Субота, 23 Листопада, 2024
Бiльше

    В очікуванні апокаліпсису. Чому РПЦвУ ігнорує епідемію й українську державу

    Вже важко сказати, чи російські спецслужби за допомогою РПЦ просувають це божевілля з вірусом і апокаліпсисом, щоб якомога більше людей у сусідніх країнах заразилися — і це підірве звичний лад та посилить позиції Москви, чи сама Росія стає жертвою власного безумства. Можливо, це паралельні процеси.
    “Отець небесний ніколи не зробить так, щоб Ви захворіли у храмі. Ви можете захворіти деінде, а в храмі — ніколи”. В Україні другий місяць поспіль триває карантин. Журналісти видання “ТЕКСТИ” приїхали до Святогірської Лаври третього травня — і побачили, як віряни причащаються з однієї ложки, повідомляє “Аргумент”. Іронія в тому, що Зеленський, який зараз пропагує карантин, протягом року свого президентства всіляко демонстрував лояльність до УПЦ МП.
    Донецька область зараз серед регіонів з найменшою кількістю хворих. З 81 пацієнта з коронавірусом немає жодного зі Святогірська. А саме там знаходиться єдина Лавра Московського патріархату, яка залишилася працювати під час карантину. Церква, яка стала однією з найскандальніших через Великодні богослужіння з натовпом людей, відкрита для прихожан.

    Святогірська Лавра

    В Україні офіційно є три Лаври Російської православної церкви в Україні (самоназва УПЦ МП): Києво-Печерська в Києві, Почаївська в Тернопільській області та Святогірська на Донеччині.
    Лаври у Києві та Почаєві стали осередками хвороби, вони закриті на карантин, а в містечко Почаїв взагалі заборонений вїзд. Відкритою залишилася тільки Святогірська лавра. Щоправда, до Донецької області не можуть в’їхати люди, які не мають там реєстрації. Виняток роблять для військових, міжнародних гуманітарних місій, журналістів, служб доставки товарів.
    Без маски — можна, в штанях замість спідниці — ні
    Ми їдемо у Святогірськ з Бахмута. Це зона ООС, тож внутрішні переміщення на машині можливі. А от на автобусі чи електричці — ні, нічого не ходить через карантин. Святогірськ — це містечко за 30 км від Слов’янська, і саме Слов’янській міській раді підпорядковуються тутешні землі. Але контролювати Лавру або впливати на неї у депутатів не виходить. Наприклад, все, що змогли зробити представники влади міста перед Великоднем, — звернутися до мешканців з проханням залишатися вдома. Але Лавра відкрила свої ворота. Тисячі вірян послухали священників, пішли в церкву, і їм ніхто не заважав.
    Відкрита Лавра й на початку травня. Поліція каже, що займається кількома справами щодо порушення карантину тут, але ми приїжджаємо на територію та вільно заходимо. Приїжджаємо до Лаври ми 3 травня, у день святих жінок-мироносиць. Це своєрідне християнське “8 березня”. До того ж, неділя — один з днів для більш масових богослужінь.
    Маска на обличчі на території Лаври — рідкість, і одягати її ніхто не вимагає. На відміну від довгої спідниці. Якщо намагатися зайти в штанях — то впустять лише з пов’язаною на поясі хусткою. За неї треба заплатити. Є по 16, а є по 24 гривні. Водночас на територію вільно проходить чоловік без маски.
    “Якщо так розібратися, то маска потрібна хворій людині, або з підозрою. А здоровим людям маски не потрібні. Треба уважно читати”, — каже він.
    За лаврськими воротами ніде ані слова українською, виключно російська: від фото оголошень на брамі до інформації для паломників у лаврському готелі.
    А, ні, є українська! На табличках охорони культурної спадщини часів СРСР поблизу входів до печер.
    Вже у храмі — десятки людей без жодного захисту. О 6:30 ранку вірян тут — десь зо півсотні людей.
    Всі стоять як заманеться, жодного дотримання дистанції ніхто ні від кого не вимагає й не очікує. Хоча площа дозволяє. Тому що абсолютно всі без винятку священнослужителі — без масок, не кажучи вже про рукавички.
    З храму доводиться періодично виходити на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям. Людина в масці привертає тут увагу настільки, що підходить поговорити місцевий монах. Цей діалог дуже яскраво демонструє ставлення місцевих священнослужителів та те, що вони кажуть вірянам.
    — Отець небесний ніколи не зробить так, щоб Ви захворіли у храмі. Ви можете захворіти деінде, а в храмі — ніколи. Коли в Чорнобилі була та аварія, в храмі не було радіації взагалі, хоча вона була всюди.
    — А немає зараз тут ніяких вимог? Не треба маску вдягати?
    — Як хочете! Це ваш внутрішній стан, ви так хочете — немає різниці.
    — Тут майже нікого в масках немає…
    — Тому що люди вірують. Знають, що Господь їх захистить. У нас міліція ходить кожного дня, знімає. Це істерія. Вона є, ця хвороба, але її надто роздули. Просто зараз — боротьба з церквою. Ви бачите, в Святогірську немає жодного випадку, щоб сказали, що Святогірськ — це розсадник інфекції. Ну хоч один хворий є? Немає. А вони вже роздули так…
    — А серед переселенців, які тут живуть?
    — Взагалі в нас немає тут хворих! — каже він і повертається в храм.
    В храмі не дозволяють знімати або фотографувати без благословення. Тож це доводиться робити похапцем. Але паралельно йде онлайн-трансляція богослужіння. Камера встановлена так, що в кадрі — лише ті, хто відправляє службу. Велике скупчення людей у храмі в ту картинку не потрапляє. Виняток зробили на Великдень. І кадри з трансляції використали правоохоронці.
    Вже після 8 ранку людей стало більше — близько сотні, разом зі священниками. Владику Арсенія посадили на трон, спиною до вірян. Рахувати людей в натовпі важко — священники біля вівтаря ходять туди й сюди, люди загороджують один одного, тож підійти або відхилитись, аби когось краще побачити, майже неможливо.

