Шість років тому, напередодні «референдуму» про входження Криму до складу Росії, біля воріт українських військових частин з’являлися дивні і досить різнорідні групи людей: крім «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків і козаків, українських військових вмовляли здатися новій владі священики Російської православної церкви (РПЦ). У них це вийшло – і практично всі українські військові на півострові сприйняли проповіді про припинення кровопролиття і склали зброю. Кореспондент відділу розслідувань російського видання «Медуза» Лілія Яппарова дізналася подробиці цієї спецоперації, яка проводилася за участі російського Міністерства оборони.
Батюшка, казаки, Євангеліє
Рано вранці 27 лютого на території Криму з’явилися озброєні групи російських військових – всього за кілька днів ці люди, так і не представившись і не надівши знаків розрізнення, заблокували всередині військових частин півострова майже 20 тисяч українських військових. Незабаром біля воріт гарнізонів почали з’являтися невідомі, які називали себе «учасниками переговорів». У кожну частину вони передали ультиматум: тим, хто відмовився перейти «на сторону кримської влади», залишається тільки скласти зброю – чи буде штурм.
Рік потому, коли на новосілля одного з ветеранів спецпідрозділу «Вимпел» ФСБ учасники кримських подій почнуть за столом згадувати про спецоперацію, вони згадають і про парламентерів – у віршованій формі.
«И распахивается дверь гарнизонная,
Входит в нее батюшка с крестом да кадилом,
А за батюшкой стоят казачки нарядные… —
тобто [розповідали] прямо ось таким текстом! На мотив “Пісні про купця Калашникова” Лермонтова, знаєш?» – каже учасник того застілля, на ходу згадуючи зачин поеми про парламентерів. Цілком вона не збереглася – її заборонили записувати. «Мені так сподобалися ці вірші! Я кажу: “Можна я запишу?” Мені у відповідь: “Ти ку-ку, чи що?” Так що поржали і забули», – журиться співрозмовник.
Кореспондент попросив згадати ще хоча б кілька рядків – і продовження вірша про те, як до опинилися в оточенні українським військовим на переговори прийшли російський священик з казаками, виявилося не таким ліричним.
«Кто не откажется, тому рубль целковый,
А кто откажется, тому кадилом и нагайкою! —
кадилом по лобі, мабуть», – сміється співрозмовник. І дивується, дізнавшись, що це були не просто вірші – як з’ясувала «Медуза», священики Російської православної церкви (РПЦ) дійсно брали участь в спецоперації в Криму – на запрошення Міністерства оборони РФ.
«Подзвонили і сказали: у нас ситуація в Криму, ти потрібен, приїжджай», – розповідає ветеран спецназу ГРУ, який брав участь в переговорах з українськими військовими. У березні до налагодження діалогу підключили священиків РПЦ, згадує співрозмовник – тільки з одного Західного військового округу військові «виписали двох батюшок». «Було прийнято рішення викликати з Пітера отця Димитрія [Василенкова, заступника голови відділу по взаємодії зі збройними силами та правоохоронними установами Санкт-Петербурзької єпархії] – і ми з ним почали об’їжджати поки що ще українські військові частини», – продовжує співрозмовник.
По військових частинах отець Димитрій ходив в оточенні казаків – прямо як в поемі. Казаків викликали з Красноярська спеціально заради цієї операції. Така строката група викликала в українських військових набагато менше відторгнення, ніж просто росіяни в камуфляжі, згадує в розмові ветеран спецназу. «Ворота частин відкривалися через священика, – говорить співрозмовник. – Інакше нас би викинули просто з частини. А козаки забезпечували кіпеж: якщо вже з’являється купа якихось незрозумілих російських громадян, то вже треба щось робити».
Завданням максимум, стверджує організатор групи, було домогтися мирного роззброєння частин. «Ми просто заламувалися в частину, на межі фолу – ті такі: “Стріляти будемо! “Ми їм: “Ну давай, стріляй”. І от уяви: батюшка, козаки, Євангеліє. “Жити хочете? Давайте домовлятися”, – описує переговорний процес співрозмовник. – Вони ж самі боялися, їм теж було страшно. Кажеш їм: “Мужики, воно нам треба – вбивати один одного?” Вони нам: “Взагалі не хотілося б”».
Переговори велися з позиції сили: кримські військові частини до того моменту вже були взяті в оточення російськими спецпідрозділами та проросійськими воєнізованими групами. Готовність українських військових розмовляти зі священиком організатор групи пояснює важким психологічним станом солдатів, які не отримували чітких наказів з Києва. «Ми застали їх в стані позамежного, пекельного стресу. Вони всі були абсолютно “розібрані” – все, кого я там бачив. Хтось телефонував до Києва – з Києва відповіді не було», – каже співрозмовник. Допомагало й те, що з казаками і отцем Димитрієм ходили «два автоматники», визнає він – озброєні були і інші учасники переговорів.
