“Це у вас оригінал томосу?” – запитуємо у митрополита Київського і всієї України Епіфанія, заходячи у його у кабінет на території Михайлівського монастиря.
“Це копія”, – усміхається блаженніший. За дев’ять місяців від нашої останньої розмови Епіфаній відчутно постаршав. І в переносному, і в буквальному сенсі. У бороді владики усе більше сивини, а в очах усе більше холодної певності.
“Оригінал, щоб не запилювався, зберігається просто в коробці в надійному місці. А копії є зараз практично в кожному храмі”, – буденно говорить митрополит Київський про томос, який був ледь не головною політичною темою весь 2018 рік.
Рік тому, 15 грудня, у Святій Софії був скликаний великий об’єднавчий собор Київського патріархату, Автокефальної церкви та кількох представників Московського патріархату, на базі яких постала Православна церква України.
Вона мала стати базою для великого об’єднання православ’я. Але за 12 місяців до неї перейшли всього близько 600 із майже 12 тисяч парафій Московського патріархату. Правда, ПЦУ визнав Вселенський патріарх та ще дві помісних церкви.
Але тоді, у грудні 2018-го, в стінах собору відбувалась складна кулуарна боротьба, в ході якої вічний очільник КП патріарх Філарет намагався не дати церковній опозиції захопити владу і лобіював свого ставленика митрополита Епіфанія.
Патріарх сподівався стати реальним керівником нової церкви, але уже за якісь кілька місяців оголосив Епіфанія зрадником, вселенського патріарха Варфоломія обманщиком, а себе – знову патріархом Київського патріархату.
Як так сталось, що митрополит Епіфаній, багаторічний вірний соратник, вихованець і по суті права рука Філарета за рік став його ворогом? Чому це відбулось? І чи вважає Епіфаній справедливим, що Філарету не дали очолити ПЦУ, читайте в інтерв’ю блаженнішого “Українській правді”.
– Як змінилася ситуація у вашій Церкві після зміни влади? Після президента Порошенка, який був активним учасником здобуття томосу, президентом стала людина, яка взагалі намагається до церковних речей не мати стосунку. Це вам допомагає чи навпаки шкодить?
– Звичайно, що було багато багато різних очікувань.
А що ми бачимо? Бачимо, що п’ятий президент Петро Порошенко і президент Володимир Зеленський – вони відмінні по характеру і по стилю управління.
Петро Олексійович свого часу відіграв дуже важливу роль у скликанні об’єднавчого собору, отриманні томосу, в розбудові Української Православної Церкви. І тому ми вдячні за те, що було зроблено ним.
Зараз нині діючий президент Володимир Зеленський декларує, і не тільки декларує, але втілює в життя таку рівновіддалену позицію від всіх церков.
І нас задовольняє повністю така позиція.
Президенти різні, у них було різне ставлення, але і зараз ми маємо хороші стосунки з новою владою. Нещодавно відбулася зустріч Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій з новим президентом, і ми добре поспілкувалися.
– Стосовно певної підтримки – нещодавно були заходи з нагоди роковин пам’яті жертв Голодомору. І там, наскільки я знаю, у команді президента довго обирали, хто від православних церков проведе панахиду. Було обрано вас. Це можна сприймати як певний сигнал підтримки чи…
– Ми не брали жодної участі у підготовці. Всю підготовку вів Офіс президента разом із Міністерством культури.
Мені було напередодні тільки повідомлено, надіслано запрошення на участь у цих поминальних заходах і, відповідно, очолити поминальну панахиду. Я не знав навіть, хто з інших Церков запрошений.
Ми не запитували, нас запросили – ми беремо участь. На місці уже побачили, що тут присутній також і почесний Патріарх Філарет. Потім мені уже стало відомо, що він не отримав запрошення на цей захід, а прибув раніше, о першій годині, звершив панахиду і очікував до четвертої години, коли розпочався уже офіційний захід.
