Візит патріарха Варфоломія І до України – удар по самзакоханості Кремля
Останні події на світовій політичній арені, поряд з позитивними процесами у житті Православної церкви України з болем і жалем були сприйняті офіційною Москвою.
Запрошення президентом Зеленським Вселенського патріарха Варфоломія І до України, та плідні перемовини прем’єр-міністра Шмигаля з Його Всесвятістю, стали потужним подразником для російської верхівки та їхніх прибічників в Україні.
Російська Федерація із завзяттям та люттю загнаного у кут звіра активізувала свою протидію, у тому числі, в інформаційному полі. При цьому, Кремль здійснює агресію одразу на трьох рівнях: формує потрібну інформаційну повістку дня на власній території, проводить агресивну кампанію в Україні, здійснює атаки на держав-партнерів України одночасно зі спробами скомпрометувати Україну на міжнародній арені.
Російська православна церква давно заслужила славу потужного союзника російської влади у всіх сферах життєдіяльності Російської Федерації. Кремль усвідомив, що непорушна релігійна свобода є невід’ємним елементом життя будь-якого розвиненого суспільства, кожна демократична влада у світі слідкує за неухильним дотриманням прав людини на свободу віросповідання і цим варто скористатись у гонитві за власними геополітичними інтересами.
Логічно, що московські можновладці вирішили максимально використати релігійний фактор у протистоянні з своїми державами-опонентами.
РПЦ – потужний союзник офіційної Москви
Тут Кремлю і знадобилась РПЦ. Фактично необмежена в ресурсах релігійна організація розпочала активну гру на міжнародній арені. Групи вірян РПЦ у більшості країн світу дедалі нахабніше намагаються диктувати місцевим владам Кремлівську повістку дня.
Поряд з цим, Московська патріархія включилась в гру в інформаційному полі. Агенції новин, сайти, фейсбук-сторінки, Телеграм-канали, які прямо або опосередковано створені та керуються Російською православною церквою, стали потужним чинником впливу на інформаційне середовище.
Україна, зокрема, відчула міць інформаційних ресурсів РПЦ під час окупації кримського півострову та російської агресії у східних областях України.
Справа у тому, що українське суспільство сьогодення характеризується високим рівнем релігійності. Про це свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова, підсумки якого викладені в інформаційних аналітичних матеріалах «Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян України: тенденції 2000-2020рр.».
Поряд з тим, Церква продовжує утримувати одну з перших позицій за рівнем суспільної довіри серед суспільних і політичних інститутів (поряд з волонтерськими організаціями і Збройними силами України). І якщо довіра українців до волонтерів та ЗСУ – це явище, яке максимально стало проявлятись після 2014 року, то Церква протягом всієї історії Незалежної України стабільно опиняється на найвищих щаблях довіри населення.
Для використання вказаного фактору у власних інтересах, Російська православна церква та Російська православна церква в Україні (УПЦ МП) демонструють високу активність в інформаційному просторі державного та міжнародного рівня. Поряд з офіційними пресслужбами вказаних релігійних організацій, вони співпрацюють з мережею навколоцерковних ЗМІ. Така співпраця є відкритою, або прихованою (коли релігійна організація приховує своє керівництво або вплив на той чи інший інформаційний ресурс).
Навколоцерковні ЗМІ як інструменти російської агресії
Варто зауважити, що останніми роками спостерігається тенденція до розширення спектру тем, які висвітлюють навколоцерковні ЗМІ. Дедалі більше уваги приділяється суспільно-політичній тематиці, при цьому, точка зору редакції сприймається читачем, як позиція релігійної організації чи її лідера. Навіть якщо погляди, наведені у таких ЗМІ, декларуються як особисті, і як такі, що не відображають офіційну позицію Церкви.
Навколоцерковні інформаційні ресурси, такі як «Царьград», «СПЖ», «Перший козацький», майже не висвітлюють події виключно церковного чи релігійного життя. Канонічні тонкощі, богослужіння, події церковного життя мають відносно невелике охоплення аудиторії. Відтак, вказані ЗМІ завойовують читача більш ширшою тематикою публікацій, які описують щоденну проблематику життєдіяльності громадянина.
Аудиторії пропонуються публікації, які містять коментарі представників духовенства на такі теми, як карантин, вакцинація, вибори в США, місцеві вибори в Україні, локдаун, коронавірус, події культурного життя, зовнішньополітичні події, і, звісно ж, широким спектром тем охоплено події на сході України та в окупованому Росією Криму.
В даний час, завдяки різноманіттю публікацій на соціальну тематику, вказані інформаційні агенції, у сукупності з іншими аналогічними, завоювали аудиторію у 200.000-1.200.000 користувачів мережі інтернет.
Примітно, що РПЦ та РПЦвУ, з моменту набуття певної популярності належного їй інформаційного ресурсу, починають використовувати його для формування потрібної інформаційної повістки, яка максимально відповідає інтересам Російської Федерації.
Знову ж варто відзначити, що питанням віри, канонам та богослужінням приділяється небагато уваги. Це пояснюється тим, що канонічні відмінності, приміром, між Православною церквою України та Російською православною церквою мінімальні. Церковний календар вказаних релігійних організацій майже ідентичний. Відтак, на перше місце інформаційної політики навколоцерковних ЗМІ виходять саме державні або національні розбіжності у сприйнятті тих чи інших подій внутрішньодержавного життя чи міжнародних подій.
Найбільш яскравим прикладом такої діяльності, можна навести реакцію інформаційних агенцій запрошення президентом Володимиром Зеленським до України Вселенського патріарха Варфоломія І. Ресурси РПЦ та РПЦвУ вибухнули шквалом критики на такі дії глави української держави.