    В цей час з обох боків від центральної частини храму люди вишикувались на сповідь до кількох священників. Під час сповіді всі кладуть руку на Євангеліє, після сповіді цілують Євангеліє та хрест в руці священника, деякі цілують й саму його руку. Сповідь триває годинами, черга не меншає. Зайвим буде казати, що й під час сповіді ніхто нічого не обробляє.
    Єдиний карантинний захід, який тут є — це протирання образів. Монах ходить від ікони до ікони та протирає скло. Одразу розумію, що це профанація знезараження, адже серветка — одна й та сама, ікон десятки, а в руках у монаха немає розпилювача з дезінфікуючим розчином.
    “Це завжди робили, й до карантину, — протирали ікони від фізіологічних виділень людини, радше з естетичних потреб, щоб скло залишалось прозорим. Люди їх цілують, залишаються частки слини, губної помади, прикладаються лобом — залишаються виділення сальних та потових залоз”, — каже бахмутський історик Олег Романенко.
    Знову виходжу на вулицю та заговорюю з чоловіком. Він виявився мешканцем Святогірська. Тож вдається поговорити про тих, хто ходить на службу.
    “Це або місцеві, або біженці — в тому корпусі 300 людей. Або місцеві зі Святогірська. Половина працює в Лаврі — ті на овочах, ті на квітах — робочих місць багато”, — додає співрозмовник, інтелігентний чоловік під 60 років.
    По сходах, що ведуть вниз від храму, збігає мила дівчинка років шести в довгій сукні і, звичайно, без маски. Вона каже, що живе тут, показує мені напрям до їдальні та готелю і біжить далі.
    Біля вольєрів з птахами стоїть чоловік середніх років. З його слів, він також місцевий мешканець:
    — Та тут пів Лаври живе людей.
    — Немає спалаху? Нікого не обстежували?
    — Немає. Не вірте нікому, що вам по телевізору говорять, все нормально. Розповідають багато чого, ніби до цього люди не помирали. Зараз вони всі випадки в одну кучу зліпили, спеціально зробили всю цю пропаганду.
    Ближче до 10 ранку здається, що головна частина молебну минула, і все більше людей стоять на подвір’ї, сидять на камінних бордюрах, виходять перепочити.
    Повз вольєри прогулюється та тихо співає жінка 50+. Вона розповідає, що буває в Лаврі часто. Тут вона знайшла однодумців із, як виявилося, дуже своєрідними поглядами.
    “Пандемія “зроблена”, і доволі успішно, люди повірили. Це найсправжнісінька афера. Концтабір. Особливо для православних. Ось вам — щоб Великдень… — все розраховано було! І на кладовищах написали, що заборонено відвідувати, — тому що це святе місце. Але хто ходив, той і ходить. Хто в церкву ходив, той і ходить. У мене і зараз антени немає, я не буду оцю всю брехню дивитись, я не беру участь у цих іграх! Війна була, 2014-й рік, — це все вигадано! Щоб людей роз’єднати та зробити ворогами. Все це зроблено жидомасонами, це вони все крутять”, — впевнена вірянка.
    Довго слухати її важко, бо каже і про чіпи у вакцинах, і про вплив через Wi-Fi. А ще каже, що у неї пухлину в мозку знайшли, але лікуватися не йде, бо вірить, що відсутність телефона та віра їй допоможе краще. На цьому ми прощаємося.
    Близько 11 дня настоятель Арсеній повідомляє про таїнство причастя. Всі, хто до того сповідався, йдуть до кількох священників поблизу вівтаря, і десятки людей — в тому числі літніх та дітей — причащаються з однієї ложки (яка, до речі, російською називається “лжиця”).