Сам отець Димитрій визнав, що «був в Криму по лінії Міноборони», але відмовився про це говорити, а успіх спецоперації пояснив божественним втручанням. «А що це, як не дивина Божа? Господь не допустив кровопролиття», – сказав петербурзький священик. У своїй єпархії Димитрій Василенков веде роботу з казацтвом і активно опікується силовиками: крім десятків відряджень на Кавказ і в Південну Осетію, протоєрей очолює парафії при Росгвардіі і ФСВП. Кореспондент «Медузи» застала його в третьому місці, де він служить, – споруджуваному за підтримки «Бойового братерства» храмі Покрова Пресвятої Богородиці – покровительки воїнства російського.
Про те, що він «як військовий священик побував у військових підрозділах в Криму», Василенков розповідав в інтерв’ю травня 2014 року, не уточнюючи дати поїздки. Як з’ясувала «Медуза», петербурзький протоєрей міг встигнути взяти участь в останніх двох тижнях переговорів, які тривали аж до 24 березня. Згідно з даними перельотів, в Криму Василенков міг виявитися вже 13 березня, в день свого приземлення в Анапі – в ті дати паром звідти залишався чи не єдиним способом дістатися до Криму з Росії. Священик визнав, що виявився на півострові не пізніше 16 березня, дня «референдуму», – і навіть описав, як вели себе в той день військові. «Мило посміхалися, кричали “Ура!”- я все це бачив», – згадує Василенков. Про дати закінчення відрядження отця Димитрія точної інформації немає, але ще 23 березня 2014 року він публікував на своїй сторінці «ВКонтактє» фотографії з підписом: «У вєжлівих людєй – вєжлівиє духовнікі». На знімку протоєрей позує разом з озброєним чоловіком на тлі бронеавтомобіля «Тигр» – співрозмовник серед переговорників стверджує, що фотографія зроблена на території української військової частини.
Можливо Західний військовий округ привернув до спецоперації в Криму і Олександра Назарова – помічника настоятеля петербурзького подвір’я монастиря Оптина пустинь. Він і Василенков разом працювали в Чечні: возили в республіку гуманітарну допомогу, окропляли святою водою особовий склад, освячували військову техніку і хрестили розвідників. Назаров, як і Василенков, в 2015 році був нагороджений орденом Дружби одним і тим самим президентським указом («За роботу в Криму», стверджує співрозмовник серед переговорників). Згідно з даними перельотів, вони обидва летіли одним рейсом з Москви в Анапу 13 березня 2014 року.
Священик в самоволці
Василенков з Назаровим були не єдиними представниками РПЦ, які прибули з Росії, щоб взяти участь в кримській спецоперації. «Охочих було багато, – згадує колишній силовик, чий знайомий священик поїхав до Криму, щоб влитися в ряди учасників переговорів. – Там дивіденди же [йдуть] у вигляді заслуг: зараховується, що “такий-то такий-то – був в Криму”. Ось вони за нагородами і їдуть – ці цяцьки у священнослужителів дуже високо цінуються».
Нагороди за спецоперацію священики дійсно отримували – і не тільки ордена Дружби, як Василенков з Назаровим. Конкуренція за місце в кримських подіях була настільки високою, що взяти участь у переговорах російському священикові тоді не допомогла навіть рекомендація від військових. «До цих заходів чужих не допускають: все обговорено. Там чи не тендер влаштовують, хто буде брати участь. Кожна єпархія свого тягне – а він тут з нахрапом [спробував]. І пролетів, – сміється знайомий священика. – Я, як дізнався, трошки посміявся над ним».
Про участь російських священиків в переговорах з військовими частинами розповіли і співрозмовник серед ветеранів ЗС України, і архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, тоді керуючий Кримською єпархією Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). «Всі вони їхали через Керченську [поромну] переправу з казаками: автобуси формувалися на території Краснодарського краю, а потім приїжджали на територію Криму», – згадує Климент. Про появу біля воріт гарнізонів «московських священиків» знає і отець Іван Катькало. «Батюшки в основному [приїжджали] з Пітера і Підмосков’я», – згадує інформоване про події член «Союзу добровольців Донбасу». Підключали і прибуло з Росії ісламське духовенство.
Архієпископ Климент і отець Іван переконані, що Російська православна церква брала безпосередню участь в кримській спецоперації. «Священики виконували завдання, які ставляться на вищому рівні», – говорить Климент. Однак роль РПЦ не варто перебільшувати, погоджуються всі інші співрозмовники «Медузи»: групи переговірників контролювало російське Міністерство оборони. Офіційно єпархії залишилися непричетні до поїздок своїх священиків до Криму: за прикладом російських військових, на півострів їхали батюшкі – «відпускники», які не оформили офіційне відрядження. Отець Димитрій, наприклад, і зовсім «пішов у самоволку», не погоджуючи своє рішення з церковним керівництвом, розповідає близький до священика співрозмовник.
