Понеділок, 30 Вересня, 2024
Бiльше

    Помилки російського патріарха Кіріла

    24 травня очільник РПЦ патріарх Кіріл (Гундяєв) святкував день своїх іменин. Цього дня Церква вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія, учителів слов’янських. Ім’я святого Кирила отримав у чернецтві Владімір Гундяєв. Зазвичай у цей день в Москві відбувалось пишне святкування, але цього року цей день Кирило відсвяткує у незвичній манері. Через карантин в Росії заборонені масові заходи, в тому числі богослужіння. Тому, імовірно, торжество відбулося або в обмеженому колі або в повному усамітненні. Такий збіг обставини як ніколи яскраво характеризує ситуацію, в якій опинився Кіріл. Після провального Амманського зібрання і низки помилок щодо ситуації із коронавірусом багато експертів вважає Кіріла «політичним трупом». У цій публікації ми спробуємо проаналізувати одну із перших помилок Кіріла, що звела його в круте піке для його репутації і кар’єри.
    На початку трошки біографії. Майбутній патріарх Кіріл народився 20 листопада 1946 року у Ленінграді, в родині священика і вчительки. Дід Кіріла також був священиком, який на початку 20-го століття зазнав гонінь за Церкву. Як зазначав сам Кіріл, його дитинство проходило у дуже великій бідності. Мабуть, через це патріарха розвинулась любов до багатства в майбутньому. Про статки і майно Кіріла у мережі достатньо матеріалів і відео-сюжетів, тому не буде зупинятись на цьому питанні.
    Визначною точкою в житті тоді ще Володі Гундяєва стало навчання у Ленінградській духовній семінарії і академії. Саме там молодий Гундяєв познайомився із людиною, яка відіграє одну із визначних ролей у його житті. Ця людина – митрополит Ленінградський Нікодім (Ротов). Про владику Нікодіма достатньо різного матеріалу, але варто відзначити його адміністративний талант і вміння домовлятись із радянською владою, яка тоді мала на меті знищення Церкви. Саме завдяки митрополиту Нікодіму в РПЦ почали поставляти молодих нових єпископів. Серед їх числа були і теперішній почесний патріарх ПЦУ Філарет, патріарх Кіріл, митрополит Володимир та багато визначних постатей в історії РПЦ. Цю плеяду єпископату експерти називають «Нікодімовою партією». Свого часу вона мала дуже великий вплив в РПЦ, утім тепер доживає свого віку. Саме із неї вийшов і Кіріл.
    Вступивши до Ленінградської семінарії він буквально одразу потрапив в сферу впливу вищезгаданого митрополита Нікодіма. Саме Нікодім постриг Гундяєва у ченці в квітні 1969 року. На той час йому було 23 роки. Відтоді розпочалось швидке зростання монаха Кирила. Кажучи світською мовою він зробив «блискавичну кар’єру». Практично зі швидкістю світла молодий єромонах піднімався по кар’єрним сходинкам.
    Уже у 25 років він став архімандритом і представником РПЦ на Всесвітній раді Церков, у 28 – ректор Ленінградської Академії і Семінарії. На той час РПЦ мала лише три навчальні заклади: Московську, Одеську і Ленінградську академії та семінарії. Призначення на цей пост молодого архімандрита свідчило про сильну підтримку з боку церковної і світської влади. Без цієї підтримки навряд молодий архімандрит міг обійти впливових єрархів і викладачів самої Академії. У 30 років Кіріл стає єпископом Виборзьким. Послужний список Кіріла до патріаршества дуже великий.