    Кожний цілує край потира (чаші з вином, яка символізує кров Христа) та хрест у руках священника. Потім віряни підходять до столика з пластиковими горнятками з водою. З одного боку стола стоїть жінка з чистими одноразовими горнятками, виставляє їх (вона без рукавичок) та наливає по пів горнятка води. Першими причащаються діти, вони дуже швидко ставлять використані горнятка з недопитою водою та відходять, а замість них підходять інші й інші, і п’ють з тих самих горняток. Черги немає, але ніякої дистанції ніхто не тримає.
    На відео нижче віряни цілують хрест

    Віряни, які зустрічалися впродовж дня, запевняли про відкритість наставника Арсенія. Що він і приймальню має, і до людей виходить. Та за тиждень там відправляли постійно тільки писати запит. Тож залишилася особиста зустріч.
    Намісник виходить у супроводі ченця, спираючись на посох. Не доходячи до мене, він помічає боковим зором, що якийсь парафіянин сфотографував його. Священник огризається: “Все зняв? Що ти оглядаєшся?! Все зняв, питаю? Я ж тобі не ведмідь у національному парку! Щоб мене знімать — спитай. Це ввічливість елементарна”.
    Він наближається до мене. Я представляюсь бахмутською кореспонденткою, звертаючись до нього російською, та прошу приділити 5 хвилин. Отримую коротку відповідь:
    “Ну й що? А я намісник Святогір’я. А чого ти приперлась, на поріжках мене піймала, а я тобі повинен все розповідати? Якщо ти серйозна людина, могла б подзвонити, домовитись про зустріч, сказати теми питань, які ти хотіла б обговорити. Тоді ми б з тобою говорили. А такі кореспонденти, яких розвелося, що їх прочитаєш та жити не хочеться, то такі інтерв’ю мені нецікаві”, — відмовив Арсеній.
    Тож можна йти на вихід. Тим часом віряни з храму йдуть обідати. Монахи — в окрему трапезну, а парафіяни — на вулиці. Та з храму вони виходять всі разом, і це дуже нагадує Великодню процесію.
    Безстрашна “держава” в державі
    І це не перший випадок, коли держава йде в одному напрямку, а Лавра — тягне своїх вірян в інший. В 2014 році було чимало свідчень про те, що саме у Святогірській Лаврі ховалися бойовики. Екс-мер Слов’янська Неля Штепа у суді заявляла, що на території Святогірської Лаври знаходиться 250 козаків, які готові до збройного конфлікту. Один із лідерів бойовиків, Ігор Стрєлков (Гіркін), теж розповідав про бойовиків у Лаврі. Служба безпеки України в Лаврі затримала людину, яку підозрюють у тероризмі. Та й загалом багато з тих “козаків”, які охороняли Лавру, пішли до лав окупантів.
    Але в своїх інтерв’ю того часу настоятель Арсеній кожне з цих свідчень лише заперечував та називав фейками.
    Цікаво й те, що в церковній лавці на території роздавали листівки антивакцинаторів.
    Але будь-які намагання вплинути на заяви священнослужителів тут лише вперто називають тиском на віру. Адже ця єдина церква, яка продовжує богослужіння під час карантину, досі називає себе найбільш гонимою та пригніченою.

