З весни 2014 року президент Росії Владімір Путін веде гібридну війну проти України, щоб не допустити виходу країни з орбіти Кремля. Ця кампанія має військову, економічну, дипломатичну та інформаційну складову. В основі всього цього лежать історичні претензії Росії на більшу частину сучасної України. Путін не докладає зусиль, щоб приховати своє презирство до української державності. Замість цього він стверджує, що Україна завжди була частиною Росії і їй судилося залишитися такою, подобається це українцям чи ні.
Колишній литовський депутат Алвідас Медалінсас в блозі для Atlantic Council пише, що протягом останніх шести років Путін неодноразово заявляв, що окупований Росією Донбас є важливим елементом національної спадщини Росії. У сумно відомій промові у квітні 2014 року, що рушила за захопленням Криму і в якій говорилося про наступний етап війни проти України, він заявив, що Донбас ніколи не був українським і нез’ясовно був переданий радянській Україні в 1920 році. «Бог знає чому», – прокоментував він тоді. Зовсім недавно, в грудні 2019 року, Путін назвав Донбас «суто російською землею, яка ніколи не мала ніякого відношення до України».
Виборче минуле Путіна може задовольнити його політичні цілі, але це не витримує більш пильної уваги. Насправді українська присутність в Донбасі тягнеться століттями, в той час як європейські коріння регіону висміюються спробами Кремля представити регіон як «священну російську землю».
Спрощена історія від Путіна приховує набагато складнішу картину. Протягом століть Донбас був частиною «дикого поля» – величезної смуги малонаселених прикордонних земель, що тягнуться через український степ, що відокремлює слов’янські держави на півночі від Кримського ханства та Османської імперії на півдні.
В кінці 17 століття правителі Польсько-Литовської Співдружності визнали право українського козацтва заселити Донбас до Дону. Подальші хвилі міграції поселенців прийшли в результаті російсько-турецьких воєн у вісімнадцятому столітті. Тоді російська імператриця Катєріна Вєлікая пропонувала земельні гранти для мотивації новоприбулих переселенців.
Більшість жителів були українцями, але серед нових поселенців було багато росіян, румунів, сербів, угорців і німців, а також етнічних греків з сусіднього Криму. Це допомогло зробити Донбас одним з найбільш космополітичних куточків Російської імперії. Дійсно, сьогодні в Донбасі, як і раніше проживає багато греків. Вони живуть в Приазов’ї, навколо Маріуполя.
Наступним важливим поворотним моментом у розвитку Донбасу стала промислова революція 19 століття. Завдяки багатим мінеральним ресурсам регіон став важливим європейським центром, який привернув новий приплив опортуністів і промисловців з усього континенту. Багато хто бачив паралелі між швидким зростанням Донбасу в цей період і розширенням на захід, що відбувається водночас в Північній Америці, що призвело до того, що російський поет і письменник Алєксандр Блок назвав регіон «Новою Америкою».
Багато великих міст Донбасу зобов’язані своїм походженням іноземним промисловцям, які привезли в регіон свої ноу-хау. Найбільш відомим прикладом є Донецьк, який зараз є найбільшим містом в Донбасі та центром російської окупації. Донецьк заснував британський магнат-металург Джон Юз. Він заснував поселення в 1869 році. Спочатку селище назвали на його честь – Юзівка.
Але Юз не був першим британським промисловцем, який залишив свій слід в Донбасі. У 1795 році його земляк Шарль Гаскойн і німець Густав Хартманн заснували два заводи, які згодом перетворилися в місто Луганськ, столицю іншого нинішнього сепаратистського анклаву Росії на сході України.
Ці британські та німецькі промислові підприємці працювали в високо космополітичних умовах при значному вкладі інших західноєвропейських країн, таких як Франція, Італія і Бельгія. Бельгійська присутність була настільки помітною, що Донбас став розглядатися як важливий фактор в економіці країни. Американські промисловці також були й в Маріуполі.
Сплеск міжнародної промисловості в Донбасі в 19 столітті справив значний вплив на демографію регіону. Проте царський перепис від 1897 року показує картину регіону, який як і раніше в переважній більшості населений українцями. Цей перепис населення був єдиним, що коли-небудь проводилися російською імперською владою, і отримані дані розбивають сміливі історичні твердження Путіна на друзки.
За даними перепису 1897 року, в Катеринославській губернії, в якій сьогодні проживає велика частина сучасного Донбасу, включаючи Донецьк і Луганськ, проживає 2,1 мільйона осіб. Більшість з них – 68,9 відсотка – були носіями української мови. При цьому росіяни становили лише 17,3 відсотка.
Аналогічні закономірності спостерігаються і на місцевому рівні. Населення Маріупольського району майже на половину було українським, при цьому були значні німецькі, грецькі, єврейські та татарські громади. Росіян – 35 691 особа. У світлі цих цифр будь-які спроби відкинути історичні зв’язки України з Донбасом безглузді.
Ці факти залишаються значною мірою невідомими в Україні, так і за її межами. В останні роки завдяки відновленню інтересу до історії регіону усвідомлення поступово почало поліпшуватися. Проте космополітичне минуле Донбасу як і раніше повністю затьмарене хибними російськоцентричними наративами, які відповідають геополітичному порядку Кремля.
Хоча українське коріння і європейський характер дорадянського Донбасу залишаються без сумнівів, регіон зазнає глибоких змін протягом десятиліть після революції.
Багато українців, які проживають в сільській місцевості, стали жертвами сталінського Голодомору 1930-х років, який забрав життя мільйони людей і змінив демографічний ландшафт Донбасу. Тим часом, величезна кількість людей з усього СРСР наповнили регіон з 1920-х років, щоб працювати на шахтах і промислових підприємствах. Наприклад, населення Донецька зросло зі 106 тисяч в 1926 році до 700 тисяч до кінця 1950-х років.
Радянізації Донбасу в 1930-х роках сприяли хвилі сталінських репресій, які непропорційно були спрямовані проти неросійських етнічних груп. Як чисельно велика група, найбільше постраждало українське населення. Грецька, німецька та польська громади регіону також спорожніли. Українські, грецькі, німецькі та інші європейські назви зникли з Донбасу. Їх замінили на радянські.
Ці спроби стерти історію Донбасу виявилися напрочуд успішними. В результаті в 1991 році регіон став бастіоном російськомовної України з чітко радянською ідентичністю, що відбиває різноманітність населення з сімейними корінням в колишньому СРСР.
Все це не зробило неминучу нинішню війну в Донбасі. Незалежна Україна повинна визнати частину провини за те, що вона не впоралася з розвитком Донбасу і залишила регіон в основному Партії регіонів та іншим проросійським політичним силам. Однак без втручання Кремля мало що говорить про те, що проросійські політичні симпатії регіону привели б до збройної боротьби.
Гібридна війна Росії проти України вміло використовувала демографічні перетворення 20 століття, який перетворив українську більшість, етнічно різноманітний регіон в переважно російськомовну область, зазначену сильним почуттям радянської ностальгії та прокремлівських настроїв. Путін покладався на широко поширене незнання історії Донбасу, щоб стверджувати, що він є частиною «русского міра», але він ігнорує ключові аспекти комплексного розвитку регіону.
Справжня історія Донбасу дуже чітко показує, що регіон має глибокі європейське коріння та тісні зв’язки із західним світом. Підвищення обізнаності про ці зв’язки може стати кроком на шляху протидії маніпуляціям Путіна, підриву гібридної війни Росії та реінтеграції окупованих територій з рештою України.
За матерiалами ZN.UA
