Неділя, 22 Грудня, 2024
Бiльше

    «Гібридна автокефалія» для Московського патріархату в Україні

    Поступово оговтуючись від карантину українське суспільство повертається до звичного ритму життя. Послаблення карантину торкнулось і Церкви. Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України, дозволені богослужіння за участі мирян але із дотриманням певних правил щодо протидії короновірусу. Такі заходи послаблення допомагають згадати усі невирішені питання і спонукують до роздумів щодо пошуку їх вирішення.
    У сфері церковній хвилюючою  проблемою лишається питання «гібридної автокефалії», порушене протоєреєм Богданом Гулямовим і митрополитом Олександром Драбинком.
    Під терміном «гібридна автокефалія» автори вбачають надання автокефалії Московським патріархом своїй українській філії. Це питання не нове, воно зародилось наприкінці минулого століття, а саме у 1991 році, коли УПЦ МП звернулось до Російської Церкви із проханням про дарування повної автокефалії. Тоді це питання не отримало чіткої відповіді. Саме так «не отримало чіткої відповіді», адже тоді в РПЦ заявили, що таке питання має право розглядати лише Помісний собор Російської Церкви. Утім такий собор не збирався більше 10-ти років, а скликаний собор у 2009 році (з приводу смерті патріарха Алєксія ІІ і обрання Кирила), так і не розглянув питання автокефалії Української Церкви. Практично воно залишається відкритим, імовірно буде розглянуто із настанням сприятливого часу.
    Але поки цей час не настав, воно почало жваво обговорюватись у церковних кулуарах після отримання Томосу про автокефалію Православної церкви України від Вселенської Патріархії. Противники ПЦУ вважають отримання автокефалії від РПЦ для її української філії – методом, який вирішить усі спірні питання. Навіть колись почесний патріарх ПЦУ Філарет на одній із своїх прес-конференцій заявив, що у разі отриманням УПЦ МП автокефалії від РПЦ, він разом зі своїми прибічниками приєднається до цієї Церкви, а ПЦУ, за його словами, «розвалиться».
    Експерти зазначають, що навіть у середовищі самої УПЦ МП є прихильники цього сценарію. Єдине, що заважає йому втілитись у життя – нерішучість керівництва самої РПЦ. Утім постає питання: чи дійсно такий псевдотомос може вирішити усі спірні питання в Українській Церкві. Однозначно ні. Тепер пояснимо чому.
    Російська Церква апріорі немає жодного церковного права дарувати комусь автокефалії. Хоча в статуті цієї Церкви прописано, що Помісний собор РПЦ «принимает решения, относящиеся к предоставлению автокефалии, автономии или самоуправления частям Русской Православной Церкви».

    Проте така вказівка немає ніяких законних, або як люблять говорити в РПЦ, канонічних підстав. Все через те, що в самих канонах не прописано чіткий і однозначний механізм надання автокефалії. Згідно традиції Православної Церкви, автокефалію надає лише Вселенський Патріархат за процедурою, якою він надав автокефалію Православній церкві України.
    Таке виключне право Вселенського Патріархату обумовлено історичними і канонічними причинами. Як пояснив єрарх Константинопольської Церкви Іов Геча в інтерв’ю порталу РІСУ, з історичної – тому що «в історії всі нові автокефалії, які з’явилися, починаючи з XVI століття, з появою Російської Православної Церкви до наших днів, – це колишні території Вселенського Патріархату, яким він дарував автокефалію», а з канонічної через те, що «Вселенський Патріархат займає в православному світі перше місце».
    Утім в Московській Патріархії не згодні із такою позицією. Тому РПЦ мала свої бачення щодо дарування автокефалії. У РПЦ вважали, що кожна Церква має право надати автокефалію своїй окремій частині.
    Остаточно питання дарування автокефалії повинно було розглядатись на Святому і Великому соборі Православної Церкви, який пройшов у 2016 році на Криті. Під час підготовки документів для розгляду на Соборі було підготовлено документ «Автокефалія та спосіб її проголошення». Цей документ було розроблено ще у 1993 році, проте Московська Патріархія змусила підготовчу  комісію, яка засідала у 2009 році, внести доповнення до нього. Патріарх Кирило відзвітував про внесені зміни перед єпископатом РПЦ  у лютому 2010 році, заявивши, що «доповнений проект по автокефалії передбачає таку процедуру надання автокефалії будь-якої церковної області, яка починається з розгляду відповідного прохання про це Помісним Собором Церкви-Матері. У разі позитивного рішення Церква-Мати сповіщає про це Вселенську Патріархію, яка далі інформує інші автокефальні Церкви і з’ясовує наявність по цьому питанні всеправославного консенсусу. Проголошується автокефалія відповідним Томосом, який підписує Константинопольський Патріарх і Предстоятелі інших Православних Церков»