– Ви часто в інтерв’ю і під час проповідей кажете, що настане час, коли почнеться велика хвиля переходу людей, священників і парафій з Московського патріархату. Але по факту зараз за рік жоден архієрей до вас із МП не перейшов. Та й узагалі для Московського патріархату створення ПЦУ коштувало всього двох єпископів.
Що дає вам підставу вірити в те, що от великий перехід почнеться?
– Багато хто не вірив, що відбудеться Об’єднавчий собор 15 грудня. Про це говорили роками, десятиліттями. Якщо ми згадаємо навіть 2008 рік, час президентства Ющенка. Приїжджав Вселенський патріарх, практично все було домовлено, але все зірвалося.
Через 10 років ми тільки зуміли провести об’єднавчий собор. Ніхто не вірив в це. Можливо, Вселенський патріарх навіть сумнівався, бо на нього лягала велика відповідальність за те рішення – чи відбудеться, чи не відбудеться.
Але ж об’єднання відбулося! Це певне чудо, що ми об’єдналися і далі разом будуємо вже єдину церкву.
І тому я переконаний в тому, що і надалі Господь створить відповідні умови, можливо, будуть певні випробування. Подивіться, які зміни війна привнесла в українське православ’я. До початку цієї неоголошеної страшної війни Московський патріархат мав дуже високу підтримку. А зараз все навпаки.
Ми бачимо, що кожного року підтримка Московського патріархату в Україні все падає і падає, і буде падати і надалі.
Тому логічно, що хвиля переходу в нашу Церкву повинна відбутися. Чому? Згідно статистики, в Україні зараз є приблизно 70% православних, а з них 50% – прихильники Православної церкви України.
Але храмів у нас менше, ніж у Московського патріархату. І тут логічно, що ті віряни, які нас підтримують, з часом будуть спонукати і вже спонукають священнослужителів до переходів.
З часом вони дозріють і будуть створені відповідні умови.
Зараз ми бачимо так штучно трішки призупинилися ці переходи. Зміна влади, Московський патріархат наполегливо діє, лякає, знаходить прихильників навіть серед української влади. Ми бачимо це на прикладі Вінниці, де голова управління Нацполіції повністю сприяє московському архієрею.
Відбуваються зараз по Україні сотні судових позовів, така боротьба. Вони хочуть показати тим лояльним нашим прихильникам в своєму середовищі, що, якщо ви будете мати бажання прийти, то ми вам створимо такі труднощі, які зараз є, наприклад, у Вінниці, в інших єпархіях і парафіях.
Але в певний час все це збіжиться і буде цілий вибух приєднання до Православної церкви України.
– Перед отриманням томосу Вселенському Патріарху Варфоломію надсилалися підписи архієреїв українських Церков. Серед них була частина і з Московського патріархату. Але досі ніхто навіть не сказав цифри точної, скільки було людей із МП.
– Різні цифри були – і 20, і 10, і 15.
– У мене логічне питання. Хто збирав ці підписи, хто їх передавав, чому вже стільки часу минуло, а ми досі не знаємо тих людей. Де вони, хто вони і чому вони досі не приєдналися до ПЦУ?
– Списки не були оприлюднені, їхні підписи не були оприлюднені, тому що вони не з’явилися на Об’єднавчий собор, для того, щоб в майбутньому не викрити їх. Бо якщо Москва дізнається імена цих архієреїв, то, відповідно, на них буде чинитися великий тиск.
Ми знали і знаємо імена тих архієреїв, які підписалися, але ми навмисно їх не розповсюджуємо, щоб в майбутньому мати із ними спілкування, неофіційне спілкування. Всі мають певні побоювання. Але в майбутньому, я думаю, що ті, які підписалися свого часу, вони приєднаються.
– Скільки їх хоч було?
– Ну, підписів було близько 15. Для них навіть були приготовлені крісла на соборі, і там була ж табличка на кожному кріслі – хто повинен був бути.