    Протоколи є, а претензій немає
    Ще після Великодньої неділі 19 квітня поліція Донеччини прозвітувала про зафіксовані 4 випадки порушення карантину та повідомила про відкриття кримінального провадження за подіями у Святогірській Свято-Успенській Лаврі.
    23 квітня голова Донецької ОДА Павло Кириленко доповів:
    “Ті 350 людей, які брали участь у богослужінні (в Святогірській Лаврі, — ред) — переважно люди одного кола. Це є священнослужителі й переселенці з тимчасово окупованих територій, які живуть на території Лаври, жителі Святогірська, які постійно відвідують церковні служби. Підкреслюю: масового паломництва з усієї Донецької області, а тим більше з-поза її меж, не було. ДонОДА ВЦА думаємо над тим, як організувати тестування на наявність COVID-19 у присутніх осіб”, — заявив Кириленко.
    А 4 травня під час брифінгу в Донецькій ОДА представник департаменту охорони здоров’я Олександр Педенко на запитання журналістів відповів:
    “Люди, які мешкають у Святогірській Лаврі, по медичну допомогу не звертались, лабораторного дослідження не проводилось. Хворих мешканців Святогірської Лаври станом на сьогодні немає. По місту Святогірську також хворі на COVID-19 або з підозрою до мобільних бригад не звертались”, — заявив Педенко.
    Тобто тестів, які б могли виявити хворобу, не робили. Й інфекцію ні в кого не виявили. Лавра продовжує працювати в штатному режимі.
    Варто навести паралельний приклад з міста Краматорська. Там теж довго не було підтверджених хворих, а тоді з’ясувалося, що більшість людей, які повернулися з-за кордону, відмовилися робити тестування. Бо боялися сусідів та їхньої реакції. Станом на 5 травня в Краматорську підтвердили 2 випадки захворювання на коронавірус.
    Церковна політика. Зеленський, Онуфрій і апокаліпсис
    Тепер давайте подивимося на загальну картину. Напередодні Великодня розгорнулася прихована війна відеозвернень. З одного боку, президент Зеленський закликав українців залишатися вдома, з іншого — митрополит РПЦ в Україні (самоназва — УПЦ МП) Онуфрій наголошував, що богослужіння відбудуться. РПЦвУ таки скликала вірян до своїх храмів, порушивши обіцянки, дані поліції, й завела їх всередину храмів. Парадокс у тому, що Зеленський протягом свого президентства демонстрував лояльність до цієї церкви.
    Ми постаралися розібратися, що могла б робити команада Зеленського, аби РПЦвУ так відверто не саботувала рішення української держави.
    Олександр Саган, голова Держкомітету в справах релігій за президента Віктора Ющенка, пояснює, що причина поведінки РПЦвУ – в її “єдиноістинности”, як там вважають:
    “Для них власна «віра і святість» вище хвороби, – розповідає Саган. – Це обернуло чимало їхніх монастирів на осередки й джерела інфекції”.
    Ми поговорили з багатьма експертами, і всі наші співрозмовники вважають, що нині РПЦвУ де-факто має вищий статус, ніж решта церков в Україні. Цим і пояснюють її нахабство за умов епідемії. Як подолати цю винятковість?
    1.Завершити історію з перейменуванням
    РПЦ на наших теренах називає себе Українською православною церквою. Та ще в грудні 2018 року Верховна Рада ухвалила закон про перейменування конфесій із релігійним центром у Російській Федерації. Але вже з квітня 2019 року, тобто, з моменту зміни влади в Україні, перейменування призупинено ухвалою окружного суду Києва.
    2. Продовжити дипломатичні зусилля
    Не так давно один екс-міністр оборони Греції розповів, як Росія тиснула на владу цієї держави, аби Елладська Церква не визнавала ПЦУ. Це показує, які важливі церковні справи навіть у нинішньому секулярному світі.
    Ще за президентства Петра Порошенка РПЦ активно розпочала міжнародну кампанію, аби переконати світову спільноту, що в Україні здійснюються релігійні переслідування. Значною мірою їй це вдалося. Упродовж останніх років і з боку РПЦ, і від її підлеглих в Києві невпинно лунали заклики до міжнародних спільнот – включно з ООН, ЄС, ОБСЄ та Римо-Католицькою Церквою – звернути увагу на ситуацію в Україні.
