Почесний патріарх Православної церкви України Філарет заявив, що хотів би об’єднатися з Російською православною церквою в Україні (колишньою УПЦ МП).
Митрополит Православної Церкви України Олександр (Драбинко) дав коментар із цього приводу.
Для того щоб бути послідовним, напевно, потрібно сприймати і оцінювати висловлювання і дії колишнього київського митрополита Філарета (а саме так його сприймає і називає Константинополь), як функціонера зі стажем. Нещодавно в мережі з’явилася трилогія «Казус Філарета», автором якої є священик Богдан Гулямов. Так ось він чітко визначив причину такої поведінки: «Сам Філарет вважає себе чинним первоієрархом Церкви в сані «Патріархом Київським і всієї Руси-України».
Це людина, яка понад 50 років керував церковними структурами в Україні — екзархатом, потім Українською Православною церквою, потім Київським патріархатом, який він створив, приєднавшись до УАПЦ, а в наслідку реорганізував і очолив. Це людина авторитарна, яка звикла до того, що все, що відбувається, відбувається навколо нього, і яка вважає себе постійною і безальтернативною фігурою вітчизняної церковної політики.
У мене двояке сприйняття того, що зараз відбувається. Перше відчуття — це скорбота і співчуття про людину, поведінка якої, судячи з висловленим, можна порівняти із поведінкою такого собі церковного «Кроноса». Я б не хотів думати, що нинішня його поведінка і дії — це заздалегідь кимось закладена міна уповільненої дії, як про це говорять деякі. На це не схоже. Занадто пізно спрацював детонатор. Якби це було запрограмованим заздалегідь і ззовні, то були для того більш ранні і ефектні моменти, щоб цей ресурс використовувати.
Те, що він робить зараз, не може мати якихось особливих наслідків, крім дискредитації його ж самого в очах українського суспільства як церковного, так і суспільно-політичного. Ми вже були свідками щодо недавнього «покаянного листа» владики Філарета до Архієрейського Собору Московського Патріархату і того негативного сприйняття цього вчинку громадськістю.
Завдяки архієпископу Євстратію тоді пожежу негативу вдалося загасити і вирівняти ситуацію. Але це було тоді! А сьогодні, через рік після дарування Томосу, яке визначило канонічний статус нашої Церкви як автокефальної, рівноправної Церкви-сестри в сім’ї Православних церков світу, чого так довго чекав народ України і сам митрополит Філарет, і коли всякий розсудливий архієрей, священик і мирянин вже знає, що є Помісна Українська Православна церква, очолювана блаженнішим митрополитом Єпіфанієм, ці дії ще більше абсурдні.
Повертатися в ізоляцію, в церковне «гетто», не бажає ніхто. Підтвердження тому ми бачимо, починаючи з травня 2019 року, коли Філарет зробив спроби, промацуючи грунт, скликати єпископат в свою підтримку на день пам’яті священномученика Макарія, а пізніше скликати Помісний собор. У нього немає підтримки серед єпископату, духовенства і віруючих. Та й не може бути. І час не той і люди не ті. Це засвідчений історією і факт, який не підлягає ревізії.
Те, що відбувається сьогодні — відчайдушний, і можливо спекулятивний крок. Заява про те, що Київський патріархат, (якого не існує з моменту ліквідації Помісним собором УПЦ КП за участю самого ж Філарета), може об’єднатися з Київською митрополією Московського патріархату — не більше ніж порожня демагогія, оскільки немає кому і немає з ким об’єднуватися. Та й чи чекають митрополита Філарета, якому для МП, далі цитую спічрайтера Київської митрополії архієрея Климента Вечерю: «не треба виставляти свої умови…».
Київський патріархат ліквідовано. Його немає. Колишній Київський митрополит торгує табличкою, яка вже відвалилася від будівлі.
Так, можуть сказати: ось, Філарет повернувся. Можуть навіть прийняти його в лоно Московського патріархату. Але є одне «АЛЕ!»: Митрополит Філарет не просто говорить — «я йду з цією табличкою до вас». Він каже: ви повинні спочатку отримати статус патріархату від Москви, і тоді я піду до вас на об’єднання. Однак «Москва» не наважилася дати за весь цей час схизми для УПЦ навіть конкретного статусу, а дала лише їй права — права широкої автономії без самої Автономії!
УПЦ сьогодні — сукупність єпархій РПЦ на території України з правами, але без статусу. Дитина з правом на життя, іграшок та харчування, але без свідоцтва про народження. Читач знає, як таких називають в народі… А така дитина, як «сонячне дитя» може і маючи проблиски свідомості власної гідності і прав, тішиться тими «дрібками», що падають зі столу червонозоряної. Маю на увазі примітивні рішення Собору РПЦ про уявну незалежність УПЦ і начебто б її центру в Києві. Чекаю наступного Собору і його більш логічних і практичних рішень.
Я сподівався, що Господь свого часу напоумить наших побратимів з УПЦ МП, і предстоятеля, якому я сам особисто говорив про хід подій, що відбуваються. Тоді не було б проблеми в особистості митрополита Філарета. Багато говорили в той Передсоборний рік: «Ми за автокефалію, але до Філарета не підемо!». У МП була можливість й історичний шанс відгукнутися на заклик патріарха Варфоломія, прийти на Собор і оголосити про створення Православної Церкви України з обранням свого Предстоятеля.
Отець Богдан пише про це дуже красномовно і чітко: «М’яч був на полі єпископату УПЦ МП. Однак, як висловився один католицький вчений о. Патрік де Лобье, «головна проблема УПЦ це «аграрний єпископат» … причому слово «аграрний» свідчить не про місце народження, а про особливий тип ментальності — коли, зумівши піднятися по кар’єрних сходах Церкви, носій високого церковного сану виявляється нездатним до аналогічної трансформації в інтелектуальній сфері. І залишається таким собі ментальним «обійстям села в місті», тобто людиною з хуторянським мисленням і психологією…»
Перефразую простіше, з властивим мені спрощенням і приведу приклад. Митрополит Володимир мені неодноразово говорив: «Саша, розумієш, часто буває так, що людина виходить з села, але ось село не виходить з людини».
Митрополит Філарет знає, що Москва ніколи автокефалії Україні не дасть. Те, що він говорить зараз — не більше ніж демонстративний струс повітря. Ті умови, які він ставить, свідомо нездійсненні.
Джерело: Оbozrevatel.com
