П’ятниця, 22 Листопада, 2024
Бiльше

    Православна Церква України закликала УПЦ МП послідувати Томосу

    21 березня у відеоформаті відбувся синод ПЦУ, який закликав УПЦ МП “послідувати Томосу про автокефалію ПЦУ та увійти в канонічне єднання з ПЦУ”

    “Єпархії з юрисдикції МПвУ (УПЦ МП) в разі ухвалення відповідного рішення про єднання з ПЦУ зберігатимуть свою структуру як єпархії ПЦУ”, – пояснили на Синоді ПЦУ.

    Також, духовенство, монастирі та громади УПЦ МП, які з певних причин не можуть увійти до складу місцевої єпархії ПЦУ, після їх письмового звернення можуть бути прийняті, як виключення, безпосередньо під омофор митрополита Епіфанія, як ставропігійні парафії (монастирі).

    Синод ПЦУ, який прийняв рішення, що “захист Батьківщини зі зброєю в руках, захист ближніх від агресії ворогів, від загрози насильства і смерті від рук чужинців, є громадянським обов’язком та має Боже благословення”. Також “духовні особи, (військові капелани ) зокрема клірики, не повинні використовувати бойову наступальну зброю та брати участь у активних бойових діях”.

    Далі даємо повний пепелік ухвалених на Синоді рішень.

    Постанова №24

    «Про використання зброї»

    Враховуючи надзвичайні обставини воєнного часу, необхідність надати офіційне роз’яснення щодо використання зброї в умовах війни, Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України) постановляє:

    1. Підтвердити раніше неодноразово висловлену Предстоятелем ПЦУ позицію та ще раз засвідчити, що використання зброї тими, хто згідно з громадянським законом наділений таким правом (військовослужбовці, правоохоронці, інші особи, яких громадянський закон наділяє таким правом), не є гріхом і не суперечить заповідям Божим, вченню Священного Писання та Православної Церкви. Навпаки, захист Батьківщини зі зброєю в руках, захист ближніх від агресії ворогів, від загрози насильства і смерті від рук чужинців, є громадянським обов’язком та має Боже благословення.

    2. Роз’яснити, що як канонічне право Православної Церкви, так і норми Міжнародного гуманітарного права передбачають, що духовні особи, зокрема клірики, не повинні використовувати бойову наступальну зброю та брати участь у активних бойових діях. Норми Міжнародного гуманітарного права (Норма 27) зазначають: «Духовний персонал, призначений виключно для виконання духовних функцій, має користуватися повагою та захистом за будь-яких обставин. Особи, які належать до нього, втрачають право на захист, якщо здійснюють, крім своїх гуманітарних обов’язків, дії, спрямовані проти ворога». Зазначена норма стосується як цивільного духовенства, так і капеланів, які перебувають у військових підрозділах. Міжнародне право визнає дозвіл для духовного персоналу, так само як і для медичного персоналу, мати при собі легку особисту зброю, призначену не для наступальних дій, а для захисту себе і тих, хто перебуває під їхньою опікою: «З тих самих міркувань принцип, згідно з яким медичний персонал не втрачає права на захист, будучи озброєним легкою особистою зброєю, і може використовувати цю зброю для самооборони або захисту поранених, хворих і потерпілих аварію, що знаходяться під його опікою (див. коментар до Норми 25), застосовується за аналогією і до духовного персоналу» (офіційний коментар до Норми 27).

    Постанова №25

    «Про надзвичайний порядок прийняття до Православної Церкви України»

    Через війну, яку Росія розв’язала проти України, все більше духовенства і вірних, які перебувають в юрисдикції Московського патріархату в Україні (УПЦ МП), розуміють реальний стан справ, усвідомлюють свій справжній канонічний та громадянський обов’язок і починають шукати способи відмежуватися від Російської Православної Церкви, яка через своїх керівників фактично підтримала агресію і є одним з її натхненників.

    В зв’язку із цим єпархіями МП в Україні шириться хвиля непоминання на богослужіннях імені патріарха Кирила. Кількість таких єпархій і окремих парафій по всій Україні досить велика. Частина духовенства та вірних пропонують більш радикальні кроки задля того, щоби відмежуватися від РПЦ.

    Не вдаючись до детальної оцінки цих декларацій, зазначимо, що на нашу думку серед тих, хто підписує такі звернення, є священнослужителі, які дійсно вважають їх першим кроком до повної незалежності від МП. Натомість є й ті, хто використовують їх як спосіб перечекати буремні часи. Це, як показують події, стосується і значного числа архієреїв Московського патріархату, які підтримують такі звернення.

    Водночас серед духовенства та вірних є ті, хто вже зараз твердо вирішив розірвати будь-які стосунки з МП і приєднатися до Православної Церкви України. Разом з тим спілкування засвідчує, що в їхньому середовищі є ті, котрі хоча й мають твердий намір вийти з юрисдикції МП, але не вважають можливим зараз увійти в юрисдикцію місцевої єпархії ПЦУ. Причини таких настроїв здебільшого полягають в особливостях людської психології, в історії стосунків цих священників і їхніх вірних з місцевою єпархією.

    З огляду на необхідність в умовах воєнного часу надати офіційне роз’яснення щодо приєднання до Православної Церкви України релігійних організацій, які перебувають в юрисдикції Московського патріархату, наголошуючи на забезпеченому законодавством України праві релігійних організацій вільно визначатися щодо свого канонічного підпорядкування, Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України) постановляє:

    1. Закликати архієреїв, духовенство, монастирі та релігійні громади, які перебувають в юрисдикції Московського патріархату в України, послідувати Томосу про автокефалію ПЦУ та увійти в канонічне єднання з Православною Церквою України. Громади і монастирі заохочуються до єднання в рамках місцевої єпархії Православної Церкви України за територією розташування. Єпархії з юрисдикції МПвУ (УПЦ МП) в разі ухвалення відповідного рішення про єднання з ПЦУ зберігатимуть свою структуру як єпархії Православної Церкви України.

    2. Духовенство, монастирі та громади, які з певних причин не можуть увійти до складу місцевої єпархії ПЦУ, після їх письмового звернення можуть бути прийняті, як виключення, безпосередньо під омофор Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, як ставропігійні парафії (монастирі).

    На час до ухвалення Священним Синодом іншого рішення вважати такі парафії (монастирі) ставропігійними парафіями (монастирями) Київської Митрополії.
    Митрополит Київський і всієї України має право передати такі парафії (монастирі), у разі висловлення ними відповідного бажання, під тимчасову пастирську опіку одного з архієреїв ПЦУ за узгодженням. Такий архієрей у відносинах з цими ставропігійними парафіями (монастирями) виступає як Митрополичий намісник, узгоджуючи всі рішення та дії щодо таких парафій (монастирів) з Предстоятелем ПЦУ.

    Вважати такий стан речей необхідним тимчасовим заходом, який вживається заради ікономії (пом’якшеного застосування норм канонічного права) для адаптації цих парафій у ПЦУ з подальшою їх повною інтеграцією у відповідні єпархіальні структури, згідно територіальної приналежності.

    Найсвіжіше

    Популярне