    Становлення ПЦУ й намагання громад перейти до нової української церкви МП змальовував як утиски однієї з найбільших українських церков. Водночас, саме РПЦвУ часто використовувала тітушок, аби завадити її вірянам перейти громадою в українську церкву. І навіть попри ці факти Києву часів Порошенка не вдавалося переконати світову громадськість у тому, що перехід громад під нову юрисдикцію має виключно добровільний характер.
    Комісаріят ООН із прав людини зауважив «тенденції, що негативно впливають» на релігійні свободи в Україні, та закликав український уряд «Виконати міжнародні зобов’язання України у галузі прав людини».
    Після обрання Володимира Зеленського Київ взагалі перестав займатися церковною дипломатією.
    3. Офіційні особи мають публічно дистанціюватися від РПЦвУ (УПЦ МП ) або піти у відставку
    Президент лише здається таким-собі світським франтом, далеким від питань релігії. Сергій Трофімов, заступник голови ОПУ – вірянин Московського патріярхату і, на думку багатьох релігійних експертів, надає підтримку РПЦвУ. Трофімов публічно зустрічається з ієрархами цієї церкви.
    Парафіянином «мегаватного» монастиря є сам очільник СБУ. Як зізнався Іван Баканов: “Ходжу до Свято-Введенського монастиря. Цей храм належить до Московського патріархату, якого насправді не існує, і який вигадали політики для поділу на своїх та чужих, цинічно використовуючи віру в політичних ігрищах”.
    Цей монастир відомий і тим, що є осередком російських монархістів. У ньому проводив свої заходи київський відділ Російського Імператорського Союзу-Ордену. Сам же очільник монастиря, єпископ УПЦ МП Даміян, володар знаку та ордену Російського імператорського Дому, уславився як наставник прихильників і шанувальників династії Романових. У 2011 році Введенський монастир навіть відвідала княгиня Марія Володимирівна, яка претендує на чільне місце серед нащадків цього монархічного роду.
    4. Запустити роботу Державної служби з етнополітики та свободи совісті
    Олександр Саган пояснює: “В нас паралізовано діяльність Державної служби з етнополітики та свободи совісті, яка й має займатися релігійними питаннями. Вона входить у структуру Мінкульту, який переживає вже третю реорганізацію за дев´ять місяців. Ця служба не набрала штату й існує лише на папері. Вона не може навіть проводити роз’яснювальну роботу з релігійними організаціями”.
    До того ж, на посаду керівника цієї служби уряд Гончарука (а фактично Зеленський) так і не призначив Андрія Юраша, котрий двічі виграв відповідний конкурс. Доти Юраш очолював Департамент у справах релігій за президентства Петра Порошенка, ставши одним із найактивніших реалізаторів автокефалії ПЦУ.
    Щонайменше Держслужба з етнополітики та свободи совісті могла б вести діалог бодай із частиною вірян РПЦ, роз’яснювати їм усі загрози пандемії тощо.
    Силовики
    Утім, як зазначали ТЕКСТАМ усі опитані експерти, насамперед силовики мають відігравати ключову роль в запобіганні перевазі РПЦ над іншими церквами.
    На думку Олександра Солдатова, головного редактора незалежного російського релігійного інтернет-порталу Credo.Press: “СБУ мусить активно виявляти священиків, монахів і вірян, що пов’язані з терористами, котрі діють на тимчасово окупованих територіях”.
    Натомість Служба не надто активно працювала в цьому напрямку й за попереднього президента. А з 2019 року праця Служби в релігійному середовищі загальмувалася ще дужче.
    Опитані експерти одностайні щодо причин, чому поліція не змогла протидіяти масовкам РПЦвУ. Зокрема, Саган наголошує:
    – Ще за президентства Леоніда Кучми, коли той намагався розбудувати помісну церкву на основі частини МП, відбулася масштабна «змичка» місцевих еліт та кліру РПЦвУ (УПЦ МП). Адже у них були тісні контакти ще з часів Радянського Союзу. Ця змичка працює донині. Вона-таки – одна з причин того, чому поліціянти лише складали одиничні протоколи, поки клірики РПЦ масово порушували карантинні заходи. Навряд чи більшість тих протоколів підтримають і суди.
    У Херсоні пасхальне богослужіння РПЦвУ відвідав навіть тамтешній голова обласної ради Владислав Мангер, підозрюваний у причетності до вбивства Катерини Гандзюк. У Почаївській Лаврі поліція не наважилася протидіяти вірянам,які несподівано почали заходити в храм, хоча передбачалося, що стоятимуть на вулиці поряд. Тим паче годі помислити про такий наказ для Святогірської Лаври на території Донецької області.
