Коронавірусне нашестя внесло свої корективи у вікові устрої різних сфер суспільства. Дедалі більше чути, що «світ вже не буде таким як був дотепер». Цей вислів стосується і Церкви. Новий вірус змусив адаптуватись Церкви під умови. Утім, не всім вдалось це зробити безболісно, без втрат. Чи не найбільше постраждала РПЦ, а саме її предстоятель – патріарх Кіріл, якому вірус завдав відчутних ударів по його авторитету, який правди ради, вже і так був «підмоченим». Недбалі кроки Кіріла призвели до загострення ситуації із можливою зміною керівництва РПЦ, про що вже не раз говорили експерти. Коронавірус лише посилив цей процес.
Підконтрольні російським спецслужбам телеграм-канали на початку травня почали пророкувати скоре переформатування у церковних колах. Телеграм-канал «НЕЗЫГАРЬ» передбачає, що невдовзі, головний конкурент Кіріла, митрополит Тіхон (Шевкунов), може зайняти Санкт-Петербурзьку кафедру. За даними каналу, таку рокіровку лобіює особисто губернатор Алєксандр Бєглов, який «с Тихоном на «ты», и они всегда находили общий язык». Нинішнього очільника Санкт-Петербурзької єпархії, митрополита Варсонофія (Судакова), чекає переїзд у Мінськ, де він може очолити Білоруський екзархат.
Як зазначають редактори каналу, «в ближайшие три-четыре месяца в РПЦ стоит ожидать еще несколько серьезных кадровых изменений – часть митрополитов и епископов потеряют свои места, появятся новые назначенцы, изменения произойдут в аппарате патриарха. Изменения коснутся также Белорусской и Украинской православных церквей».
Спробуємо проаналізувати цю інформацію і розібратись, що будуть значити такі зміни у керівництві РПЦ і як вони можуть відобразитись на російському церковному філіалі Україні – «УПЦ МП».
Спершу розглянемо переїзд митрополита Тіхона. Ми уже публікували низку матеріалів, які свідчили, що між Кірілом і Тіхоном розгорілось неабияке протистояння. Авторитет Кіріла різко упав після отримання Томосу Православною церквою України, і найбільшого удару він отримав після провального Амманського зібрання. На фоні таких ганебних поразок Кіріла, митрополит Тіхон, якого вважають духівником Путіна і фаворитом Кремля, здобув собі чимало балів. Окрім цього позиція Кіріла щодо коронавірусу теж поступається позиції митрополита Тихона.
Саме Тіхон одним із перших звелів звершувати у своїй єпархії богослужіння без вірян і звільнив своїх підлеглих від обов’язкової данини у скарбницю своєї єпархії. Такі жести були названі багатьма священнослужителями «благородними», і прикладу Тіхона послідували деякі єрархи РПЦ. Це знову підняло авторитет Тіхона, але вже не лише у Кремлі, але, що не менш важливо, в очах рядового духовенства і мирян. Закономірно, що певна кількість священства буде орієнтуватись на Тіхона як на наступного, 17-го патріарха Московського.
Для того аби забезпечити найкращий шлях до патріаршества, митрополиту Тіхону було б добре посісти Санкт-Петербурзьку кафедру. Як зазначає той самий канал «НЕЗЫГАРЬ»: «идея переезда Шевкунова в Петербург возникала уже не раз, но патриарх ее умело блокировал». Чому Кіріл блокував такий переїзд Шевкунова? Відповідь доволі проста. Адже Санкт-Петербурзька єпархія є третьою в РПЦ, а її очільник автоматично стає постійним членом Синоду РПЦ. Окрім, цього переїзд Тіхона до Санкт-Петербурга також спрощує йому шлях до патріаршества. Адже після смерті Кіріла, Тіхон, як постійний член Синоду має всі шанси стати спочатку місцеблюстителем Московського Престолу (за статутом РПЦ лише постійний член Синоду може бути Місцеблюстителем), що за традицією РПЦ фактично означає майбутнє обрання місцеблюстителя самим патріархом.
