Заступник голови Синодального управління військового духовенства Православної церкви України по роботі з волонтерами, ветеранами та членами їхніх родин, військовий капелан отець Дмитро Каран з березня 2011 року (з благословення Предстоятеля Української автокефальної церкви Блаженнішого Мефодія) до 2018-го працював у Раді душпастирської опіки при Мінобороні України. Був дотичний до підготовки Закону «Про Службу військового капеланства», який на цьому тижні нарешті ухвалила Верховна Рада. Спілкувався із військовослужбовцями, часто відвідував військові частини, повідомляє «Голос України».
Отець Дмитро — активний учасник Революції Гідності, його голос лунав зі сцени київського Майдану. Він духовно підтримував протестуючих, входив у духовну раду Майдану. Каже, тоді пройшов певне загартування, застосував на практиці теоретичні розмови, що велися у душпастирській раді при МОУ. А з початком російської агресії проти України їздить як волонтер-капелан на фронт.
— Вітаю із ухваленням закону про військових капеланів. Що він дає? Чим важливий для вас?
— Він дає можливість створити повноцінну службу капеланів у ЗСУ, Прикордонних військах, Нацгвардії та інших військових формуваннях нашої держави.
Ще з квітня 2017-го військові священики почали займати посади у Збройних Силах України як штатні капелани. З прийняттям цього закону капелани стають частиною військового формування — військовослужбовцями, отримують військове звання та відповідний соціальний захист.
Цей закон дуже довго готувався, опрацьовувався і узгоджувався. Але все ж таки на кінцевому етапі з нього прибрали один суттєвий пункт, який стосувався священиків УПЦ Московського патріархату. І зараз їх представники намагаються переконати, що закон відкриває можливість священикам УПЦ МП (РПЦвУ – ред.) йти в українське військо. Хоча Законом України № 2662 «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації…» чітко встановлено, що священики, пастори конфесії, керівний центр якої знаходиться поза межами України «в державі, яка законом визнана такою, що вчинила військову агресію проти України та\або тимчасово окупувала частину території України», не мають права перебувати у ЗСУ. Через те, що із закону про капеланів вилучено це уточнення, у нас є надія, що військові командири, громадськість пильнуватимуть цей процес і звертатимуть увагу на чинний Закон № 2662….
— Як корелюється християнська заповідь «не вбий» із війною? Що ви казали нашим воїнам на передовій? Які духовні настанови давали?
— Звичайно, війна і любов — речі несумісні. Але у той же час Христос через Святе Письмо навчає, що немає іншої любові, як покласти душу свою за ближніх своїх. Війна для РФ — це агресія, а для України — це захист. Ми захищаємо свою землю, свою батьківщину, свої домівки, своїх рідних. Відповідно, український воїн є захисником від підступного ворога. Тож захист через самопожертву, через ризик власним життям є найвищою заповіддю любові у Євангеліє.
А стосовно ворога, як каже нам Спаситель Ісус Христос, якщо на вербальному рівні не можна пояснити, домовитися, то єдине, що може стримати ворога, який прийшов і поглумився на нашій землі, — це збройна відсіч.
— Чи можлива армія без віри? Як змінився дух українських воїнів за роки російсько-української війни?
— Як і людина. Бо армія — це люди. А кожен обирає самостійно. Перебуваючи на межі життя й смерті, починаєш цінувати життя… Ми, військові капелани, йдемо до всіх. Спілкуємося як душпастори, незалежно від того, віруюча людина чи ні, підтримуємо, але не дискутуємо… Через слово капелана, через його поведінку кожен воїн для себе визначає, чи варто прислухатися до військового священика.
З гордістю бачу, особливо за роки війни, як зростає патріотизм наших воїнів, бойовий дух, і як воїни, вдихаючи той полин Донбасу, пригадують своє славне козацьке коріння і стають справжніми вояками. Слава Україні!
Героям Слава!
