З нагоди чергової річниці з дня народження отця Авакума Зайца – світоча Української церкви на Нікопольщині – пресслужба Нікопольського благочиння розповіла про його життєвий шлях.
15 грудня молитовно вшановуємо пам`ять спочилого нашого земляка, священика – патріота, українського пастиря Слова Божого, фундатора УАПЦ на Нікопольщині – протоєрея Авакума Зайця.
Отець Авакум майже 50 років (до 1982-го року) звершував богослужіння українською мовою в храмі Різдва Божої Матері що знаходиться в 3-й частині нашого міста.
У безбожний радянський час отець Авакум до останнього свого подиху служив українською мовою.
Служив він сумлінно повністю віддаючи себе Богові і своїй пастві поки не прийшов випускник московської духовної семінарії. Тоді останній разом з сучасними священниками Московської Церкви, що зараз торжествують на Нікопольщині, привселюдно під час Божественної літургії вивели з вівтаря на подвір’я, а далі спалили усю богослужбову та духовну літературу українською мовою, ганебно принижуючи отця Авакума і увесь цей сатанинський чин «канонічні законники» називали: «изгнание Зайца».
Через декілька років систематичних цькувань від «братів»-священнослужителів отець Авакум відійшов до Господа.
З благословення Високопреосвященнійшого Симеона Архієпископа Дніпровського і Криворізького в усіх храмах Нікопольського благочиння у цей день були звершенні заупокійні богослужіння за нашим духовним камертоном – отцем Авакумом Зайцем.
Авакум Корнійович Заєць був родом із сім’ї українських селян, які власним потом добували їжу на землі. Народився Авакум Корнійович у 1898 р в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області. У братовбивчій громадянській війні молодий хлопець участі не брав, а займався самоосвітою, вивчаючи доступні йому книги філософів і вчених.
Юнак вступив до Київського інституту народного господарства. Однак йшов 1921 рік, влада намагалася задушити українських повстанців кістлявою рукою голоду. Авакум, закінчивши перший курс, залишає інститут і повертається в рідне село, щоб допомогти близьким.
Страшні наслідки братовбивчої війни привертають молодого Чоловіка до церкви. Він стає членом української громади Тетіївського району по відновленню Української автокефальної православної церкви. У 1923 р. митрополит УАПЦ Василь Липківський висвятив Авакума в сан священика. Почалася його нелегка пастирська дорога.
У 1926 р молодий священик обвінчався, але недовго тривало його щасливе сімейне життя. УАПЦ була звинувачена в «петлюрівщині і націоналізмі» і підлягала знищенню. У 1928 році о. Авакума заарештували і ув’язнили в допрі (будинку попереднього ув’язнення) Білої Церкви. Від нього вимагали зречення, але він не піддався спокусі. Священика відпустили, але ненадовго. У 1929 р. його без суду було відправлено на Соловки. Провівши кілька років у концтаборі, Заєць вийшов звідти без права проживання в Київській області.
Тому отець Авакум їде на Південь і стає священиком в селі Кам’янці Запорізької області, а в 1935 р. перебирається до Нікополя. У 1940 році його призначають настоятелем церкви Різдва Богородиці (третій квартал). Із цим храмом священик нерозривно пов’язав своє подальше життя – 46 років.
Авакум Заєць читав проповіді з амвона і займався порятунком душ пастви до 1984 року. Його пастирського подвигу не могли перешкодити ні прийшла окупаційна, ні радянська влада, що повернулася, ні підступи заздрісного кліру. У роки окупації він повернувся в лоно УАПЦ, потім в 1945 р єпископ Російської православної церкви Андрій підтвердив його священицький сан. Але о. Авакум погодився на повторне святенництво з однією умовою – читати Слово Боже українською мовою. І до останніх днів його богослужінь звучала під куполами храму мова нашого народу.
Парафіяни церкви Різдва Богородиці добре пам’ятають свого, посивілого від життєвих негараздів, священика. Він завжди міг заспокоїти душу своїм добрим словом, знайти можливість допомогти в біді, обігріти нужденних і убогих. Єдина думка всіх – це був справжній пастир, богонатхненний на цю справу Господом. Помер о. Авакум Заєць 19 липня 1986 року, залишивши по собі врятовані людські душі і скромну могилку на церковному подвір’ї. А найголовніше, про нього залишилася пам’ять. Пам’ять про справжню людину, яка, дійсно, прожила своє життя, як велить Господь.
Похований отець Авакум на храмовому цвинтарі.
