Хворіють усі: від лікарів до священиків і монахів
Упродовж декількох місяців перед світом стоїть нова загроза – коронавірус. Цей вірус охопив різні континенти земної кулі. Ним інфікувались різні верстви населення: монархи, політики, діячі культури, відомі зірки шоу-бізнесу, депутати, священики, монахи і пересічні громадяни. Досі не винайдено універсальних ліків чи дієвої вакцини від цієї хвороби. У таке важко повірити, але це правда.
Здавалось би, що може бути загрозою для людей XXI століття? Часу науково-технічного прогресу, коли люди з різних країн світу, на відстані більше сотні тисяч кілометрів можуть спокійно, не виходячи із своїх домівок спілкуватись зі своїми рідними і близькими завдяки сучасним смартфонам та гаджетам.
Ефективна лише самоізоляція
Людство по-правді за останні 100 років зробило великий прорив у науці, злітало у космос, підкорило місяць, запустили марсоходи, створило штучний інтелект і роботів, які здатні повторювати людські рухи й роботи хатню роботу, винайшло ядерну бомбу і високоточну зброю, та ще багато чого іншого. Та не зважаючи, на ці досягнення сотні тисяч людей потерпають від нової інфекції, яка вже забрала тисячі людських життів.
Перед цією пошестю не справились країни із високою системою охорони здоров’я. Медицини європейських країн, до яких багато хто з наших співвітчизників їздив лікувати подекуди невиліковні хвороби, стали малоефективними перед коронавірусом. Єдиним дієвим методом боротьби з цією пошестю є самоізоляція і суворий карантин. На цьому наголошують медики із усього світу. Проте, багато хто не прислухається до таких порад людей у білих халатах. Випадків, порушення карантинних заходів, вистачає по всьому світу, і нажаль Україна не є винятком.
Порушники карантину стараються показати свою віру чи безвідповідальність?
Ситуація з українським суспільством взагалі парадоксальна. З одного боку українці боялись коронавірусу, від чого стали жертвами провокації на Полтавщині, а з іншого боку, коли епідемія дійшла до України, то громадяни стали нехтувати рекомендаціями МОЗу. На вулицях багатьох українських міст можна побачити молодих батьків із дітьми, закоханих, у парках і скверах влаштовують пікніки, прогулянки, походи по гостям, а школярі, подекуди, карантин сприймають як ще одні позапланові канікули.
Карантин зачепив усі сфери людської життєдіяльності серед них і духовну. Як ми вже говорили в одній із наших публікацій, серед церковних діячів також є ті, що нехтують порадами лікарів, і порушують карантин, а інколи ще закликають до цього своїх віруючих. У церковних колах, як ніколи досі, розгорілись богословські суперечки про силу віри. Ці диспути набрали такого ажіотажу, що останніми місяцями, вже і не чути меседжів і суперечок про визнання ПЦУ іншими Помісними Церквами, чи щодо Московських планів перехоплення першості у Православному світі. Ці теми відійшли на другий план. На першому – баталія у кого віра більша. І якщо ми справжні християни то нам не страшні ані коронавірус, ані будь що інше. А все інше це для маловіруючих.
Притча про потопаючого
Проте для тих хто так думає варто нагади одну саркастичну, але повчальну притчу про глибоковіруючого і потоп. Так ось.
“Один побожний чоловік все життя молився і надіявся на Бога. Одного разу в місті, де він жив, почалася повінь. У будинок до християнина забігають сусіди і кажуть:
– Рятуйся, повінь!
– Ні, відповідає чоловік, я буду молитися, Бог мене спасе.
Він почав молити про спасіння, а вода піднімається все вище. До його дому підпливають на човні люди і кажуть:
– Сідай у човен, ми тебе врятуємо.
– Ні, відповідає чоловік, мене спасе Бог.
Чоловік продовжує молитися, піднявся вже на дах, вода на рівні горища. Підлітає вертоліт, спускають сходи:
– Залазь, ми тебе врятуємо.
– Ні, я віруюча людина, не прийму від вас допомоги, мене спасе Бог.