    Православний Талібан. В очікуванні апокаліпсису
    Але звідки береться така упертість в протистоянні навіть із дружньою до цієї церкви владою? Відповідь потрібно шукати у конспірологічних вченнях, що їх поширюють радикальні течії всередині РПЦ.
    Богослов Константин Вєтошніков, доктор богослов’я Університету Аристотеля в Салоніках (Греція), доктор історії (Практична школа вищих досліджень, Сорбонна, Париж), який обґрунтовував для Вселенського патріярхату право на автокефалію ПЦУ, переконаний: «Частина вірян РПЦ в Україні за умов карантину обертається на справжню секту». За його словами, деякі віряни цієї церкви на Вінничині збираються на служби таємно, по домівках.
    Патріарх московський Кирилл дотримується здорового глузду і говорить про необхідність карантину. Однак усередині Росії й Білорусі чимало монастирів і фанатичних парафій не відмовилися від зібрань. Тому коронавірус також стрімко охоплює церковне середовище й у самій РФ.
    Деякі ж із російських церковників — наприклад, члени Союзу «Свята Русь» або «Движения «Царский крест» — закликають ігнорувати факт вірусу, пов’язуючи його з Апокаліпсисом. Мовляв це не хвороба страшна, а страх перед нею. Зокрема, ось відео з просуванням цієї версії А ось розширена інтерпретація із 750 тисячами переглядів.
    Схожу тезу (це не хвороба страшна, а страх перед нею) озвучував і митрополит РПЦвУ Онуфрій
    “Апокаліптичні” заяви перегукуються й зі ще недавніми закликами керівника Лаври владики Павла та боксера Усика далі ходити в храми, і зі статтями в українському інтернет-виданні «Союзу православних журналістів», та загалом – із маячнею про близьке «очіпування» світу.
    За лінком — відбірний набір “православної” (насправді, вона не має нічого спільного з правдивим православ’ям) конспірології, яка шириться з Росії: https://www.youtube.com/watch?v=hTqDu_EPaBk
    В останні десятиліття на пострадянському просторі в церковних колах РПЦ свідомо пропагувалася апокаліптична ідеологія, в центрі якої поставала Росія. Тій приписували роль держави-рятівниці православних народів під час апокаліпсису. І це йшло в ногу із заходами російських спецслужб по підриву суверенінету, зокрема, і в Україні.
    “Апокаліптичний росієцентризм” витікає із “пророцтв” багатьох російських святих ХІХ-ХХ століття. Принаймні, так це подає церковна література РПЦ. Вони пророкували, що Росія — не просто Третій Рим, а, буцімто єдина держава наприкінці світу, яка чинитиме опір Антихристу та спасеться.
    Ідеологія РПЦ у цьому напрямку рясніє цитатами і Феофана Затворника, й Іоанна Кронштадтського, і Лаврентія Чернігівського тощо. Слова ж святих часто трактуються в російській церкві як беззастережні догми, котрі ніхто не піддає сумнівам. Отож ними й спекулюють, незважаючи на те, що питання кінця світу для справді воцерковленої людини має стояти чи не на останньому місці. Цими “пророцтвами” часто притомних людей робили фанатиками “русского міра”.
    Ось, наприклад, відео з одним із таких “старців”, Зосімою, який був духівником Януковича.
    Після смерті йому поклоняються, як святому.

    Таке “старчество”, тобто, особливі монахи-прозорливці, притаманне в православному світі здебільшого лише Росії, та й то після розвалу Радянського Союзу. І їхні лави зненацька поповнили надто молоді для праведних подвигів ченці.
    І вже важко сказати, чи російські спецслужби просувають це божевілля з вірусом і апокаліпсисом, щоб якомога більше людей у сусідніх країнах заразилися — і це підірве звичний лад та посилить позиції Москви, чи сама Росія стає жертвою власного безумства. Можливо, це паралельні процеси, бо моніторинг російської дезінформації, який провидять Тексти, засвідчив: позицію РПЦвУ на ігнорування карантину в Україні всіляко підтримують дезінформатори з РФ.
    Зрозуміло одне: РПЦвУ й далі ігноруватиме українську державу та через свої дії сприятиме поширенню хвороби. Це напряму загрожує національній безпеці, і влада Зеленського має відповідати на цей виклик, бо це удар і по ній.

    Найсвіжіше

    Популярне