Про «патріотичність» РПЦвУ і справи єпископа Бахчисарайського Каліника

Про «патріотичність» РПЦвУ (так звана «УПЦ МП») і справи єпископа Бахчисарайського Каліника розповідає Олексій Гордєєв у рубриці «Журналістські розслідування» на РІСУ.
Після того, як наприкінці вересня цього року в парламент внесли новий проєкт закону №4148 «Про військове капеланство», у профільних колах пожвавились дискусії про формат взаємодії Церкви та війська. Розкритикувала документ і УПЦ МП, адже його ініціатори передбачили погодження кандидатур священиків з СБУ та військовою контррозвідкою.
«Швидше за все, вони хочуть узгоджувати кандидатів, щоб отримати ручне управління на питання призначення капеланів», — заявив проросійській газеті «Вєсті» глава Юридичного відділу «УПЦ МП» прот. Олександр Бахов.
Втім, критикувати Міноборони за справді «ручне» призначення капеланів може будь-яка Церква, але точно не «УПЦ МП». Саме її єпархії, як докладно описала Тетяна Деркач у книзі «Московский патриархат в Украине: анатомия предательства», до та під час анексії Криму й російсько-української війни системно співпрацювали з окупантами, а філії цієї конфесії в Криму та Луганській і Донецькій областях продовжують цю сумну традицію – і за покликом свого серця.
«УПЦ МП» цілодобово працює, аби повернути собі право окормлювати ЗСУ й ревно оберігає себе від звинувачень у проросійськості. Як і під час Євромайдану, вона нині «над конфліктом» та благословляє «всі сторони».
З яким посланням до солдат підуть клірики «УПЦ МП» до військових частин, зможе з математичною точністю вирахувати той, хто ознайомиться з біографією Каліника – єпископа Бахчисарайського, вікарія Сімферопольської єпархії МП. Його життєва історія демонструє, що керівництво «УПЦ МП» не заохочує проукраїнські погляди серед духовенства й навіть стимулює проросійський світогляд через кар’єрне зростання його ретрансляторів. Перед нами – живий доказ, чому «УПЦ МП» потрібно тримати якнайдалі від війська.

Помірно успішний чоловік

Доступна нині усім офіційна біографія єпископа Каліника (в миру — Чернишова Костянтина Валерійовича) розміщена на сайті УПЦ МП та Російської Православної Церкви.
Історія починається з народження хлопчика 22 червня 1977 року в Євпаторії в робочій сім’ї. Батьки – віруючі. Після навчання (у 1984-94 рр.) у місцевій середній школі №12 з 1991 року він несе послух пономаря у Іллінській церкві в тому ж місті, а з 1993 року — старшого пономаря у тамтешньому Свято-Миколаївському храмі.
Вже з 1996 року він починає викладати Старий Заповіт у Євпаторійському благочинні Сімферопольської єпархії. У 2000-2005 здобуває диплом правознавця у Національному університеті внутрішніх справ (НУВС).
У 2004 Митрополит Кримський та Сімферопольський Лазар ставить Каліника начальником скиту святого апостола і євангелиста Луки в с. Лаки Бахчисарайського району. Наприкінці навчання в НУВС, 19 травня 2005, Лазар рукопокладає чоловіка в диякони, 23 липня 2006 року — у пресвітери. 30 березня 2008 року той самий Лазар постригає Костянтина у монахи з новим ім’ям, яке більш відоме пресі, — Каліник, на честь свт. Каліника, Патріарха Константинопольського.
«Коли Митрополита Лазаря поставили на кафедру, я ще був пономарем у Євпаторії. Він мій духівник. Як і для всього кримського духівництва», — каже в інтерв’ю Каліник.