Вертоліт летить, чоловік стоїть вже на самій вершині даху по коліно у воді. І тут хвилі підносять до його ніг вирване з корінням велике дерево. Але він, замість того, щоб сісти на дерево і поплисти, відкинув дерево. І потонув.
Після смерті цей чоловік постав перед Богом і каже:
– Я тобі все життя молився, чому Ти мене не спас?
– А хто, відповідає Бог, посилав тобі човен, вертоліт, дерево щоб ти спас? Якої тобі ще допомоги потрібно було?”
Наводячи цю притчу ми не хочемо зачепити, чи зневажити чиюсь віру, а хочемо лиш наголосити, що інколи Господь допомагає людині через інших людей. Безумовно, що теперішній короновірус теж попущення Боже за наші гріхи. Але допустивши цю пошесть Господь не залишив нас з нею наодинці.
Бог діє через лікарів і священиків
Він і зараз діє і допомагає нам через щирі молитви своїх служителів, і лікарів, які турбуються про наше життя, і прагнуть щоб жертв цього вірусу було якомога менше. Багато лікарів зараз віддано і жертовно боряться з цією недугою, і допомагають подолати їй хворим, тим людям, яких вони зовсім не знають.
Зараз лікарі, як впринципі і завжди, виявляють свою любов до ближнього, і намагаються максимально використати свої знання задля того аби врятувати життя ближнього, подекуди наражаючи себе самих на небезпеку. Зараз лікарський подвиг по-правді рівноцінний подвигу українських воїнів на Сході України. Відмінність полягає лише в тому, що воїни захищають нас від видимої небезпеки, а лікарі – від невидимої. І якщо захисники боряться на видимому фронті у певній частині нашої Держави, то лікарям доводиться боротись на невидимому фронті по всій країні, але і тим і іншим допомагає Господь. Не даремно, у народів називають освічених лікарів – лікарями від Бога, або людьми Божими.
Святі лікарі православної церкви
До-речі Православна Церква знає багато святих-цілителів, які зцілювали людей від різних недугів і тілесних хвороб. Це і святий Пантелеймон, святі Косьма і Даміан, преподобний Агапіт Печерський та багато інших. Дехто із таких святих навіть був лікарем під час свого земного життя.
Це, наприклад, святитель Лука Войно-Ясинецький, єпископ Кримський, який до прийняття чернецтва і священного сану був хірургом. До-речі владика Лука жив порівняно не так давно, у минулому столітті.
За своє життя він досяг великих вершин у медицині, став автором наукових праць із анестезіології та гнійної хірургії, був науковцем, мав ступінь доктора медичних наук, і був професором, і навіть був лауреатом радянських премій. Навіть ставши священником, він продовжував оперувати і лікувати усіх струджених і обтяжених.
Усі операції розпочинав із молитви…
Усі операції він розпочинав із молитви, після чого благословляв асистентів і хворого, а в операційній, де він проводив, подекуди надскладні операції, завжди висіла ікона. Він спас тисячі людських життів. Багато хто називав його лікарем від Бога із золотими руками.
Святий Лука – приклад гармонійного поєднання лікаря і священнослужителя, лікаря душі і тіла одночасно. Коли пацієнт потребував хірургічного втручання, він з молитвою і упованням на Бога надавав його. А свою віру він захищав перед атеїстами і радянськими чиновниками-безбожниками, від яких святому довелось перетерпіти багато труднощів і гонінь через його віру.
«Я ріжу людей для спасіння»
Зокрема, у мережі є розповідь проте як йому довелось захищати своїх колег лікарів від засудження на смертну кару. На суді святому довелось сперечатись із начальником ЧК, який дорікав йому і говорив: «Скажіть, поп і професор, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете?». На що святитель відповів запитанням, сказавши, що «Я ріжу людей для їх спасіння, а в ім’я чого ріжете людей ви?».
Цей приклад із життя святого як і все його життя, дає відповідь на це актуальне питання як діяти віруючим і водночас доволі вдало ілюструє, усьому сучасному українському суспільстві як діяти в умовах поширення пандемії. Тобто неодмінно треба дотримуватись приписів і рекомендацій лікарів, а свою віру і її силу треба являти у боротьбі з безбожниками і атеїстами.