    В озвученій процедурі було враховано позиції і бачення Московського Патріархату щодо надання автокефалії. Утім на наступній підготовчій стадії собору Московську Патріархію не задовільнили і запропоновані ними ж доповнення. Як пояснив в інтерв’ю порталу РІСУ єпископ Іов Геча, РПЦ не згодилась із процедурою підписання Томосу про автокефалію. Владика зазначив, що «Томос про автокефалію підписується Константинопольським Патріархом зі словом «проголошую», а інші патріархи підписують і ставлять слово “Співпроголошую” – за принципом літургійного богослужіння. Адже коли відбувається Божественна літургія, то завжди служить перший, якого ми вважаємо предстоящим на службі, а інші співслужать».
    За словами владики Іова: «Представники Московського Патріархату не погодилися з цим словом «співпроголошую». Вони хотіли, щоб кожен патріарх підписував зі словом “проголошую”». З цим Вселенський Патріархат не погодився, адже як зазначив владика Іов: «Проголошувати може тільки одна людина, а інші, які з ним, можуть співпроголошувати. Але не може кожен проголошувати по-своєму. І на цьому дане питання було заблоковано».
    Таким чином РПЦ саботувавши це питання, стала жертвою своїх же витребеньок. Такий «невизначений» стан щодо дарування автокефалії, дає Москві можливість для маневру, з яким власне і пов’язане явище так званої «гібридної автокефалії». Діючи за принципом, «що не заборонено, значить дозволено» Москва декілька разів в історії уже скористалась цим маневром. Зокрема, надавши, за згаданим вище принципом, автокефалію Грузинській, Польській, Чехословацькій Церквам і Церкві в Америці. Утім усі згадані випадки не були визнані Вселенським Патріархатом і більшою частиною Помісних Церков.
    Принагідно коротко проаналізуємо ці прецеденти. Грузинська Церква отримала автокефалію від Антіохійської Церкви ще у VI ст., але із приєднанням Грузії до Російської імперії у 1800-х роках, РПЦ привласнила собі Грузинську Церкву і перетворила її на Екзархат. Із розвалом Російської імперії в Грузинській Церкві розпочався рух за незалежність Церкви, який завершився проголошенням автокефалії, яку РПЦ не визнала. Московська Патріархія визнала автокефалію Грузинської Церкви лише у 1943 році. Мотивуючи це 17-им правилом Халкідонського собору проте що «церковные границы должны следовать за государственными». Зараз же у випадку із Українською Церквою і Україною Москва це відкидає і, навпаки, всіляко заперечує.
    Проте Вселенська Патріархія не визнала цю автокефалію. Повноцінного визнання Грузинська Церква отримала у 1990 році, коли патріарх Константинопольський Димитрій I дарував Грузії відповідний Томос.
    Дещо по-іншому виглядає ситуація із Польською Православною Церквою. Польська Церква також була в підпорядкуванні РПЦ, але у зв’язку з тим же розпадом Російської імперії, у 20-х роках минулого століття церковна і світська влада звернулась до Вселенського Патріарха з проханням про дарування автокефалії, яку вона отримала у 1924. Дарування автокефалії обумовлювалось не визнанням Вселенським Патріархом Григорієм VII акту про приєднання Київської митрополії до Московської Патріархії. Ситуація дуже схожа до питання і української автокефалії.
    Утім РПЦ не визнало цієї автокефалії. Після Другої світової війни, коли Польщу було приєднано СРСР, Російська Церква під тиском радянської влади підпорядкувала собі Польську Церкву, змусивши її ієрархів звернутись проханням прийняти їх до складу РПЦ, а її Предстоятель митрополит Діонійсій, який знаходився в еміграції був змушений написати 22 серпня 1948 року покаяльний лист до патріарха Московського Олексія з проханням, щоб його прийняли в канонічне спілкування з Російською церквою. Священний синод Московського патріархату задовольнив прохання митрополита Діонісія і прийняв його в сані митрополита в молитовне спілкування, при цьому позбавивши його титулу Блаженніший і не визнавши його главою Польської церкви.
    Утім РПЦ все-таки дарувала Польській Церкві автокефалію того ж року, але відправила керувати цією Церквою свого митрополита, обумовлюючи це тим, що серед єрархів Польщі немає достойного кандидата.
    Чехословацька Церква отримала автокефалію від РПЦ у 1951 році, утім Константинопольський Патріарх так само як і у випадку із Грузинською Церквою не визнав цієї автокефалії. Лише через 40 років у 1998 Вселенський Патріарх Варфоломій видав Томос про автокефалію Церкві Чешських земель і Словакії.
    Така ж доля спіткала і Православну Церкву в Америці, якій РПЦ дарувала автокефалію у 1970 році. Ця автокефалія досі не визнана Вселенською Патріархією і більшістю Православних Церков. Ієрархи Церкви в Америці сприймаються Константинополем, та іншими Церквами як єрархи РПЦ. Саму ж Американську Церкву визнають лише Російська, Грузинська, Болгарська, Польська і Церква Чешських земель і Словакії.
    На прикладі Православної Церкви в Америці можна спрогнозувати як буде розвиватись ситуація із так званою гібридною автокефалією РПЦвУ. Цілком імовірно, що її як Церкву в Америці визнають лише означені Церкви, і то не всі, адже українське питання на порядок вище американського.
    Підсумовуючи усе вище сказане, можна дійти до висновку, що так звана «гібридна автокефалія» від Російської Церкви не може бути в апріорі. Адже Російська Церква немає ніякого канонічного права надавати будь-які автокефалії, а після саботажу документу про спосіб надання автокефалії, який повинен був розглядатись на Критському соборі взагалі поховала усі можливі маневри для реалізації такого плану. На відмінно від колишніх історичних прецедентів, тепер «фокус не пройдьот». Адже якщо раніше РПЦ посилалась на відсутність єдиної процедури надання автокефалії, то тепер коли вона особисто зірвала процес узаконення власної ж процедури, будь-які нові спроби надання нової автокефалії будуть лише черговим позором для РПЦ.
     

    Найсвіжіше

    Популярне