Примітка перша – головну роль у церковному сходженні Каліника грає митрополит Лазар. Знайомство з ним – все. Майбутній єпископ розуміє, що близьке знайомство з правлячим архиєреєм обіцяє перспективу церковної кар’єри.
Через понад півтора роки, 24 листопада 2009 року, Синод УПЦ МП (журнал №67) ставить Каліника намісником чоловічого монастиря апостола й євангелиста Луки в с. Лаки Бахчисарайського району Криму. У тому ж році клірик завершив навчання у Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля (спеціальність «економіст»). З 2009 року – починає викладати Старий Заповіт у Таврійській духовній семінарії, а з вересня 2012 стає її духівником.
За інформацією інсайдерів Андрія Кураєва, «його проповіді у 2011-2013 роках були суцільно проукраїнськими та за автокефалію Української Церкви».
— В одному з коментарів до блогу Андрія Кураєва читач пише про проукраїнський ухил ваших проповідей. Ви це підтверджуєте чи заперечуєте? – запитую в Каліника.
— У мене ніколи не було проповідей ні проукраїнських, ні проросійських. Проповідь повинна бути поза політикою і національності, я завжди закликаю до миру і терпимості один до одного, як і зараз.
Владислав Мальцев з «НГ-Религии» додає, що, відповідно до публікацій на кримських православних сайтах до окупації, Каліник окормлював українських військовослужбовців. Зокрема, у січні 2013-го майбутній єпископ запросив бійців в/ч А0879 (євпаторійський підрозділ 40 радіотехнічної бригади на святкове Богослужіння. Сам Каліник каже, що був духівником профспілки МВС і багато чого зробив, зокрема, для умов служби міліціонерів.
Пізніше, за даними Credo-Press, Каліника звільнили з цієї посади внаслідок «скандалу сексуального характеру з семінаристом» (чутки про гомосексуальність Каліника ширились Євпаторією ще у 90-х;
З цього приводу коментар читача з блогу Андрія Кураєва:
«В таврической семинарии изнасиловал одного из студентов. Родители парня были в шоке от того, что такое возможно в Церкви. После этого его сняли с должности духовника семинарии. Но хотите знать, какая реакция была у митрополита Лазаря? Очень хорошая (он просто взял и наградил его на Пасху очередным орденом)».
Кар’єра Каліника не стоїть на місці й навіть мчить: з 2010 року він вже благочинний у справах монастирів Сімферопольської єпархії, а після закінчення навчання у Одеській духовній семінарії (травень 2012) 10 квітня 2013 його підносять до сану архимандрита. В Ужгородській богословській академії ім. Кирила та Мефодія Каліник здобуває магістерський ступінь.
… Наступний запис у всіх доступних офіційних біографіях клірика датується аж 26 серпня 2015 року — його призначають намісником популярного серед паломників (тобто, прибуткового) Інкерманського Климентівського монастиря. Чому така хронологічна прогалина? Бо 2014 року «Каліник вражає».

Вдячний за окупацію духівник

У церковній історії невеличке село Уютне, що майже в 7 км від Євпаторії, закарбоване навіки завдяки тому самому неординарному Калінику. Він служив настоятелем храму Різдва Предтечі (або Святого Пророка Іонна Хрестителя) у цьому селі з 2008 по січень 2016 року.
Коли росіяни та їх місцеві союзники прийшли захоплювати півострів, Каліник «“переобулся во рту” и стал пророссийским патриотом. После возвращения Крыма одним из первых в Евпатории получил российский паспорт».

Митрополит Сімферопольський і Кримський Православної Церкви України (ПЦУ) Климент у березні цього року ділився з «Медузою», що під час російської анексії «його храм слугував храмом-базою: там була і зброя, і засоби захисту, і харчі, і казарма”. Під час переписки Климент відмовився уточнити джерело цієї інформації).
«Їм (росіянам – О.Г.) легко було “підняти” людей, закумулювати сили. Священники МП благословляли виступи козаків. Характерний приклад праці нововисвяченого єпископа Каліника з Бахчисарайського району – це була твердиня сепаратизму, який, по суті, став штабом координації дій сепаратистів», — підтвердив свою позицію Климент у свіжому інтерв’ю на «Лівому березі».
При цьому «Медуза» з посиланням на текст Владислава Мальцева у «НГ Религии» (03.02.2016) зазначає: «В ЗМІ збереглись згадки, як у 2014 році Каліник «розмістив склад зброї для «Самооборони Криму» на території храму Святого пророка Івана Хрестителя». В свою чергу «НГ Религии» посилаються на сайт «Миротворець». У подібному ключі на сайт «Миротворця» посилаються майже всі публікації, які наголошують на активній підтримці Каліником російської окупації.
— На вашу думку, хто є джерелом інформації про схрон зброї у вашому храмі в с. Уютне, яка раніше містилась на сайті «Миротворець»? Ви цей факт підтверджуєте чи заперечуєте?
— Я не знаю цих людей, але це повна брехня і дурниця. У Криму не було збройного перевороту, тим більше парафіяни не ходили зі зброєю, і де б мені взяти склад зброї і для чого? У храмі в Уютному не було ні складу, ні зброї.
Станом на 12.11.2020 ця інформація на сайті «Миротворця» відсутня. Як пояснив екснардеп Андрій Тетерук, інформацію забрали у зв’язку із необхідністю зберегти конфіденційність джерела цих даних.
Втім, заради справедливості потрібно згадати один із коментарів у блозі Андрія Кураєва: Каліник «до ополчення мав доволі непряме відношення. Так, при храмі Івана Предтечі с. Уютне Сакського району, де він настоятель, дійсно окормлювалось те саме ополчення. Але духівником в ополчення був попередній настоятель даного храму, а нині другий священик у цьому храмі».
Попри відсутність прямих доказів, які б тягнули за собою кримінальну відповідальність Каліника, свідчення митрополита Климента підтверджується доказами непрямими.
Вже 20 березня 2014-го – лише через 4 дні після псевдореферендуму – Каліник «одним з перших у Євпаторії» здобуває російський паспорт.

