Йосип Сліпий – це одна із найцікавіших і водночас трагічних постатей в історії України ХХ століття. За власні переконання та принципи він заплатив дуже високу ціну, але до кінця життя залишався відданим своїм ідеалам.
До річниці з дня народження кардинала, “Дивись.info” публікує ключові моменти життя одного з найвидатніших релігійних діячів України.
Майбутній патріарх в юності
За переказами, пращур Йосифа Сліпого бився на боці Івана Мазепи під Полтавою, за що й був осліплений вояками Петра І. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий. Майбутній кардинал народився у селі Заздрість теперішньої Тернопільської області 17 лютого 1892 року. Йосип був восьмою дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської.
Після закінчення з відзнакою тернопільської гімназії у 1912 році Йосип Сліпий вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Вступні іспити прийматиме митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосифа в єреї та відрядить на навчання до Інсбрукського університету, а далі – до Риму.
У 1922 році доктор філософії й теології Йосиф Сліпий повертається до Львова і стає професором, а згодом і ректором Львівської духовної семінарії, що переростає в академію. На той час він був фактично правою рукою Шептицького.
З часом, Шептицький усе більше утверджувався в рішенні зробити Сліпого своїм наступником. Крім високої освіченості та організаторських здібностей, він побачив у ньому ще одну визначальну рису – цілісність характеру й відданість справі.
“Цей не відступить, – говорив митрополит про Сліпого. – Загине, а не відступить”.
“Перші совіти” і наступник Шептицького
Наприкінці 1939 року Митрополит Андрей висвятив Йосифа (Сліпого) на єпископа. Передбачалося, що саме він стане наступним очільником Церкви.
На оголошення цієї новини, єпископ Йосиф (Сліпий) відповів, що йому страшно приймати таку відповідальність в такі важкі часи. Митрополит Андрей відповів тим, що буде ще страшніше, якщо він не прийме.
“У час гоніння свячення не є честю, а в певній мірі тягарем”, – писав він через три роки після того. На той час до Львова уже прийшли радянські війська. Рішення потрібно було приймати швидко і з поглядом у майбутнє.
Саме тому, коли у 1944 році помер митрополит Андрей, Церква вже мала наступника. Інша справа, що ситуація була вкрай несприятливою.
Перший арешт
У грудні 44-го брат митрополита Климентій Шептицький передає на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності храмів, монастирів, духовних закладів.
Керівництво ради, заручившись підтримкою Молотова та Хрущова, дало згоду на діяльність УГКЦ, прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста.
Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали “агентом Ватикану”, а через рік УГКЦ була проголошена поза законом, усі парафії були передані Російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти військ НКВС, яка тривала на Західній Україні.
У 1945 році Йосифа Сліпого арештували вперше. Йому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу і засудили до восьми років. Потім було ще три терміни. Кожен – за продовження пастирської праці.
Проте, навіть перебуваючи в ув’язненні, Йосиф Сліпий лишався для всіх беззаперечним авторитетом. Колишній майор Червоної Армії Шифрін писав: “Ми розуміли, що радянська влада ніколи не звільнить того, хто був для українців духовним прапором… Митрополит Сліпий виглядав велично навіть в арештантській одежі… Спокійний, висококультурний, він сидів у радянських таборах… і був дуже хворий… але тримався непохитно, намагався не бути тягарем нікому, а допомагати іншим”.
Його поважали навіть ув’язнені: коли одного дня нарядчик вигнав 60-літнього митрополита на роботу за зону, в’язні застрайкували, а нарядчика попередили, що зроблять самосуд.
Але найперше його слова чекали на волі. Він знаходив різні шляхи, щоб передати з таборів своє пастирське слово. Митрополит примудрявся навіть готувати й передавати на волю напередодні Великодня освячене миро. Збереглися листи, де він просить прислати йому різні масла і трави.
Там, у тюрмі, Сліпий готував миро, освячував, а потім передавав як ліки, що “не підійшли, але хай будуть вам, щоб не пропали”.
“Довічне ув’язнення”
У 1962 році Сліпого засудили до довічного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. Однак доля повернулася інакше. У 1963 році Хрущов зробив широкий жест Папі Римському Івану ХХ та королеві Англії і погодився передати Сліпого Риму.
За три дні митрополита було спочатку доправлено до Москви – навіть із рідними не вдалося попрощатися. А звідти – до Риму. Всі ці три дні Сліпий нічого не їв і пив тільки воду з крана – боявся, щоб не отруїли.
Бог і Україна
Більше двадцяти років, що Йосиф Сліпий перебував у Римі, він продовжував активно працювати на розбудову УГКЦ. Його удостоїли звання кардинала, звели у сан Верховного архієпископа УКЦ, він був членом Святої Конгрегації (Ватиканської комісії) Східних Церков.
Сліпий побудував Український католицький університет, собор Святої Софії в Римі, заснував духовну семінарію, українську парафію в Римі, започаткував переклади літургійних книг українською. Він уперше заговорив на весь світ про Україну й українську церкву – і у 77-му році на трибуналі академіка Сахарова, і під час десятків, сотень поїздок по всьому світу. Його творча спадщина – 18 томів філософських праць, промов, роздумів, виданих у Римі.
Йосиф Сліпий зробив надзвичайно багато для примирення та єднання греко-католиків із православними. Коли він прилетів до Канади, то негайно поїхав до лікарні, де лежав хворий митрополит УПЦ Іларіон (Іван Огієнко). Він мріяв про “церковне з’єдинення у здвигненні Патріархату Української Церкви”. Головним постулатом цього єднання мали стати дві істини: Бог і Україна.
“Найбільша наша сила – це єдність, – писав він. – Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, у дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини природним обов’язком кожної людини. Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу. Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає – щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту”.
Смерть та заповіт Йосифа Сліпого
Помер Патріарх Йосиф 7 вересня 1984 року. Поховали його в Соборі святої Софії в Римі.
Він заповів, щоб його похоронили в соборі Св. Юра, коли Україна стане незалежною. Це зробили 26 серпня – 7 вересня 1992 року. У ті дні помолитися до труни Йосифа Сліпого прийшло приблизно 1,5 млн осіб.
У наші дні в родинному селі Патріарха, Заздрості, діють музей і меморіальний комплекс Йосифа Сліпого. Його твори перевидала на диску мультимедійна студія “Свічадо”. У своєму заповіті Йосиф Сліпий просив українців не зневірюватись і настійливо працювати заради єдності.
Українська греко-католицька церква ініціювала процес канонізації Йосифа Сліпого та Андрея Шептицького. А люди давно вже канонізували Сліпого у своїх серцях.
