1 березня 2014 року відсторонений від посади президента України Віктор Янукович звернувся до керівника РФ Владіміра Путіна з проханням про використання збройних сил Російської Федерації «для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності і захисту населення України».
Лист Януковича використовувався Генеральною прокуратурою України у суді як доказ здійснення державної зради колишнім президентом.
Зранку 1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов також звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму.
Того ж дня президент Росії Владімір Путін звернувся до Ради Федерації за дозволом про використання збройних сил РФ на території України.
«У зв’язку з екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні, загрозою життю громадян Російської Федерації, наших співвітчизників, особового складу військового контингенту Збройних сил Російської Федерації, що дислокується відповідно до міжнародного договору на території України (Автономна Республіка Крим), на підставі пункту «г» частини 1 статті 102 Конституції Російської Федерації вношу до Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно-політичної обстановки в цій країні», – йдеться в документі.
Рада Федерації РФ блискавично відреагувала на звернення російського президента і надала дозвіл на застосування збройних сил Росії на території України, мотивуючи це «захистом прав російськомовних громадян».
У відповідь на це, РНБО України ухвалила рішення привести свої Збройні Сили у повну бойову готовність. Паралельно з цим українське керівництво звернулося до Євроcоюзу, США і НАТО з проханням розглянути всі можливі механізми щодо захисту територіальної цілісності України. Ввечері на екстрене засідання зібралася Рада Безпеки ООН.
Цього ж дня в Севастополь увійшли два великі десантні кораблі Балтійського флоту РФ «Минск» та «Калининград» з десантниками і технікою з Новоросійська, разом з тим, Феодосійська затока і Феодосійський порт були перекриті ракетним кораблем Чорноморського флоту РФ, а в Джанкої росіяни зайняли військовий аеродром. На той час сімферопольський і севастопольський аеропорти вже були заблоковані російським спецназом і не приймали цивільні літаки.
Впродовж наступних днів все йшло за заздалегідь розробленим Кремлем планом: почалося блокування всіх військових частин України в Криму (воно тривало до 25 березня), захоплення адміністративних будівель, а вулиці міст і автошляхи півострова заполонили російські війська.
16 березня, попри призупинення рішення кримського парламенту Верховною Радою України, рішення Конституційного Суду України та позицію Ради безпеки ООН, так званий референдум щодо статусу Криму був проведений. Він відбувся з численними порушеннями та фальсифікаціями, за присутності великої кількості озброєних російських військових. Наступного дня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Путін спільно із самопроголошеним керівництвом Криму підписали Договір про прийняття його до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши окупацію цих регіонів Росією.