3 травня 2014 року Вікторія Серебрянская, представниця преслужби Євпаторійського благочиння, оприлюднила на сайті Сімферопольської та Кримської єпархії новину «У Євпаторії урочисто нагородили медалями й подяками воїнів з загону народного ополчення» (стаття доступна тільки через сервіс WayBackMachine).

Цей текст вартий цитування: «3 травня 2014 року… в Євпаторії на Театральній площі відбулась урочиста церемонія нагородження 144 мужніх захисників Вітчизни… воїнів з місцевого загону народного ополчення, а також цивільних осіб, що активно допомагали силам спротиву неонацизму. Серед нагороджених був і представник духовенства – благочинний монастирів Криму, настоятель Уютненського храму Святого пророка Іоанна Хрестителя архимандрит Каліник (Чернишов). Почесної нагороди від керівництва народного ополчення Республіки Крим отець Каліник удостоєний за духовну підтримку й пастирське окормлення, яке особливо потребували воїни в цей історичний період».

Оригінал цієї непересічної новини також зберігався на сайті crimea.orthodoxy.su, який теж є «офіційним ресурсом Сімферопольської та Кримської єпархії УПЦ МП». Станом на листопад 2020 року сайт crimea.orthodoxy.su переадресовує на orthodoxy.ru/crimea, на якому новина про нагородження Каліника була доступна щонайменше у травні 2014 року (доступ до тексту через сервіс WayBackMachine), але вже видалена.
Цитування варта й промова Каліника до «ополчення»: «… сьогодні ми дякуємо Богові, що у нашій Вітчизні є люди, в яких не забракло мужності проявити свою волю та свободу… […]. Саме вам, воїни, ми вдячні за вашу активну громадянську позицію».
У тодішньому контексті словосполучення «активна громадянська позиція» означало не менше, ніж сприяння російській окупації Криму. Співслужив Калінику настоятель євпаторійського храму Святого Луки протоєрей Володимир Бадах (обидва – з Георгіївськими стрічками на грудях).

В інтерв’ю єпископ Каліник підтвердив справжність наведених вище слів, однак запевнив, що «цей текст вирваний з проповіді».
Загальновідома фотографія, на якій Каліник стоїть із грамотою в руках, зроблена саме в той день, 3 травня. Напис на грамоті – «За активну участь і особисту мужність», підписана ватажком кримського «ополчення» Михайлом Шереметом.
— Чому саме вас лідери кримського «ополчення» нагородили грамотою «За активну участь та особисту мужність»?
— Мене запросили на площу в Євпаторії відслужити панахиду за нашим євпаторійцем з «Беркуту», якого вбили на Майдані. Після панахиди назвали мене і вручили грамоту, мене не попереджали, і я особисто не знайомий з лідерами ополчення. Що ж стосується георгіївської стрічки, це символ Нашої Великої Перемоги в роки Вітчизняної війни. Я завжди в травні одягаю її. Повторюю, що я поза політикою і поза перевагами. Я говорив про мир і про те, що у нас в Криму не було братовбивчої війни, як, на жаль, зараз є на Донбасі і Луганську. Велика біда, коли політики та уряд змушують і підтримують вбивство своїх громадян і свого народу.

