У Львівській області лише дві релігійні громади, які після надання Україні томосу оголосили про свій перехід з “УПЦ МП” в ПЦУ, пройшли відповідний процес перереєстрації.
Про це повідомила ІА “Дивись.info” з посиланням на Львівську обласну адміністрацію.
11 листопада 2019 року були внесені зміни до статуту релігійної громади Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії святого архістратига Михаїла у селі Шандровець Турківського району. А 3 березня 2020 року – до статуту релігійної громади Львівсько-Сокальської єпархії парафії святих апостолів Петра і Павла у Жовкві.
Крім того, в ЛОДА повідомили, що 19 релігійних громад “УПЦ МП” на загальних зборах прийняли рішення про перехід до ПЦУ, але досі жодні документи для внесення відповідних змін до облдержадміністрації не надходили.
З 15 грудня 2018 року понад півтисячі церков та монастирів в Україні заявили про свій перехід з підпорядкування УПЦ МП до ПЦУ. На Львівщині однією з перших релігійних громад, які це зробили, була громада церкви святих Петра і Павла в Жовкві – 22 грудня 2018 року. Через два дні, 24 грудня, подібні заяви зробили громади Угнова, Піщан та Верчан. Станом на сьогодні на Львівщині 21 церковна громада з 74 оголосила про свій перехід з УПЦ МП до ПЦУ. Але, як бачимо, офіційно задекларували це лише дві.
Чому склалася така ситуація і чи не призведе вона до судових позовів через майно тощо, ІА “Дивись.info” запитала в Андрія Юраша, релігієзнавця, який з 2014-го очолював департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України.
“Справді на Львівщині склалася дивна ситуація, що громади не подають документи на переєстрацію. На сьогодні лише дві релігійні громади зробили це і ще дві подали документи. Тобто фактично можна говорити про чотири громади. Гадаю, це якась специфіка саме львівської ситуації. Завжди є якісь громади, які не готові з тих чи інших, переважно дуже суб’єктивних, причин подати папери. Для цього потрібен юрист, який може все це добре підготувати й оформити належним чином. Це і протоколи, і збір підписів, і внесення змін до статуту. Відповідно, подати вже проєкт статуту зі змінами. Для цього часто треба винаймати людину. Тому не завжди, особливо сільські громади можуть дуже швидко усе це зреалізувати. Якщо порівняти відсоток громад УПЦ МП на Львівщині, які виявили бажання перейти в ПЦУ, то він є найвищим в Україні. Чому? По-перше, загалом громад мало – більше 70-ти, а реальних ще менше – понад 50-ть. І якщо 21 вирішила перейти, то це досить високі цифри переходу. Але якщо говорити про ті громади, які завершили процес, то тут буде, напевно, один з найменших відсотків в Україні”, – каже Андрій Юраш.
Він зазначає, що якщо частина громади не підтримала рішення про перехід, то здебільшого це стає підставою для судових суперечок.
“Майже у всіх випадках організовуються протилежні позови про визнання переходів з “УПЦ МП” до ПЦУ недійсними. Шукають юридичні підстави для того, щоб це заперечити. І тут жодних сумнівів немає, що такі суперечки є і будуть. Тому, звичайно, треба це питання вирішувати, зокрема на загально єпархіальному рівні. Бо громади, які захотіли змінити юрисдикцію і задекларували цю зміну, мають звернутися до єпархіального управління ПЦУ, яке має допомогти з юридичною процедурою – її організацією. Адже це питання не лише громади, а нової структури, до якої громада хоче долучитися. Зараз у контексті останніх років ми здебільшого говоримо про переходи з УПЦ МП до ПЦУ, але в історії незалежної України фактично щороку були такі переходи – інколи п’ять, часом десять і більше. Це не питання, яке виникло вчора, воно існувало і стосувалося великої кількості релігійних організацій. Наприклад, такі переходи є дуже звичними для протестантського середовища. Там дуже великі міграційні процеси між різними протестантським напрямами – хтось залишає один і переходить в інший. Тож ці механізми вже відпрацьовані. Дуже часто на рівні села функціонує громада і ніхто часто навіть не задумується, що усі такі процеси повинні мати якесь і юридичне оформлення, зокрема й зареєструвати громаду. У нас, до речі, дуже багато громад не мають реєстрації. Вони не внесені до єдиного державного реєстру. Більшість, звісно, зареєстровані, але 5-10% можуть бути без реєстрації. Другий етап після реєстрації громади – це реєстрація статуту, в якому зазначено, що це релігійна організація і, відповідно, із зазначенням її підпорядкованості і входження до того чи іншого центру. І третій етап, з 2004 року – всі релігійні організації вносяться у єдиний державний реєстр громадських неприбуткових організацій. До 25% громад, особливо сільських цього не зробили. Тобто де-факто вони існують, де-юре як суб’єкт правовідносин у державі – ні. І часто громада, яка не внесена в державний реєстр, хоче змінити юрисдикцію. Тому спочатку треба якось чітко визначитися у правовому полі. Дуже часто для сільських громад це питання, яке вони або не можуть вирішити, або не вважають, що це потрібно. Бо де-факто вони існують, живуть у конкретному селі, мають конкретну церкву і навіщо їм думати про якісь юридичні процеси. А в таких ситуаціях, коли є потреба щось поміняти, ці питання стають дуже актуальними і впливають на загальний перебіг процесу”, – пояснює Андрій Юраш.
Загалом процес перереєстрації не є тривалим, але він потребує багатьох підготовчих моментів.
“Насамперед громада повинна підготувати усі документи. До речі, закон ухвалений торік, у січні, дуже детально розписує перелік. Громада має провести збори, увійти в контакт з главою організації. Але це ще ні про що не свідчить. Відлік стартує тоді, коли уповноважені представники громади подають структурі, яка проводить реєстрацію, документи. В областях це відповідні підрозділи в облдержадміністраціях. І коли громади подають папери, то закон дає один місяць (максимум можна продовжити до трьох місяців), коли має бути вивчене питання і проведені відповідні реєстраційні дії про введення змін до статуту тієї чи іншої релігійної організації. Якщо, наприклад, папери не відповідають закону, то обласна державна адміністрація в обов’язковому порядку має повідомити, що подані папери не відповідають закону, і вказати, які є проблеми, котрі треба усунути. Переважно це відділи чи управління у справі релігій, які, згідно із законом, наділені правом не тільки реєстрації статуту громади, а й внесення в єдиний державний реєстр”, – резюмував релігієзнавець.