У московських посіпак ще одна мета – ні в якому разі не допустити отримання Томосу для Македонської церкви. Про це повідомляє на порталі РІСУ Людмила Філіпович.
Вона прокоментувала статтю, де автор «дозволяє собі в гірших традиціях жовтої преси ображати не тільки окремих людей, а й цілі народи, які під його пером постають недолугими, дурнуватими, примітивними. І це стосується нас з вами, шановні українці. При цьому він вдається до брехні, маніпулюючи фактами» та зробила висновок, що це все написано, щоб не допустити отримання Томосу для Македонської ПЦ з рук Вселенського Патріарха.
Пані Людмила Філіпович зауважила як автор статті образливо називає Константинопольського патріарха фанарським чи стамбульським патріархом, один в один повторюючи темники з визначеннями, які дають московські церковники Вселенському патріарху, прагнучи обмежити вплив предстоятеля Патріархату виключно географічними межами.
«Москві від 1448 р. не дає спокою сам титул Патріарха — Вселенський, не кажучи вже про його авторитет в православному (і не тільки) світі, завдяки якому православ’я заявляє себе як сучасна релігія, а не казочки няні Арінушки», – підкреслює релігієзнавець.
Зі слів автора статті проти автокефалії, виглядає так, що українці – барани, яким без їхньої волі нав’язали православ’я грецького розливу, оголосивши Церкву автокефальною і призначивши її головою Епіфанія. «А чи бува не забув пан Мартин, коли і від кого Русь отримала православну віру, хто були перші священики і єпископи для русичів? Чи не греки? І що гріховного в тому, що українці повертаються до свого первісного вибору, зробленого нашим князем Володимиром у 988 році? Чи той вибір був помилковим?», – задає питання Людмила Филипович автору пропагандистської статті.
«Я вражена турботливістю македонців в особі п. Мартина, який так щиро переживає, що православні українці попали в повну залежність від греків!, – пише релігієзнавець – І чим? Забороною варити миро! От тепер, лякають, Константинополь збагатиться за рахунок Києва! Бо ж грошові потоки підуть не до Москви, а до Стамбулу. Таке враження, що миро як нафта тече по трубах і той, хто на крані, керує життям країни. Не знаю, скільки того миро треба ПЦУ на рік, але я сприймаю варіння миро не як принизливе підпорядкування, а як відновлення зв’язків із Церквою-матір’ю, і в історичному, і в актуальному плані».
«І о, жах, найголовніше горе для нас – українська Церква не має права утворювати власні церкви в діаспорі, а «українці у світі повинні бути під парасолькою Вселенського Патріархату». А те, що вони, діаспорні українці, вже не одне десятиліття знаходяться в підпорядкуванні Константинопольського патріархату, то нічого? І жили якось… і сповідували… і хрестили… і відспівували людей… Для ПЦУ, вирішили закордонні стратеги, – це проблема номер один: створення парафій в діаспорі. Та вона, ПЦУ, ще українське поле не зорала, не всіх свідомих і бажаючих українців взяла під свої крило тут, на материнській землі, і от без опіки православними в межах окремих парафій за кордоном – не вважатиметься Православною Церквою. Тут є проблеми, бо серед закордонних українців вже вправно орудують росіяни, які творять альтернативні Константинополю парафії, єпархії, експлуатуючи спільну “слов’янськість”, точніше спільну пострадянськість. От тільки не ясно: чого так печеться македонець про інтереси росіян, навіть в діаспорі?», – іронізує Филипович.
Релігієзнавець також зачепила нещодавню подію – висвячення на єпископа архімандрита Михаїла й обрання його єпископом Команським й екзархом Вселенського патріарха.
Вона нагадала, що наша Церква здавна знала екзархів як намісників Вселенського Патріарха в Києві. Відомий митрополит Петро Могила був екзархом Вселенського Патріарха і нічого крім добра Церкві не приніс: реформував православні школи, розвинув книгодрукування, удосконалив управління в Церкві, упорядкував релігійне життя в країні, навів порядок із требами, вивів українське православ’я на європейський рівень.
Релігієзнавець зауважила, що у матеріалі проросійських пропагандистів ПЦУ представлена як лузер, як Церква, яка все втратила, бо розійшлася з Москвою і зійшлася з Константинополем.
«Ми ще не знаємо, як нам буде з Константинополем, бо тільки 2 роки після тривалої історичної перерви спілкуємося, роблячи перші кроки, але те, що нам було нестерпно з Москвою – це ми особисто пережили. 300 років знущань, принижень, спалення книжок київського друку, перехрещень – з київських на московські, розстріл священиків, знищення всієї єрархії автокефальної Церкви України в 20-30-х рр, а врешті зросійщення, змосковлення, знищення всього питомо українського, навіть київсько-християнського, повна деідентифікація і деградація», – написала вона.
«Всеправославне визнання ПЦУ отримає, щоб не казав п. Тасєв, п. Богатиноски, і не підкупом окремих єрархів, а своєю вірою і вірністю Христу», – підсумувала релігієзнавець.
У московських посіпак ще одна мета – в жодному разі не допустити Томосу для Македонської церкви