– Православну Церкву України вже визнали ще дві помісні церкви. Як це вдалося і з яких країв чекати наступних таких новин?
– Звичайно, це велике досягнення для Православної Церкви України, що протягом цього року ми отримали визнання з боку двох Помісних Православних Церков, які відіграють важливу роль у православ’ї. Це Елладська Православна Церква і Олександрійський Патріархат, бо Олександрійський Патріархат є другий за честю у православному світі.
Але ми бачили, яка відбувалася боротьба в середовищі Елладської Православної Церкви, тому що Московський Патріархат дуже наполегливо працював. Приїздили делегації, митрополит Іларіон (очільник зовнішньоцерковної служби РПЦ – УП) їздив, переконував, спілкувався. Кожен архієрей Елладської церкви отримав цілу товсту папку різних статей, досліджень проти Православної церкви України. Уявляєте, як вони працювали – опрацювали кожного архієрея.
Але ще ми побачили, що чим більший чиниться тиск, тим швидше приймаються рішення.
Бо коли архієреї зібралися в Афінах, то деякі з них висловили думки, що слід прийняти рішення, визнати автокефалію Православної Церкви України і покласти край тому тиску, який чиниться з боку Російської церкви. І вони прийняли це рішення, навіть не голосуючи.
Олександрійська Церква пішла іншим шляхом: вони не збиралися, вони не дискутували, а Патріарх Феодор виконав те, що покладалося на нього як на предстоятеля: під час звершення божественної літургії пом’янув моє ім’я як Предстоятеля, і цим самим засвідчив те, що він визнає автокефалію.
Зараз він вже надіслав відповідного листа у відповідь на мого листа після обрання як Предстоятеля і планується, що на початку нового календарного року відбудеться мій мирний візит до Єгипту, де ми спільно вперше звершимо божественну літургію і налагодимо вже остаточно таке наше тісне спілкування.
– Звідки ще чекати таких новин?
– Зараз ми маємо чіткі і добрі сигнали від декількох помісних православних Церков.
В наступному році, я думаю, що мінімум уже три-чотири церкви визнають нашу автокефалію. Поступово. Але це дуже швидко, всі засвідчують, що автокефалію жодної церкви не визнавали так швидко. Минув всього-на-всього один рік.
“В Київському патріархаті патріарх Філарет став більш лагідний, добріший”
– Давайте поговоримо про вашу історію стосунків з патріархом Філаретом. Зараз між вами напруження. А ви взагалі пам’ятаєте свою першу зустріч з патріархом Філаретом? Згадуючи той момент, яким він вам уявляється?
– Насправді я почесного Патріарха знаю з 1996 року, коли вступав на навчання до Київської духовної семінарії. У той час вона розміщувалася в Андріївській церкві. Були складні часи.
Я пригадую, що було багато бажаючих абітурієнтів, які складали іспити, і на іспитах якраз був присутній патріарх Філарет. Я знав із ЗМІ багато про нього. Але вперше побачив, познайомився з ним саме під час складання іспитів, він навіть ставив питання.
І з того часу я є вихованцем Української Православної Церкви. Тобто я ніколи не перебував у складі Російської Православної Церкви, хіба що був хрещений у ній у далекі радянські часи.
– Тобто фактично ваше предстоятельство – це зміна поколінь? Прихід “нових облич”, які не мають досвіду служіння в Московському патріархаті?
– Так, це вже нове покоління… А тоді, я пригадую, були думки стосовно патріарха Філарета, що йому Господь дав такий тривалий час бути на чолі Української православної церкви, починаючи з екзарха і завершуючи патріаршеством вже в Київському патріархаті.
На його очах фактично відбулася зміна декількох поколінь. Пригадую, переглядав фотографії з “Православного вісника” РПЦ, а там ті студенти, які були у владики Філарета іподияконами, то вже в Київському патріархаті вони були митрополитами. І я не міг тоді навіть подумати, що і я за його предстоятельства стану також митрополитом.
