15 грудня 2019 р. в Києві відбулись урочистості з нагоди першої річниці Об’єднавчого собору Українського Православ’я. За минулий рік, попри різні труднощі як внутрішні так і зовнішні, Православна Церква утвердилась і досягла багатьох позитивних результатів. Зокрема, за цей рік до Єдиної Помісної Української Православної Церкви приєднались сотні громад РПЦвУ, здобуто визнання від Древнього Олександрійського Патріархату і Елладської Церкви. Попереду ще визнання від інших Церков та багато кроків для утвердження в українському суспільстві.
Проте, разом із майбутніми здобутками на нашу Церкву чекають і старі проблеми. Однією із вагомих проблем є супротив, який чинить Російська Церква проти ПЦУ у світовому православ’ї, намагаючись всіляко нашкодити процесу визнання Православної Церкви України іншими Церквами. Не змігши зірвати отримання Томосу, зупинити процес визнання, і отримавши потужні удари на цьому фронті, Московський Патріархат вирішив нанести удар у відповідь, але не лише по ПЦУ, а й по всьому Православному світу. До такого твердження можна дійти ознайомившись із виступом Московського Патріарха Кіріла на засіданні Вищої Церковної Ради РПЦ 11 грудня 2019 р..
У своєму слові очільник РПЦ ознайомив своїх колег із проблемами у світовому Православ’ї через визнання ПЦУ, і зазначив, що у прийдешньому році «нужно ответить на многие вызовы, понести новые труды, направленные на укрепление канонической чистоты Православия». Кіріл бачить перед собою і своїми поплічниками завдання збереження Церкви, а «в тех местах, где это единство поколеблено, предпринять попытки вновь его обрести».
Як московські церковники будуть досягти цієї мети зрозуміло. Як уже було неодноразово задекларовано, росіян не полишає бажання скликання Всеправославного собору для осудження Вселенського Патріарха Варфоломія і перехоплення першості у православному світі. Упродовж минулого року на цю тему завуальовано і прямо висловились десятки ієрархів цієї структури як в Росії так і в Україні.
Проте для проведення такого собору є чимало перешкод. Одним із таких бар’єрів є неспроможність Московського Патріарха оголосити про скликання Вселенського собору, адже згідно православної традиції таке право належить виключно Вселенському Патріарху. Проте вже улітку цього року, спікером РПЦ в Україні протоієреєм Миколою Данилевичем було озвучено тезу, про те, що такий Собор може скликати будь-який інший Предстоятель Помісної Православної Церкви. За логікою московитів, якщо Собор не скликає Вселенський Патріарх, то відповідно таке право переходить до наступного Патріарха згідно диптиху, тобто Олександрійського і так далі.
Можна припустити, що у Даниловому монастирі розглядали Олександрійського Патріарха Феодора, як одного зі своїх союзників, котрий і допоможе реалізувати їх мету. Проте не так сталося як гадалося, і вже восени Олександрійський Патріарх оголосив про визнання Православної Церкви України, чим наніс відчутний удар по Московському Патріархату.
Здавалось, що плани Москви зазнали фіаско, адже і самі її спікери у своїй риториці вказували на марність таких сподівань. Зокрема, протоєрей Микола Балашов оголосив, що питання з собором, наразі, неможливе, адже Вселенський Патріарх його не скличе, а якщо про його проведення оголосить інший Предстоятель, сам Вселенський Патріарх на нього не прибуде. Логічно, що для «осудження» когось (як цього прагне Москва) необхідна присутність самого осудженого, як це було в історії Вселенських соборів. У всіх Соборах Православної Церкви брали участь і захисники православної віри і безпосередньо єретики.
Зовсім інша ситуація була із Всеправославним Собором у 2016 році. Як відомо, на ньому нікого не осуджували, і сам факт проведення Собору був своєрідною демонстрацією Всеправославної єдності для вирішення відповідних питань. Проте РПЦ та її сателіти намагались зірвати Собор, що їм не вдалось. Адже тоді у Константинополі заявили, що усі питання, які унеможливлювали проведення зібрання були вирішенні упродовж підготовчих зустрічей. Тому Собор було визнано легітимним, а його рішення – загальнообов’язковими для усіх Церков, не зважаючи на їх присутність чи відсутність на ньому.
