7 серпня 1932 року людиноненависницька влада комуністів за наказом Сталіна підписала закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».
Амністію у закон не передбачав. З 1932 до 1940 роки за цим законом було засуджено 182 173 особи. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.
Закон став початком геноциду українського народу – Голодомором. У містах забороняли купувати хліб, робочим не видавалась їжа, в помешкання приходили бригади з обшуками та забирали останнє. За декілька місяців за «законом про п’ять колосків» засудили десятки тисяч українців, у тому числі й дітей, які просто намагалися знайти яку-небудь їжу. Водночас СРСР виконав свій план експорту зерна за кордон, і навіть деякі частини врожаю просто гнили в Росії.
За розкрадання вантажів або колгоспного майна людей прирікали на розстріл або концентраційні табори на 5-10 років без права амністії. Після колективізації, конфіскації харчів та розкуркулень це означало голодну смерть.
Згадуючи про ці події, важко зрозуміти тих, хто ностальгує за радянським союзом. У світовій історії не було подібних законів, спрямованих на знищення нації, на вбивство за декілька колосків.
Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.
Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих.