– А патріарх Філарет, до речі, допомагав вам вступати в Афіни чи це була ваша особиста ініціатива?
– Це було моє особисте бажання. І тоді було дуже багато перешкод. Зараз так просто, легко і доступно. Нам навіть пропонує Грецька держава посольство – давайте, ми надамо вам стипендії, і можете навчати ваших студентів у Греції. А в той час мені відмовляли декілька разів у візі.
А після повернення я мав зустріч з Патріархом. І він мене запитав, яке подальше моє бачення свого майбутнього, що я буду робити. Я сказав, що у мене є бажання прийняти чернечий постриг, але поступово, не одразу.
А він, почувши про те, що я маю таке бажання, одразу почав наполегливо далі торувати і запитувати: “Ну що, він подав прохання чи ні?”
І коли в листопаді я подав прохання, то було звершено наді мною постриг, він мене рукоположив у диякони, одразу в ієромонахи і призначив особистим секретарем.
– А чому саме на вас впав його вибір такого фактично опікунства і такої якоїсь особливої уваги?
– Важко мені сказати чому, але, наскільки потім мені стало відомо, що навіть до прийняття мною сану він уже прийняв певні рішення. Наприклад, у Видубицькому монастирі не було тоді намісника і Патріарх рік часу чекав, не призначав нового керівника, а бачив чомусь саме мене ігуменом і настоятелем Видубицького монастиря.
– А ви не цікавились в нього, чому?
– Ні, я не запитував в нього. Мені теж дивно і важко пояснити, чому саме він обрав мене. Ну, щось побачив у мені.
– Ви багато років працювали під началом патріарха Філарета. Який він управлінець, який він як керівник? Це демократичний лідер чи це автократ “я сказав – ти зробив”?
– Ну, я не знав його, яким він був в період перебування у РПЦ, там є багато різних міфів і розповідей. Але люди, які його знали і в той час, і уже в якості патріарха Київського, засвідчили, що він дуже сильно змінився.
– В якому плані?
– Він став більш такий лагідний, добріший. Тобто в радянський час він був більш жорсткий в управлінні. Як предстоятель Київського патріархату він не був автократом. Тобто, звичайно, усе залежало від нього, і ми можемо зрозуміти, чому.
Він залишився у 1992 році практично один і сформував повністю нову команду. Він особисто обирав тих, хто оточував його. І він мав на них найперше моральний вплив.
Патріарх міг чітко, знаєте, як батько, як духовний наставник, сказати “Ви помиляєтесь” і не прийняти думку жодного. Часто бувало таке, що ось у нього є думка, інші можуть не погоджуватись з цією думкою, але вони трохи боялися її відстоювати і переконувати його в чомусь. Але він мав на це моральне право.
От наприклад, узяти мене зараз як предстоятеля. Я став предстоятелем Об’єднаної церкви, і тому навіть, скажімо, проводячи засідання Священного синоду, ми всі висловлюємо думки, ми можемо посперечатися навіть.
Але в нас немає такого, що ось я тільки правий, а ви повинні прийняти мою думку. Ми керуємося таким загальним соборним розумом.
Цього в Київському патріархаті, звичайно, не було. Там всі розуміли, що рішення були прийняті до засідання Священного синоду, і рідко хто висловлював там побоювання свої чи думки.
“За спиною почесного патріарха Філарета грають деякі проросійські сили”
– Як ви оцінюєте для себе ситуацію з відділенням патріарха Філарета від ПЦУ?
– Зараз яскраво видно, що патріарх Філарет втратив, скажімо по-світському, ту команду, яку він мав, яку він створив. Потужну команду. Чому? Тому що керівник самостійно не завжди володіє всією ситуацією.
Часто патріарх Філарет, наприклад, приймав певні рішення, і ми, ті, хто оточували його, приходили, переконували, доводили, що він не правий. І він приймав цю думку. З часом.
