликана неграмотністю єпископату.
Якщо слідувати по акривії (суворого додержання правил) 68 Апостольського правила, то весь єпископат Російської Церкви того часу повинен бути усунутий, як повторно висвячений або, як такий, що зробив повторну хіротонію. Тобто те що досі є визнання законності хіротоній РПЦ це тільки ікономія (поблажливість щодо правил), бо спадкоємство її єпископів йде від єпископів, які відповідно до канонів повинні були бути позбавлені сану.
У нинішній Російській Церкві (РПЦ МП), ймовірно, все спадкоємство йде від лінії Патріарха Московського Алексія I (Симанського), який був висвячений Патріархом Антіохійським Григорієм IV в 1913 році за участю російських єпископів.
Таким чином апостольське спадкоємство в Російській Церкві ґрунтується на лінії, яку можна визнати тільки по ікономії, і на додаванні до цієї лінії єпископа з канонічної хіротонією (Патріарх Антіохійський Григорій), але і це все одно дозволяє визнавати російську ієрархію тільки по ікономії.
Автор: професор Костянтин Ветошніков. Джерело: Сredo.press