Так відбулось із самим Кірілом, який після смерті Алексія ІІ, спочатку став місцеблюстителем, а потім вже і патріархом. В історії РПЦ, напевно, лише одного разу місцеблюститель не став патріархом Московським, а саме у 90-х роках, коли місцеблюститель Київський митрополит Філарет (Денисенко) програв Ленінградському митрополиту Алексію (Рідегеру).
Окрім цього перебування Тіхона в Синоді РПЦ буде свідчити про наявну опозицію самому Кірілу. Взагалі варто відзначити, доволі вмілу кадрову політику Кіріла, який забезпечив собі найугодніший Синод однодумців. Через кілька років після його обрання у 2009 році, Кіріл зробив рокіровку на більш важливих місцях в Синоді, а саме поставив на Санкт-Петербурзьку і Мінську кафедри своїх ставлеників, прибравши колишніх їх очільників. Тоді ці кафедри посідали ровесники самого Кіріла: митрополит Мінський Філарет (Вахромєєв) і митрополит Санкт-Петербурзький Владімір (Котляров). Останній навіть старший за Кіріла по архієрейською хіротонією. Прибравши їх, Кіріл створив Синод, який був лояльний до його політики. Такий склад Синоду сприяв прийняттю необхідних для самого Кіріла рішень. Саме завдяки гарно підібраному Синоду, Кіріл боровся із самим своїм конкурентом Тіхоном влітку минулого року, завдавши ударів по дітищу Тіхона – Стретенській семінарії. Тепер сам опонент Кіріла може стати найвпливовішим членом Синоду.
Ситуація із коронавірусом у цьому випадку також грає на полі Шевкунова. На початку березня між місцевою владою Санкт-Петербургу і єпархією виник конфлікт щодо карантинних заходів. Місцева влада заборонила усі масові заходи, включаючи богослужіння. Проти цього виступив нинішній Санкт-Петербурзький митрополит Варсонофій (Судаков). Варсонофія підтримало і московське керівництво, яке вказало владі міста, що приймати такі рішення може лише федеральна влада. Такий конфлікт, на фоні політики митрополита Тіхона, який заборонив відвідувати богослужіння, лише підвищило його авторитет в очах влади Санкт-Петербурга. Логічно, що зміна неугодного митрополита Варсонофія лише питання часу.
З огляду на політику Білорусі щодо коронавірусу і богослужінь, митрополит Варсонофій найкращий претендент на Мінську кафедру. І, відповідно, Тіхон найкращий претендент на Санкт-Петербурзьку кафедру. Утім якщо Варсонофій і Тіхон від такої перестановки на шаховій церковній дошці залишаться лише у виграші, то Кіріл, перемістивши їх, поставить собі шах і мат. Адже переїзд Тіхона у Санкт-Петербург означатиме початок кінця Кірілової епохи.
Утім прибрати Кіріла з посади патріарха не так і легко. Згідно уставу РПЦ, відправити Кіріла на пенсію може лише Помісний собор, який згідно того ж статуту «созывается по мере необходимости Архиерейским Собором» і «в исключительных случаях Поместный Собор может быть созван Патриархом Московским и всея Руси (Местоблюстителем) и Священным Синодом». Як показала історія минулого століття, Помісний собор в РПЦ скликається лише в разі смерті патріарха і для обрання нового.
Утім сам Тіхон може позбавити Кіріла впливу. Для цього Шевкунову необхідно налаштувати Синод під себе. Тільки за таких обставин Тіхон може зробити Кіріла лише номінальним патріархом і, фактично, реалізувати похорон його церковної кар’єри. Як свідчить той самий телеграм-канал, налогодження таких шляхів уже ведеться. Зокрема, «НЕЗЫГАРЬ» вказує на співпрацю між Тіхоном і митрополитом Іларіоном Алфєєвим, внаслідок якої «Тихон и Иларион в перспективе серьезно ограничат активность патриарха Кирилла в его административных инициативах и контроля за финансами».