Його важко було переконати одразу в чомусь. У нього є така в характері впертість. Але, можливо, ця впертість і довела його до того, що він так примножив Українську православну церкву Київського патріархату.
Тобто патріарх Філарет наполегливий, відданий, якщо він в чомусь переконаний, то він буде йти до кінця. Він молитовник, він постійно звершує богослужіння, скромний в побуті. Але, на жаль, як зараз всі констатують, що будучи скромним у побуті, він не скромний у тому, що стосується владних амбіцій.
І це зараз яскраво видно. Але патріарх, можливо, вже розуміє всередині, що вороття не буде, що він залишився практично сам. Але от така риса характеру, його впертість, не дозволяє йому переглянути свої погляди і змиритися з більшістю, з абсолютною більшістю.
Я б сказав, що 98 чи 99 відсотків архієреїв ПЦУ залишилися одностайними щодо його “відходу”, всі хочуть зберегти єдність.
Весь православний світ споглядав, чи нам це вдасться. І ми зберегли єдність, розколу як такого не відбулося.
До цього часу почесний патріарх Філарет є в складі Православної церкви України, його місце на Синоді – кожен може пересвідчитись – і до цього часу очікує на його повернення.
Тобто він зараз самоізолювався в складі Православної церкви України.
– А що значило рішення Синоду про якусь “окрему місію” для Філарета в рамках ПЦУ?
– Зараз на завершальному етапі відбувається ліквідація Київської патріархії – Української православної церкви Київського патріархату. Бо як церкви Київського патріархату не існує, залишилася просто релігійна організація, яка колись виконувала роль керівного органу.
І в зв’язку з повною ліквідацією Київської патріархії було прийняте одностайне рішення Священним синодом, що у зв’язку з тими заслугами, які почесний патріарх Філарет має перед Українською православною церквою, ми пожиттєво залишаємо йому резиденцію на Пушкінській, 36.
Собор Володимирський також пожиттєво залишається за ним, де він має можливість звершувати богослужіння, а також утримання, ті надходження, які від Володимирського собору на рівні пожертв і т.д.
Але для подальшого існування потрібно мати юридичну особу. І тому ми пропонуємо створити патріаршу місію. Але це відбудеться тільки з його згоди.
Ми йдемо на уступки, ми шануємо його, ми проявляємо до нього християнську любов. Почесний патріарх часто декларує, що його хочуть “викинути на вулицю”. Це не відповідає дійсності і це – неправда. Ніколи ні в кого навіть не було подібної думки. Але, на жаль, те оточення, яке зараз біля нього, сіє ворожнечу, сіє ненависть.
– А для чого вони це роблять?
– Незрозуміло. От є люди, яким подобається, щоб було протистояння. На жаль, за спиною почесного патріарха Філарета – я думаю, що він цього не усвідомлює, – грають деякі проросійські сили. Були дослідження, можливо, ви бачили, де явно і відкрито “люди Медведчука” проводили проплачені мітинги проти мене.
– Тобто Філарет якимось чином став “рукою Кремля”, як кажуть найбільш гарячі “експерти”? Чи люди, які його оточують, намагаються його в тому напрямку підштовхувати?
– Ну, я ж казав, що це несвідомо. Він, можливо, цього не розуміє навіть.
Ну якщо проводяться реально мітинги, проплачені проросійськими силами. Один із них на Софійській площі – зібрали один і той самий мітинг спочатку на підтримку “112 каналу”, здається, а потім “на захист” Героя України патріарха Філарета. Тут реально видно, що є зовнішнє втручання у ці справи.
– Наскільки я пам’ятаю, патріарх Філарет подав певні позови проти ПЦУ.
– Втручання є і в ті судові рішення. Наприклад, в Київському окружному адміністративному суді було прийнято два абсурдних рішення, по апеляціях ми їх виграли.
– Про що саме були ці рішення?