    Такий послужний список Кіріла у Російській Православній енциклопедії  за обсягом обійшов навіть кількість сторінок присвячених самому Господу Ісусу Христу. Беззаперечно, що Кіріл вдало виконував усі поставлені задачі церкви і держави. Його таланти проповідника і церковного адміністратора давали свої плоди. Тому ще тоді митрополита Кіріла було призначено на одну із стратегічних посад РПЦ – Відділ зовнішніх церковних відносин. Фактично Кіріл став міністром закордонних справ РПЦ. На цій посаді він пробув аж до свого обрання Московським патріархом.
    Як умілий стратег він розумів, що відпустивши Україну, РПЦ і Росія втрачають як історичне підґрунтя так і всю «мощь» «єдіной і нєдєлімой». На початку 90-х років основна частина парафій РПЦ знаходились в Україні. Втративши їх РПЦ не змогла б претендувати на місце найбільшої за кількістю серед Помісних Православних Церков. Окрім цього, без України РПЦ втратила б свої так звані «історичні корені», які вона собі незаконно присвоїла.
    В одній із наших попередніх публікацій ми зазначали, що свого часу РПЦ вкрала історію «Київської Русі», а тепер намагається присвоїти собі спадщину Візантії. Ця «спорідненість» Києва врослась в голови Кіріла і його прибічників. Без неї РПЦ ніколи б не змогла б захопити першість у православному світі. Ця ідея першості базувалась на кількості та історії. Її ж Кіріл відстоював як міг.
    Під час святкування 1020-ліття Хрещення Русі, коли була перша спроба отримати автокефалію для Української Церкви, Кіріл прибув до Києва, щоб зірвати автокефальний процес. У 2008 році Кіріл виступив на рок-концерті, який відбувався на Майдані Незалежності із пропагандиською промовою і гаслом «Росія, Україна, Бєлорусь – єдіная Русь».
    Фактично, це була перша ластівка горезвісної «руской вєсни». Проте тоді ніхто не надавав таким меседжам особливої уваги, а Кіріл продовжував гнути свою лінію. І вже будучи патріархом, святкуючи своє 70-ліття, у той час коли на сході України відбувались запеклі бої, він відкрито заявить, що ніколи не допустить відокремлення України, адже «Киев – это духовная колыбель святой Руси как Мцхета для Грузии или Косово для Сербии».
    У цьому була його основна помилка, і не лише його, а й всіх його попередників. Якщо б РПЦ дарувала б Україні автокефалію у 90-х роках минулого століття, то в Україні не було б церковного розділення, а сама РПЦ мала б надійну підтримку в особі Церкви-сестри. Імовірно, що могло б і не бути війни між Росією і Україною, адже б за майже три десятиліття Українська Церква виховала б нове покоління українців, яке б по всій Україні від Києва до Севастополя, від Львова до Донецька любило б власну Батьківщину. Проте як говорив Кравчук: «маємо те що маємо». Упродовж 30-ти років російські спецслужби через окремих священнослужителів зомбували жителів сходу мантрами про «єдіний народ».
    У цьому бажанні Кіріла зберегти вплив в Україні чітко прослідковується і план Росії про приєднання України до РФ, яким жив Кремль увесь час від розпаду СРСР. Єдине, що надійно об’єднувало дві країни – Церква, яка на відміну від держави зберегла свою цілісність. Кіріл, який був сірим кардиналом в РПЦ і не допустив відокремлення Української Церкви, свого часу був фаворитом Кремля. Тому не дивно, що під час так званої передвиборної гонки за патріарший куколь, існували гасла на кшталт «Єдіная Росія за митрополита Кіріла». Ставши патріархом він і надалі продовжував займати позицію «єдіной Цєркві і аднаво народа», яка майже «в точь в точь» збігалась із загарбницькою політикою Кремля.
    Часті приїзди Кіріла до України лише готували ідеологічне підґрунтя до майбутнього злиття двох держав. Для прикладу, попередник Кіріла патріарх Алєксій ІІ відвідав Україну за час свого патріаршества лише декілька разів. Такі нечасті візити Московського патріарха Алексія сприяли тому, що в середовищі УПЦ Московського Патріархату, під омофором Блаженнійшого митрополита Володимира( Сабодана), виросло нове покоління священнослужителів, яке фактично не знало колишнього радянського минулого.
    Для таких священнослужителів Російська Церква стала чужою, а їх зв’язок лише формальністю, яка з часом повинна була скасуватись. Підтвердженням цьому стало утворення в УПЦ проавтокефального крила єпископату і духовенства. Воно бажало мати свій незалежний статус і бути в єдності зі своїми братами-українцями, які на той час знаходились в невизнаних Церквах: УПЦ КП і УАПЦ. Проявом такого бажання стала перша зустріч комісій Церков задля підготовки діалогу для об’єднання. Ця проста зустріч неабияк розгнівала церковну Москву, від чого остання всілякими методами намагалась знищити будь-які спроби відновлення єдності і майбутньої незалежності.
    У цьому велику роль відіграли уже згадані часті поїздки патріарха Кіріла до України та частина єпископату УПЦ МП, яка ще жила і живе ідеєю «єдіной рускай цєркві» і боїться самого слова автокефалії як дідько ладану. Орієнтуючись на них, Кіріл, починаючи від 2009 року, відвідував різні єпархії України. Не зважаючи на позицію тодішнього президента Ющенка, Кіріл офіційно і відкрито продовжував гнути свою лінію.
    З приходом до влади Януковича для Кіріла і Кремля взагалі засяяло зелене світло. Уперше в історії незалежної України, у 2010 році Московський патріарх прибув благословити новообраного президента України. Ситуація схожа на нонсенс. Багато експертів вже тоді задавали питання: «Як може очільник іншої Церкви благословити Президента іншої країни?» При чому відбувалось це на фоні заяв про незалежність в управлінні УПЦ Московського Патріархату.
    Утім цей молебен був першим сигналом, який вказував на плани Кремля. У своїй промові Кіріл «подчеркнул важность установления дружественных отношений между “составляющими частями Киевской Руси» і «пожелал новому президенту и украинскому народу преодолеть все трудности и задачи сегодняшнего дня, в частности исторические, культурные, духовные и другие разногласия». Так напишуть про цю подію українські і російські ЗМІ, не здогадуючись, що під «преодолєнієм исторических и духовних разнагласий» патріарх вбачав фактичне загарблення України.
    На духовному рівні ці «разнагласія» почав долати сам Кіріл. Його часті візити в Україну на мові офіційних документів вже звучали як рядові відвідини російських єпархій, а не самостійної і незалежної Церкви. У журналах Синоду РПЦ українські єпархії ставились в один ряд із російськими, без вказівки на їх приналежність до самостійної і незалежної УПЦ.
    Фактично план Кремля було виконано на половину, а патріарх Кіріл уже імовірно пожинав лаври за «сохранения единства и преодоления духовного разногласия». Утім варто пам’ятати, що всім керує Бог, Який і не допустив окупації України, а одному із ключових гравців цього плану – патріарху Кірілу попустив притерпіти доволі сильного удару і приниження. Такою була перша помилка доволі успішного і амбітного Московського Патріарха. У наступній публікації ми поговоримо про другу фатальну помилку Патріарха Кирила, яка призвела до того, що сам Кирило втратив вплив і підтримку Кремля.
     
     
     

    Найсвіжіше

    Популярне