20 грудня 2019 р. на офіційному сайті Російської Православної Церкви було опубліковано доповідь Московського патріарха Кіріла Гундяєва на єпархіальному зібранні міста Москви. Більша частина доповіді, всупереч встановлено порядку і звичній логіці, стосувалась не питань місцевого керування парафіями міста Москви, а болючому питанню для Кіріла – церковній ситуації в Україні. Уже традиційно ця частина стосувалась «неканонічних» дій Константинополя і «розкольників» в Україні.
До слова, інша частина доповіді містила в основному статистичні дані і лише відповідь Кіріла на два питання від самих учасників зібрання, безпосередньо священиків, за словами очільника РПЦ, були «переданы для изучения Первому викарию по городу Москве митрополиту Воскресенскому Дионисию и епархиальному совету».
З цього можна зробити висновок, що сам Кіріл зібрав своїх підлеглих не для вирішення актуальних питань парафіяльного життя своєї єпархії (Московський Патріарх є керуючим єпископом парафій Москви і області), а для чергового промивання мізків і залякування про страшних розкольників. Хоч стосовно церковного становища в Україні Кіріл не сказав нічого нового, проте відзначимо деякі тези очільника РПЦ.
По-перше, для самого Кіріла ситуація в Україні вже й не така страшна, як була до цього. Адже тепер церковний магнат зазначив, що в церковному житті України відбулись зміни «пока еще небольшие, но значимые». Під таким змінами Кіріл вбачає зміну влади в Україні, адже недаремно свою доповідь він розпочинає із страшилок про незаконні дії влади і Вселенського Патріарха Варфоломія у період кінця 2018 — початку 2019 року, який, на думку Гундяєва, був «особенно трудным». Адже саме у цей час «действовавшая тогда украинская власть попыталась ради достижения своих политических целей принудить Украинскую Православную Церковь к объединению с раскольниками». І звичайно, що страшна українська влада все впровадила через «антиканоническое вмешательство Константинопольского Патриархата, предпринявшего попытку легализации раскола».
На цьому страшилки не закінчуються. Далі Кіріл у стилі і дусі вже звичної пропаганди ознайомив своїх підопічних із «открытыми гонениями на Церковь». Ці гоніння проявились у захваті «около 100 храмов»!!! На останній меседжеж треба звернути особливу увагу. Адже загалом до Православної Церкви України від РПЦвУ добровільно перейшло близько 700 громад, а Кіріл озвучує, що «за короткий период было захвачено около 100 храмов». Чому Кіріл зменшив це число невідомо, адже за доволі короткий термін до ПЦУ приєдналось майже 500 парафій. Навряд і спічрайтер, який готував цю доповідь для свого шефа, використав таку малу цифру, адже це ніяк не підтверджує риторику РПЦ та її філії в Україні.
Утім така помилка може вказувати, що в РПЦ вже самі не розуміють різницю між «захватами» і добровільними переходами. Адже, якщо згадати виступи спікерів Московського Патріархату в Україні, то вони зазначали, що добровільних переходів відбулось менше 100, а всі інші храми – були «рейдерські захоплені». Утім тепер їх безпосереднє керівництво пошило їх відверто в дурні, і всю колишню риторику звело нанівець. Утім, можливо і сам Кіріл визнає, що «захвачены» були лише 100 храмів, а всі інші випадки він констатує як «добровільні переходи».
Проте на цьому страшилки не закінчилась і далі Кіріл знову розповів про те що:
-
«беззаконным образом переоформлялись и подделывались документы общин»
-
«наших верующих и духовенство избивали»
-
«против них были приняты дискриминирующие нормы религиозного законодательства»
-
«в СМИ и интернете была развернута клеветническая информационная кампания»
Практично Кирило озвучив усі методи, якими РПЦ боролось проти автокефального руху у Незалежній Україні упродовж 30 років, але родзинкою страшилок стали намагання влади заборонити філії РПЦ в Україні «законодательно запретить называть себя «украинской»». Таке висловлювання викликає відвертий сміх. По-перше, ніхто не забороняв Кіріловій Церкві іменуватись «українською», вона лише мала вказати у своїй назві приналежність до Москви. По-друге, смішно й те, що сам очільник Російської Церкви, який у своїх виступах неодноразово називав так звану «каноніческую Церковь» «нашей і своєй» тепер, подумайте лише, на зібранні священиків Москви і Московської області говорить, що Українській Церкві забороняли називатись «українською».
Повний абсурд. Але ні, абсурд був далі… Далі Кіріл розповів, хто поклав край гонінням на Церкву. Зробили це, за словами Кіріла, «украинские избиратели», які «негативно оценили попытки бывших властей Украины использовать религиозный фактор в политических целях». Тобто не Господь спас Церкву Кіріла від гонінь, не молитви самого Кіріла чи Онуфрія та їх прибічників, а «украинские избиратели»!!! З логіки Кіріла слідує, що українці брали участь не у виборах Президента і обирали главу своєї Держави, а висловлювали своє ставленя до «попытки бывших властей Украины использовать религиозный фактор в политических целях». Щось на кшталт «кримського референдуму». Дивно, що Кіріл розцінює політичні вибори як елемент вияву християнської довіри суспільства. А якже славнозвісні лозунги про відокремлення Церкви і Держави? Питання залишається відкритим.
Далі Кіріл висловив задоволення теперішньою владою, зазначивши, що «Нынешние власти Украины декларируют невмешательство в религиозную жизнь своей страны, и эти намерения можно оценить положительно». Також висловив сподівання, що «Будем надеяться, что удастся восстановить религиозный мир на территории Украины, что на правовых основаниях общинам Украинской Православной Церкви будут возвращены захваченные храмы; что дискриминационное законодательство против Церкви будет пересмотрено».
Кіріл розповів й про інші «неканонічні дії» Константинополя, що тепер виявились у визнанні Православної Церкви України з боку Олександрійської та Елладської церков. На його думку, це визнання стало наслідком тиску з боку Вселенського патріарха, «дипломатической линии» і дій «Эмиссаров из США», які «неоднократно посещали Предстоятеля и многих иерархов Элладской Церкви, преследуя свои политические цели». Під такими «цілями» Кіріл розуміє не просто відокремлення Української Церкви, а для «того, чтобы духовное отчуждение между Россией и Украиной, между греческим и славянским православным миром стало необратимой реальностью». Як бачимо, визнання Української Церкви для Кіріла вже питання глобального масштабу, для втілення якого знову залучені «массированная пропаганда в СМИ, в основу которой легли политические идеи».
Також Кіріл нагадав усім священикам, що тепер їм і мирянам заборонено відвідувати окремі святині Грецької Церкви, і наступного тижня на Синоді, мабуть, також вивісять список заборонених святинь Олександрійської Церкви. Окрім цього Кіріл закликав усіх молитись за Україну і церковну єдність.
Як бачимо, Москва продовжує боротьбу проти Української Церкви, і як видно із цієї доповіді українське питання для керівництва РПЦ стоїть першим на порядку денному будь-яких заходів Московської Церкви. Тому нам необхідно буде ще більш обачними і не допустити втілення московських підступних планів у життя.