– Від почесного патріарха було дві позивні заяви до Київського окружного адміністративного суду щодо тих дій, які були вчинені Міністерством культури щодо ліквідації Київської патріархії. Тобто уже в реєстрі, якщо ви подивитеся, то ця релігійна організація знаходиться в стані ліквідації.
І цей Київський, відомий одіозними рішеннями, суд прийняв також два рішення, які не відповідали здоровому глузду, і призупинив ліквідацію Київської патріархії. Але ці рішення були прийняті всупереч закону і було також, як нам відомо, зовнішнє втручання. І навіть Спеціалізована антикорупційна прокуратура відкрила провадження проти цих суддів.
– Ви підозрюєте чи знаєте, хто міг впливати на цих суддів?
– Я не буду називати імен і прізвищ, але були втручання і з боку представників Московського патріархату в Україні, і з боку певних відомих нам особистостей, які працюють на підтримку в Україні Російської православної церкви.
“Всі сказали, що, якщо буде обрано предстоятелем патріарха Філарета, жодна церква не визнає автокефалії”
– Трошечки повернемося до собору. Колись сам патріарх Філарет зробив вас своїм патріаршим намісником. Тобто він сам визначив, якщо не він керуватиме, то ви. Чому ж після об’єднавчого собору, коли так і сталось, він пішов на відділення від вас?
– Ну, тут треба більш глибше копати.
Коли відбувалися перемовини, він погодився на те, що, якщо я стану предстоятелем, то він і далі буде патріархом. Мовляв, всередині української церкви буде патріархат на чолі з патріархом, а для зовнішнього світу буде існувати предстоятель у якості голови відділу зовнішніх стосунків, ну, як міністр зовнішніх справ.
Ці переговори велися тривалий час – десь протягом майже пів року. І постійно змінювалися умови, бачення і т.д. Але в кінці кінців почесний патріарх Філарет підписав ті документи, з якими я ознайомився вже після вручення томосу.
Про те, що він відмовляється від будь-яких посад, що він буде обіймати тільки посаду першого члена Священного синоду, брати участь у розбудові Української православної церкви.
– Тобто ви не були залучені в ті переговори?
– Я був частково залучений на початках. Але в останні дні, коли остаточно все кардинально вирішувалось, я не був присутній. Тому складається таке враження, що патріарх Філарет, підписавши документи, думав, що це не буде втілено в життя.
Тобто якщо митрополит Епіфаній стане предстоятелем, то він і надалі буде виконувати обов’язки не почесного патріарха, а діючого патріарха Київського і всієї Руси-України. І тому одразу після об’єднавчого собору я побачив, що він відстоює цю позицію.
Тобто залишається старий синод Київського патріархату, патріарх на чолі і так далі все, що витікає як наслідок із цього.
Але я сказав патріарху, що на мене Об’єднавчий собор поклав велику відповідальність через обрання предстоятелем цієї церкви. Що з вас знято було цю відповідальність. Добровільно. А мене обрано законно як предстоятеля, і ви ж голосували також. А зараз складається таке враження, що моїми руками дехто хоче зруйнувати те, що було створено всіма і такими великими зусиллями.
Я просив, щоб він пішов на компроміс. Він сказав, що жодного компромісу не буде.
– Тобто коли патріарх Філарет виходить і каже, що “Вселенський патріарх і президент Порошенко мене обманули”, бо обіцяли мені одне, а насправді інше, то по суті це був “обман за обман”? Виходить, він теж хотів їх обманути?
– Ну, виходить, що так. Хоча вони діяли відкрито, і він підписував документи. Переговори можуть вестися роками, але в кінці кінців що? Договір! Який підписаний і повинен виконуватися.
Говорити можна багато, але все скріплюється підписом. А всі домовленості скріплені були його підписом і навіть без моєї участі.
– Ви вважаєте справедливим, що патріарху Філарету в ході отаких складних переговорів не дали очолити церкву, яку він так довго будував?
– Але тоді б ми не об’єдналися і не мали б визнання з боку інших помісних церков. Бо напередодні делегація Вселенського патріархату об’їздила всі помісні православні церкви.