Але і раніше інформаційна діяльність РПЦ та РПЦвУ мала цілком конкретні негативні наслідки для України.
Зокрема, до 2014 років інформаційний простір Автономної Республіки Крим, а також, Донецької і Луганської областей був наповнений інформаційним контентом релігійних православних організацій, центр яких знаходиться у Москві. Українська сторона була мінімально представлена на рівні діяльності парафій, а у інформаційному просторі їх представництва практично не було.
Відтак, віруюче населення вказаних регіонів України мало єдине джерело інформації, яке з часом стало сприйматись як єдине вірне. У 2014 році подорожі Україною представників Фонду «Святого Василія Великого», засновником якого є російський православний олігарх Костянтин Малофєєв, зі святинею «Дари Волхвів» широко висвітлювались навколоцерковними ЗМІ, які робили величезний акцент на «єдинстві народів», «єдину історію», «єдину віру». Одним із найбільш активних ЗМІ у цьому розрізі був телеканал «Царьград», засновником якого є той же Костянтин Малофєєв.
Результати російської спецоперації «Дари Волхвів» відомі і не потребують детального дослідження. Окупація Криму, частини Донецької і Луганської областей пройшли майже без супротиву місцевого населення.
У наш час, ситуація на окупованих територіях не краща, а навіть гірша. Парафій ПЦУ та УГКЦ там практично немає. Можна констатувати, що Україна повністю витіснені з інформаційного простору тимчасово окупованих територій.
Зараз, РПЦ та РПЦвУ, через підконтрольні ним інформаційні ресурси та канали активно просувають наступні ідеї:
- конфлікт на сході України – громадянське протистояння, акту зовнішньої агресії немає;
- РО з центром за межами України зазнає переслідування та утисків з боку влади та, як правило, націоналістично налаштованої частини суспільства;
- на канонічній території України вчинена агресія з боку Вселенського патріархату у відношенні російського православ’я.
Така інформаційна повістка цілковито співпадає з офіційною позицією Російської Федерації та російських ЗМІ.
Дипломатам та представникам влади держав-партнерів України добре відомо, що такі заяви абсолютно безпідставні. Конфлікт був спровокований спробою окупації території суверенної України, поряд з тим, релігійна свобода у нашій державі перебуває на надзвичайно високому рівні.
Але у пересічного читача чи громадянина, на лише України, а й будь-якої держави, цілком імовірно може скластись враження, що в Україні дійсно частина населення зазнає утисків від іншої на релігійному підґрунті. У тому числі, це стало можливим через те, що РПЦвУ позиціонує себе як українською релігійною організацією і проголошує себе частиною українського суспільства та інформаційного простору.
Розвідувально-підривна діяльність Російської Федерації під прикриттям РПЦ та дипломатичної служби
Поряд з тим, деструктивна діяльність російських православних інформаційних ресурсів не обмежується територією України.
Спроби впливу або тиску на місцеву владу прослідковувались навіть в Сполучених Штатах Америки.
Зокрема у вересні 2020 року очільник Російської зарубіжної церкви митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський Іларіон (Капрал) висловив протест через заборону хорового співу в храмах Каліфорнії у зв’язку з епідемією коронавірусу. Архієрей назвав такі вимоги дискримінаційними, що і підхопили проросійські інформаційні ресурси.
Окрім відвертого «ковід-дисиденства» російський православний архієрей відверто перегнув палицю, порівнявши «дискримінацію і лицемірство в Каліфорнії» з часом «безбожних гонінь в СРСР».
Таким чином бачимо, як релігійна організація здійснила тиск на владу Каліфорнії, оскаржуючи цілком логічні та виправдані обмеження, апелюючи до права на свободу віросповідання.
На європейському просторі, РПЦ, РПЦвУ та підконтрольні їм інформаційні ресурси активізувались у зв’язку з визнанням ПЦУ Кіпрською православною церквою.
Зокрема, одним з епіцентрів інформаційної діяльності проти Кіпрської церкви стала російськомовна Лімассольська парафія свт. Миколая на Кіпрі.
Починаючи з 2009 року співголовою опікунської ради фонду будівництва храму для парафії є колишній Глава Держдуми РФ Сєргєй Наришкін, який зараз обіймає посаду директора Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації. А серед вірян парафії значиться російський пропагандист Алєксандр Бориславскій (рос. Александр Борыславский), який є відомим прихильником «русского міра».
Здебільшого, Бориславскій займається написанням статей під псевдонімом «Вознєсєнскій». Публікації пронизані ненавистю до Кіпру, кіпріотів та греків, возвеличують Російську православну церкву і Росію. Більшість написаних текстів він публікує у власному Телеграм-каналі «Рєлігія і політіка».
Окрім цього, Бориславскій цілком імовірно пов’язаний з російським православним олігархом Константіном Малофєєвим (власник телеканалу «Царьград») та з секретарем відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ протоєреєм Ігорем Якімчуком.
Таким чином бачимо, як вся міць інформаційної діяльності підконтрольних РПЦ та РПЦвУ ресурсів, сайтів, журналістів та блогерів використовується для реалізації стратегічних планів Кремля. А високий рівень релігійної свободи, який існує в країнах Європи та США, використовується релігійними та навколоцерковними діячами як благодатне поле, яке фактично ґарантує безкарність такої підривної діяльності.
Однак, така безкарність не повинна тривати постійно. Викриття підривної діяльності підконтрольних РПЦ та РПЦвУ інформаційних ресурсів, а також, належне інформування населення України та цивілізованого співтовариства є одним з основних завдань всіх проукраїнських сил.