За інформацією «Миротворця», до бази даних якого він внесений у квітні 2015, Каліник отримав медаль “За захист Криму” №4536. Документально підтвердити цей факт авторові не вдалось – Каліник відсутній в офіційному списку нагороджених цією медаллю. Втім, у список його могли не вносити, оскільки перші медалі були «неузаконеними громадськими нагородами». На відомих фотографіях Каліника на його грудях висить медаль, яка надзвичайно схожа на медаль «За захист Криму» — факт їх роздачі того ж дня зафіксований на інших світлинах.

— Ви відсутні у списку власників медалі «За захист Криму». Однак в українських ЗМІ це сприймається як доконаний факт. Нагородження ви підтверджуєте чи заперечуєте?
— Я не нагороджений, оскільки ніякої участі ні в чому не брав. Священство молилося за паству, а не займало одну зі сторін.
Підсумовуємо підтверджені факти: якнайшвидше отримання російського паспорта та грамоти від окупаційної влади «За активну участь і особисту мужність», промови на захист дій РФ в Криму, привселюдна любов до георгіївської стрічки та ідеї «братовбивчої» війни в Криму та на Донбасі.

«Найдостойніший»

Після 2014 року сходження церковними щаблями Каліника пришвидшилось в рази.
9 жовтня 2014 священнослужитель, якого іменують «благочинним у справах монастирів» єпархії, бере участь в організації навчання монахів процедурі «перепису населення в Кримському федеральному окрузі» для внесення актуальних даних до Росстату (у круглому столі окупаційної адміністрації з благословення митрополита Лазаря взяв участь секретар єпархії Олександр Якушечкін).
Яскрава цитата: «Владика Лазар благословив намісників і намісниць монастирів Сімферопольської та Кримської єпархії усіляко сприяти і допомагати у організації та проведенні перепису серед населення обителей єпархії» (оригінал новини вже видалений з сайту єпархії, але доступний через WayBackMachine:).
А вже у травні 2015 він приєднується до відкриття пам’ятника імператору Миколі II; за традицією, оригіналу новини на сайті Кримської єпархії вже немає.
Влітку 2015 року – нове кар’єрне досягнення: клірикові довіряють кермувати Інкерманським Климентівським монастирем.
29 січня 2016 року намісник стає єпископом Бахчисарайським, вікарієм Сімферопольської єпархії – таке рішення в журналі №11 ухвалив Синод УПЦ МП (на тому ж Синоді відбулась характерна подія – злиття просвітницького та інформаційного відділів у інформаційно-просвітницький відділ УПЦ МП, а також звільнення прот. Георгія Коваленка).
Характерна ремарка після рішення – «Місце наречення і хіротонії архимандрита Калініка (Чернишова) у єпископи залишити на розсуд… […] Онуфрія» – викликана, ймовірно, боязню негайного висвячення через хвилі негативу, адже окупація півострова відбулась лише 2 роки тому.
Втім, після очікуваного обурення та логічного інтересу до постаті Каліника 18 лютого 2016 року пресслужба Кримської єпархії УПЦ МП наважилась на удар у відповідь (оригіналу новини вже не існує, але доступні передруки на сайті РПЦ і PravLife.org.
«1. У відповідності до Засад соціальної концепції нашої святої Матері-Церкви, архимандрит Каліник (Чернишов), як і будь-який інший клірик Сімферопольської та Кримської єпархії, не брав участі ані в політичній, ані в агітаційній діяльності.
При цьому відповідно до благословення священноначалія, він закликав паству до взаємоповаги, миру й злагоди, а також неприпустимості проявів будь-якого насильства один до одного.
2. Інформація про нібито розміщення складу зброї на території храму на честь Різдва Іоанна Хрестителя у с. Уютне не відповідає дійсності».
Аргументи комунікаційників Кримської єпархії УПЦ МП не витримували жодної критики. Перший пункт цієї заяви легко розбивався численними доказами колабораціонізму з росіянами священиків Московського Патріархату з Керчі, Грушівки, Феодосії, Сімферополя, Бахчисараю та, безперечно, Севастополя. Проти цієї заяви свідчать й самі фотографії Каліника з грамотою від російської влади та з георгіївською стрічкою, а також його недвозначні заяви на підтримку «ополчення». Другий пункт не підкріплювався жодними доказами. Отже, маємо справу не зі спростуванням, а з запереченням.
«2019 рік – не 2016-й», — подумали в МП, і в неділю 8 грудня 2019 року митрополит Онуфрій особисто хіротонізував Каліника в єпископи.