Вони зондували питання, “якщо відбудеться об’єднання українського православ’я, чи ви визнаєте автокефалію цієї церкви, якщо буде на чолі, наприклад, патріарх Філарет?”. І всі сказали, що якщо буде обрано предстоятелем патріарха Філарета, жодна церква не визнає цієї автокефалії.
І це була умова. Не умова суто Вселенського патріарха, а умова і з боку інших помісних православних церков, що повинен бути обраний хтось інший.
Та й, наприклад, представники Автокефальної православної церкви ніколи б не погодилися на об’єднання. Вони чітко наголошували, що не прийдуть під керівництво Філарета.
– Але чому?
– Тому що має бути нова особистість. Православний світ хотів бачити, щоб на чолі вже Об’єднаної нової церкви був предстоятель, який не мав за собою якогось певного негативу, якихось історичних подій…
– Нове обличчя…
– …були суперечки між представниками інших помісних православних церков. І така була умова. І зараз ми бачимо реально, що з боку інших православних церков немає якихось заперечень – і з боку Елладської православної церкви, і з боку Олександрійського патріархату. І я вірю, що в скорому часі й інші церкви приєднаються до цього визнання.
“Патріарх Філарет власними руками знищує свій авторитет”
– Ви пам’ятаєте момент, коли патріарх Філарет зрозумів, що сталося так, що його план не працює, і ви не будете ширмою для збереження Київського патріархату?
– Думаю, справді кардинальний злом відбувся під час проведення першого Священного синоду.
Спершу ми провели на дуже високому рівні святкування 90-ліття патріарха в Палаці “Україна”. Президент удостоїв його звання Героя України. Тоді були присутні всі представники влади.
Тобто патріарх Філарет в той час набув статусу справді морального авторитета української нації. Якраз завдяки його жертовному подвигу, коли він відмовився від предстоятельства заради єдності і отримання автокефалії. Український народ оцінив його жертовність.
Тоді багато хто говорив, чому не проводиться засідання Священного синоду, але я очікував цього відповідального моменту, коли буде правильно провести перше засідання. І от напередодні заходу я мав зустріч з патріархом і почув його пропозицію, яким чином ми повинні провести Синод.
Я пояснював, що у мене є таке бачення: от ми проводимо у такому-то складі. Але він не сприйняв цього і в кінці сказав: “Ви, як предстоятель, робіть так, як ви вважаєте за потрібне, а я буду реагувати відповідно на ті дії, які ви будете звершувати”.
– А яка була його пропозиція?
– А його пропозиція була скликати старий синод Київського патріархату.
– Без Автокефальної церкви?
– Включити тільки митрополита Макарія (предстоятель УАПЦ до об’єднання – УП) і митрополита Симеона (із Московського патріархату – УП) як представників тих груп, які приєдналися. Я сказав, що це неможливо, тому що ми в основі зробимо розділення. І тоді після святкування в Палаці “Україна” я йому зателефонував і сказав, що запрошую його на засідання Священного синоду.
Він не знав, ідучи на засідання, який буде склад цього Синоду. І було видно, коли він приїхав і зайшов до зали, то почав оглядати, хто ж є членом Священного синоду. Хоча більшість були старі члени Київського патріархату. Але він це прийняв.
То було дуже складне засідання. Але він прийняв пропозицію сісти поруч мене, тобто бути не головою, хоча були певні суперечки прямо під час засідання з цього приводу.
Ми пішли на певні уступки – віддали йому Київську єпархію в межах Києва, повністю, як було до цього часу в Київському патріархаті.
– Тобто ви віддали йому єпархію, а він хотів патріархат?
– Так. З часом він почав діяти, давати розпорядження від імені Київського патріархату про поминання його як предстоятеля уже в новій церкві.