Тандем Тіхон-Іларіон може ухвалювати на Синоді необхідні їм рішення і Кіріл не зможе цьому заперечити. Адже в Статуті РПЦ про Священний Синод у пункті № 19 вказується, що «Предложенные в повестке дня дела председатель (Московський Патріарх – Д. Ф.) не в праве своею властью снимать с обсуждения, препятствовать их решению или приостанавливать претворение таковых решений в жизнь». Єдине, що зможе зробити Кіріл згідно статуту, це подати протест, який переносить розгляд цього питання на архієрейський собор, який невідомо коли буде скликаний, а до того часу «Патриарх Московский и всея Руси действует по своему усмотрению».
Окрім цього, пара Алфєєв-Шевкунов може реалізувати і суд над самим Кірілом. Згідно того самого Статуту, це вправі робити Священний Синод. У 21 пункті зазначається процедура розгляду скарг на членів Синоду, згідно якої «заинтересованное лицо (член Синоду, на якого подано скаргу – Д. Ф.) может присутствовать на заседании и давать объяснения, но при решении дела обвиняемый член Священного Синода обязан оставить зал заседаний». Ця процедура стосується і «председателя Синода», яким власне і є патріарх. Як прописує Статут: «при рассмотрении жалобы на председателя он передает председательствование старейшему по архиерейской хиротонии иерарху из числа постоянных членов Священного Синода».
Таким старшим членом Синоду є патріарший намісник Кіріла – митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій (Поярков), давній соратник Кіріла. Але за інформацією того ж телеграм-каналу, Кіріл побив глечики з Ювеналієм. Такий розклад може зіграти з Кірілом злий жарт і, можливо, вперше може призвести до суду над Московським патріархом. Для цього необхідно лише благословення від Кремля. З яким Кіріл також не в добрих стосунках, на відміну від митрополита Тіхона, який є явним фаворитом російської влади. Саме рішення вищого керівництва РФ буде в цій справі вирішальним, адже згідно того ж статуту Московський патріарх має фактично необмежену владу. Фактично статут написаний під Московського патріарха, утім в ньому все-таки є «лазєйки» для «бунту на кораблє».
Аби не дати скористатись цими «лазєйками», Кірілу конче необхідно мати сильну підтримку серед постійних членів Синоду. Тому для Кіріла буде важливою позиція одного із ключивих членів Синоду – Київського митрополита. Київська кафедра завжди відігравала ключову роль в РПЦ, а її очільник вважався найвпливовішим. З огляду на це стає зрозуміло, чому той самиц «НЕЗЫГАРЬ» вказує на можливі зміни, що стосуватимуться і так звану «УПЦ МП». Її очільник, митрополит Онуфрій (Березовський), також після недбалої політики щодо коронавірусу, фактично поховав свій авторитет. На фоні ж майбутніх рокіровок в РПЦ митрополит Онуфрій виглядає невпевнено і є дуже слабкою фігурою. Митрополит-аскет-молитвеник на цій посаді ніяк не підходить ані Кірілу, ані Тіхону.
За можливих протистоянь в Синоді, сам митрополит Онуфрій буде виглядати не як сильний гравець, а як кот-Леопольд із закликами: «Рєбята, давайте жіть дружно!». Але це ніяк не допоможе сторонам конфлікту. Для кожної сторони важливо мати надійного і рішучого соратника, в особі Київського митрополита. Напевно, саме тому в самій РПЦвУ загострились бої за посаду очільника. Підтвердженням тому є нещодавній «лист» митрополита Запорізького Луки про відмову від керівної посади.
Як складуться справи в РПЦ побачимо згодом, але вже можна констатувати, що ми стоїмо на порозі «грандіозного шухєра». Проте така внутрішня боротьба у РПЦ лише сприятиме визнанню ПЦУ з боку інших Помісних Церков. Адже поки в Москві будуть «дєрєбаніть» патріарший куколь, ПЦУ буде ще більше утверджуватись в Україні і світі.