Підривна проповідь
Допомагали російським силам в Криму не тільки прибулі на півострів представники РПЦ, а й місцеві священики – представники Української православної церкви Московського патріархату, яка формально автономна, але все-таки підпорядковується Москві. «Формально Крим – це частина української Церкви, але реальна, звичайно, тут влада Москви, – каже протодиякон Андрєй Кураєв. – І коли вони побачили і впевнені дії “вєжлівих людєй”, і розгубленість української сторони, то просто перевзулися в повітрі». «Отець Володимир, отець В’ячеслав, батько Ярослав увійшли до складу ополчення і окормляли нас», – згадує місцевих священиків, що підтримали проросійський ополчення, учасник «Самооборони Криму» єкатерінбуржец Володимир Лобанов.
Брали участь кримські священики Московського патріархату і в переговорах з військовими частинами. «[Настоятель храму Феодорівської ікони Божої Матері] отець Петро Чайковський особисто в Бахчисараї заходив в складні військові частини і розмовляв», – згадує проросійський активіст і учасник подій в Криму Костянтин Книрик (сам отець Петро це заперечує. «Я брав участь тільки в молитві святителю Луці – політичних виступів з мого боку не було, тому що це був час посту, час сугубої молитви», – каже священик). «[Керівник військового відділу Сімферопольської і Кримської єпархії] Димитрій Коротков активно займався захопленнями українських частин», – згадує архієпископ Климент.
Проповідь, яку вели кримські священики Московського патріархату в військових частинах, архієпископ Климент називає «ідеологічною підривною роботою». «Коли настав час ікс, священики Московського патріархату опинилися на території частин з проповідями про любов і дружбу: “Ви не маєте права стріляти, бо перед вами ваші російські брати і на вас виявиться їх кров”, – каже Климент. – По суті, вони відверто схиляли солдатів до зради і деморалізували своїми проповідями українську армію». (20 грудня 2018 року Верховна рада проголосувала за закон, згідно з яким представники Московського патріархату не зможуть більше опікуватися військовослужбовцями України.)
Сімферопольська і Кримська єпархія Московського патріархату на прохання поговорити про кримські події відповіла коротко. «Священнослужителі … молилися про мир на Кримському півострові і на Україні», – повідомили «Медузи» в прес-службі.
Склад зброї на території храму
Деякі кримські храми Московського патріархату в дні протистояння перетворювалися в казарми і навіть збройові склади. «Медузі» назвали шість храмів, які брали на постій казачі формування, які заходили з території Росії до Криму. (Сімферопольська і Кримська єпархія УПЦ МП не стала це коментувати.)
«Коли квзаки заїжджали [з Росії], в Керчі і Феодосії їм надавали можливість переночувати священики. У храмі Андрія Первозванного їх, наприклад, поселили. Щоб вони могли там зібратися всі разом, відпочити – і потім зробити марш-кидок на кордон», – розповідає Валерій Кауров, який в 2014 році оголосив про створення «республіки Новоросія» в Одесі. «Старовинний храм [Знамення] в Грушівці – там брав батюшка казаків на постій», – підтверджує «ополченець» Сергій Здрилюк; про те ж розповідає і учасник «Самооборони Криму» Володимир Лобанов.
«Козаки зупинялися і в Сімферополі в храмі Петра і Павла, – згадує священик Іван Катькало. – Коли священики дають можливість прийти в храм військовим зі зброєю, це перестає бути церквою і стає структурою, яка підпорядковується світській владі».
Про те, що козаки зупинялися в кримських храмах, знає і архієпископ Климент. «Те ж саме було і з Успенським монастирем в Бахчисараї, який теж служив оплотом проросійських сил. Але найяскравіший епізод – це бахчисарайский храм єромонаха Калінніка, який зараз став єпископом. Його храм [в селі Затишному] служив храмом-базою: там було і зброя, і засоби захисту, і продовольство, і казарма», – згадує Климент.
Єпископ Каллінік – архієрей Московського патріархату, який отримав медаль «За захист Криму» і потрапив на сайт «Миротворець». Участь в спецоперації забезпечило ченцеві кар’єрне зростання, переконаний Климент. Уже в 2015 році Каліннік був призначений ігуменом популярного у паломників Інкерманського печерного монастиря, а чотири роки по тому став єпископом – українські ЗМІ тоді писали, що «структура Московського патріархату в Україні звела в єпископи кримського священика-сепаратиста». Причому висвячувати Калінніка в єпископи довелося таємно, щоб уникнути скандалу в Києві і поганого піару для МП.