Його не задовольнило те, що він отримав. Він хотів повністю керувати всією церквою і навіть цього не скривав. І тільки говорив: “Я – патріарх”. І все. І ще: “Я буду керувати церквою”.
А вже після виборів президента України він почав висловлювати свої думки в засобах масової інформації, в травні місяці зібрав якийсь форум, а потім ці роз’єднавчі збори у Володимирському соборі.
– А як ви думаєте, чого в його діях було більше – образи, що його “обманули”, чи простої звички завжди бути головним? 50 років на чолі церкви, воно ж накладає якийсь відбиток на психологію, на поведінку?
– Ну, швидше за все, друге. Він справді звик бути керівником протягом такого тривалого часу. Але й відповідні риси характеру – певні владні амбіції, які у нього прослідковувалися протягом всього керівництва Українською православною церквою.
Це все наклалося. А ще вік. А ще те, що відійшли від нього люди, які завжди оточували і витягували з певних ситуацій.
Пригадайте хоч лист до російського патріарха і до Російської церкви з певним покаянням. Це теж його спонукало те оточення, яке зараз поруч із ним. Вибрали час, коли я і інші архієреї перебували за кордоном, і переконали патріарха, що потрібно написати листа до Російського синоду, і він прийме якесь рішення про зняття анафеми і т.д.
Коли я вже прибув, патріарх Філарет хотів мене делегувати, щоб я на чолі комісії поїхав до Москви і повіз цього листа. Але я категорично відмовився, я сказав, що їхати в Москву не буду.
А потім що відбулося? Ми ледь справилися з цією аферою. Він, коли зрозумів, скликав пресконференцію, але потім хто це все розгрібав? Оточення.
Людина може попасти під негативний вплив. І зараз, на жаль, ті особи оточують його, і практично він власними руками знищує свій авторитет в українському суспільстві. Маючи такий величезний авторитет і підтримку, залишитись із декількома парафіями з усієї України… І то не найкращими парафіями…
– А коли патріарх Філарет скликав своє зібрання, щоб відокремитись від ПЦУ, ви не боялись, що архієреї реально підтримають його?
– Ні, я був абсолютно переконаний, що окрім двох-трьох архієреїв, які перебувають на території Російської Федерації, його ніхто не підтримає. І йому це говорив відкрито. Він не вірив в це.
Патріарх був самовпевнений і переконаний в тому, що половина єпископату його підтримає. Але я спілкувався з усіма архієреями, і всі сказали мені: “Ми очікуємо вашої твердої позиції, і всі ми підтримаємо вас як предстоятеля законно обраного”.
Я говорив це владиці Філарету, але він цього не чув. Він думав, що єпископат залякали, що єпископат всередині, як він казав, в душі підтримує його, але ззовні є тиск.
Але зараз, наскільки мені відомо, він зрозумів, що ніякого тиску на єпископат нема, і сам єпископат вже ніколи не підтримає його. Він святкував чергову річницю інтронізації і ніхто його практично не вітав. Хоч ніхто не забороняв цього робити.
Просто є чітка позиція: ми хочемо мати визнану помісну Українську православну церкву. А той шлях, який запропонував почесний патріарх Філарет, це шлях в нікуди.
– Після, як ви кажете, самоізоляції патріарха Філарета ваші позиції як предстоятеля посилилися чи послабилися? На об’єднавчому соборі серед єпископату була велика група опозиції до вас. І фактично патріарх Філарет був двигуном обрання вас предстоятелем. І тепер, коли він відійшов, чи не може бути, що та опозиція спробує взяти владу?
– Я вважаю, що відхід патріарха Філарета посилює мене. Бо ті архієреї, які були, як ви сказали, певною мірою в опозиції, були в опозиції не до мене. Зараз вони говорять, що думали, що я надалі буду залишатися в тіні патріарха Філарета. І саме цьому вони протистояли.
А зараз вони говорять, що ми повністю підтримуємо вас як предстоятеля, навіть ті, які, можливо, і голосували не за мене під час об’єднавчого собору.