Новина про це з’явилась лише наступного дня, 9 грудня: на офіційному сайті УПЦ МП (о 12:01) та РПЦ (о 16:48). Репортаж про цю непересічну для Церкви подію мав малоприкметний заголовок: «Предстоятель очолив урочисте богослужіння у Ніжині (+відео)». Заголовок, який порушував стандарти журналістики тим, що не повідомляв головного, а обійшовся «паркетом».
Першим на факт таємної хіротонії звернув увагу опальний диякон РПЦ Андрій Кураєв. Рукопокладення Каліника вимагало від МП абсолютно унікальних кроків:

• Висвячення відбулось не у Києві, а в Миколаївському кафедральному соборі м. Ніжина (публікація від 9 грудня). «У Москві рукопокладати незручно, адже церковна Москва визнає владу церковного Києва над церковним Кримом – потрібно було в Києві рукопокладати. А там вже, зрозуміло, сайт «Миротворець» зі своїми претензіями. Зрештою, це був унікальний випадок, коли Каліник таємно вирушив навіть не до Києва, а до Ніжина…», — коментував Андрій Кураєв «Медузі»
• Подія відбулась таємно, аби не потрапити у репутаційний скандал і не створити поганий PR для УПЦ МП (мети, зрештою, не досягли)
• Каліника рукопокладали без попереднього оголошення. Анонс про майбутню архиєрейську хіротонію був відсутній – а це доволі незвично, адже, як правило, православних християн сповіщають про появу нових архипастирів. Це справжня подія у будь-якій церковній організації. «Кілька днів мовчали, щоби він міг повернутись до Криму, не привертаючи уваги поліції. І щоби не почалися розмови, що єпископом зробили “ворога української ідеї”», — каже Андрій Кураєв «Медузі».

— Як вам допомогла єпископська хіротонія? Чому між рішенням про рукопокладення й фактичною дією прірва у 3 роки?
— Я не шукав єпископського сану, я монах. Спочатку правлячий доручив будувати зруйнований монастир в горах в Лаках, згодом наступні обителі підіймати. Я досі залишаюся благочинним монастирів Криму. Причина чотирьох років різниці – промисел Божий. Це я розумію зараз. За ці роки я зміцнів і пережив багато образ, у тому числі в інтернеті, і від українських ЗМІ. Це зміцнило мене як пастиря і християнина. Ви зрозумійте — в Криму ніхто не проти України, всі її люблять і дуже переживають за розірвані братні стосунки. Але в Криму, як і в Україні, як і в Росії, більшість проти націоналізму і прозахідного курсу і так званої європейської псевдокультури.

Попри публічні звинувачення у підтримці анексії Криму, начальство УПЦ так високо цінувало бахчисарайського єпископа, що у 2017 році нагородило орденом св. рівноап. кн. Володимира III ступеня. В 2018 році він отримав орден св. рівноап. кн. Володимира II ступеня.
Нині Каліник – єпископ Бахчисарайський, намісник Свято-Георгіївського Балаклавського чоловічого монастиря (мис Фіолент) та Новоспасського чоловічого монастиря в селі Тернівка (поблизу Севастополя) й, загалом, «уважаемый человек».

Церква, що стріляє собі в ногу

І в корпоративному світі, і в церковному просування кар’єрними щаблями індивідів є певним сигналом – що саме його/її здібності, підходи та світогляд є прикладом для решти. Який меседж несе єпископське висвячення Каліника?
«У нашій Церкві дозволено все – фігурально висловлюючись, «кради, вбивай, плюндруй гусей», але працюй в канонічній Церкві». Добровільно приймай грамоти від окупаційної адміністрації, отримуй російський паспорт, публічно дякуй бойовикам за «активну громадянську позицію» і потім кажи, що твої слова пресслужба єпархії вирвала з контексту. Не вбачай невідповідності у заявах про аполітичність свого служіння та паралельних твердженнях про «братські відносини» РФ та України й антагонізм до «так званої європейської псевдокультури».
Якщо в ЗСУ підуть сотні таких каліників, то незабаром у свідомості окормлюваних військовослужбовців тези про «братовбивчу війну» та уряд, який наказує ЗСУ вбивати «своїх громадян і свій народ», стануть цілком прийнятними. А там і до білого прапора недалеко. Як і в 2014-му, для УПЦ МП суттєво нічого не зміниться.