28 січня 1930 року у Софії Київській єпископи та священники під тиском радянських спецслужб скликали Надзвичайний церковний собор Православної автокефальної церкви України. На ньому оголосять про “самоліквідацію” церкви.
Формальною підставою для цього стала сфабрикована ОГПУ справа неіснуючої організації “Спілки визволення України”, до процесу над якою лише готувалися. Священникам інкримінували створення “розгалуженої терористичної організації у складі СВУ”, яку приховували церквою. Становище церкви послаблювали й антирелігійні кампанії більшовиків та так званих безбожників.
Уже 29 січня на соборі одноголосно ухвалили постанову про повну ліквідацію церкви як “антирадянського осередку”. Постанову підготували в ГПУ, а зачитав її священник Марко Грушевський – родич Михайла Грушевського. На соборі також “визнали”, що УАПЦ “була частиною Спілки визволення України”.
5 лютого Грушевський публічно зрікся духовного сану. Зазначив, що був активним діячем церкви протягом 10 років, а саму її організували для боротьби з радянською владою. Також додав, що релігія “перешкоджає культурному зростанню людини і є знаряддям темряви, з яким кожен думаючий мусить боротися”.
Очевидно, таке зречення Грушевський написав під страхом смерті чи арешту.
Після собору митрополит Микола Борецький та усі єпископи припинили духовне керівництво церквою і залишились “служителями культу”. Усіх зареєструвала влада.
Процес СВУ проходив у приміщенні харківського оперного театру 9 березня – 19 квітня 1930 року. Багатьох священників засудили до 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення прав. 17 червня арештують Борецького та тортурами доведуть до божевілля.
Джерело: Gazeta.ua