Не приїхавши на Всеправославний собор Московська Церква поставила себе у глухий кут, з якого не може вилізти дотепер. Для РПЦ було принциповим не брати участь у цьому Соборі, адже тим самим вони б фактично визнали право скликання Всеправославних соборів і нарад Вселенським Патріархом. Опинившись у доволі незручному становищі, Москва стала шкодувати про свій демарш. Адже на думку багатьох єрархів, дарування автокефалії ПЦУ було «помстою» РПЦ за неучасть у соборі.
Тепер же Москва всіляко добивається проведення нового Собору. Проте із означених причин не може його скликати. Адже, якщо сам Кіріл оголосить про скликання Вселенського собору, щодо вирішення питання автокефалії ПЦУ, тим самим поставить себе у ще більш незручне становище. Адже таким чином РПЦ офіційно опиниться у самоізоляції, в яку вона потихеньку сповзає, припиняючи євхаристійне спілкування з Помісними Церквами, які визнали ПЦУ. Примітно, що це зрозуміли й єрархи самої ж РПЦ, які після визнання ПЦУ з боку Олександрійського Патріархату, почали говорити термінами, які були озвучені українськими єрархами до Об’єднавчого собору у Софії Київський 15 грудня 2018 року, і з яких самі московити відверто глузували.
Утім тепер самі ж російські церковники розповідають своїм вірянам про те, що «з Богом немає ізоляції» і головне бути з Богом, а не з православним світом. Для кращого сприйняття своїми вірянами цих тверджень, російські спікери стали приписувати їх авторитетним особистостям своєї Церкви таким як митрополит Володимир Сабодан, який нібито і сам говорив, що «з Богом не страшна ізоляція». Достовірно невідомо, чи говорив таке митрополит Володимир. Адже у часи предстоятельства самого владики Володимира спікери РПЦвУ всіляко наголошували, що вони мають спілкування з усім православним світом, на відміну від розкольників, які власне і перебувають у канонічній ізоляції і не мають спілкування з іншими Помісними Церквами.
Проте, не зважаючи на озвучені заспокійливі твердження МПвУ, в РПЦ не втрачають надії на скликання Всеправославаного собору. Підтвердженням цьому є слова самого Кіріла Гундяєва на тому ж зібранні 11 грудня: він висловив надію, що «Господь приклонит Свою милость к нам и поможет приблизиться к решению главной задачи во всеправославном масштабе — восстановить единство и преодолеть разлагающую, губительную силу раскольников, которые действительно приносят опасные семена раздора и противления».
Таку надію глава РПЦ і його помічники покладають на Єрусалимського Патріарха Феофіла, який під час нещодавнього перебування у Москві запропонував провести Всеправославну нараду в Йорданії. Така пропозиція була радо сприйнята у Московському Патріархаті і отримала спротив з боку інших Церков. Зокрема, навіть Антіохійський Патріарх заявив, що скликання таких зібрань є прерогативою Вселенського Патріарха.
Не важко здогадатись, що у Москві уже розроблюють дорожню карту такого зібрання. Можемо припустити, що РПЦ, розуміючи, що багато Предстоятелів Помісних Церков на цю зустріч не прибудуть, буде кликати на цю нараду усіх незгодних єрархів інших Церков, тобто своїх сателітів, яким, можливо, навіть запропонують пару російських соболів. Можна також припустити, що для надання більшого ефекту для цього Собору, Москва намагатиметься залучити до нього велику кількість єрархів. Відповідно привізши на цей собор усіх своїх єпископів, яких у неї близько 300.
Утім це лише припущення. Як буде насправді покаже час, але те що прагнення до цього є – це факт. Адже після святкування дня народження Кіріла російські пропагандисти заявили, що наступний свій день народження Кіріл святкуватиме у якості Вселенського Патріарха. Не дай Боже.
Наостанок зазначимо, що нам, українцям, треба бути пильними і пам’ятати, що остаточна наша перемога буде тоді, коли сама Москва буде змушена визнати нашу автокефалію.
