Козацькі могили вже давно стали місцем паломництва українців. У ці дні 370 років тому на полі під Берестечком на Волині відбулася найбільша битва в історії Європи 17 століття. Армія Речі Посполитої розгромила Військо Запорозьке.
У BBC розповіли завдяки кому козаки врятували більшу частину своїх загонів, та як на честь козаків тогочасні «політтехнологи» російського царя спорудили храм-пантеон. Він став місцем паломництва для всіх українців.
В кінці червня 1651 року під Берестечком на полі, розташованому на межі Рівненської та Волинської областей, армія Речі Посполитої чисельністю 150 тисяч людей зустрілася зі 100-тисячним козацько-селянським військом та їхніми союзниками — 30-тисячним військом кримських татар.
Обидві сторони не влаштовував Зборівський договір, що передбачав автономію для козаків.
Вранці 30 червня був густий туман. Коли він розсіявся, ніхто не наважувався атакувати першим. Лише біля третьої години дня король Ян ІІ Казимир закликав вдарити по “збіговиську збунтованого холопства”, і армія Речі Посполитої пішла у наступ.
Козаки його відбили. Однак після того, як татари несподівано покинули поле бою і взяли у полон козацького головнокомандувача Богдана Хмельницького, відступили та укріпилися у таборі.
Польські військові не могли його оточити, адже зі східного боку заважали болота і заплава річки Пляшівка.
Кілька днів вони обстрілювали табір. Потім почали готуватися до генерального штурму. Козацька старшина дізналась про це й ухвалила рішення виводити військо з облоги. Але із незрозумілих причин ніхто про це не повідомив селян.
300 «кіборгів-козаків»
Відступом керував наказний гетьман Іван Богун. З возів, наметів, кожухів та повсті (давній текстильний матеріал) козаки спорудили три мости.
Вранці 10 липня військові загони почали перехід через переправи. Коли ж селяни дізналися про відступ, то вирішили, що їх залишили напризволяще і кинулися до переправ.
Почався безлад, у якому обвалилися змонтовані мости, люди падали у річку, брели навмання у болото, тонули. Їх переслідували польські військові, які безжалісно рубали шаблями та стріляли всіх, хто попадався їм під руку.
Дехто відчайдушно захищався, викликаючи захоплення у свідків. Французький дипломат П’єр Шевальє описав епізод, як 300 оточених на острівці серед болота козаків у відповідь на пропозицію здатися викинули з гаманців гроші у воду. Вони всі загинули, але кожний відбивався окремо, а останній захищався протягом трьох годин.
На болотяному озерці козак знайшов човна і, прикриваючися бортом, витримав обстріл. Коли ж закінчився порох, то косою відбивав усіх, хто хотів його схопити.
Пробитий чотирнадцятьма кулями козак здивував своєю хоробрістю не лише жовнірів, описує дипломат, а й польського короля, в присутності якого закінчувався цей бій. Ян ІІ Казимир пообіцяв дарувати герою життя, на що «останній гордо відповів, що уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче умерти, як справжній вояка». Козака заколов німець ударом списа.
Попри поразку, більшу частину війська вдалося вивести з оточення. Кількість загиблих козаків та селян, за даними дослідників, не перевищувала 10 тисяч.
Храм-пантеон від царських «політтехнологів»
Через два з половиною століття про загиблих у Берестецькій битві заговорили чорносотенці, а саме — Почаївський відділ «Союзу русского народа». Члени цієї організації агітували за царя та російське православ’я.
На той час лавру вже забрали у греко-католиків й там був православний монастир, який підпорядковувався російській церкві.
Щоб здобути популярність у місцевого населення, вони зверталися до міщан та селян Волині українською мовою, пропагували національну культуру, історичні події, зокрема — Берестецьку битву.
«Такі моменти в історії народу не можна забувати. Вони можуть слугувати великим засобом для народного виховання. Цього можна досягнути облаштуванням на козацьких могилах пам’ятника-церкви та щорічними загальнонародними поминками там полеглих предків — козаків», — писав архімандрит Почаївської Лаври Віталій (Максименко) у Волинських єпархіальних відомостях.
Нав’язувалася думка про те, що козаки воювали за православ’я, а значить — за царя.
Почаївський відділ публікував історичні книги про битву, які потім розповсюджували у сільських бібліотеках. Вчителі шкіл проводили публічні лекції для населення з використанням наймодерніших на той час засобів — світлових проєкторів зображень, які називали «чарівними ліхтарями».
Очевидно, що така агітація принесла успіхи. На пам’ятні богослужіння щороку приходило дедалі більше паломників.
У 1908 році на полі битви їх зібралося близько 10 тисяч, у 1909 році — 50 тисяч, а у 1910 році — понад 60 тисяч вірян.
Крім того, Почаївський був одним із найчисельніших відділів «Союзу русского народа». Він нараховував близько 100 тисяч людей, що становило четверту частину всіх членів у Російській імперії. Тому ідея про створення меморіалу козакам швидко набула розголосу й підтримки.
Гроші жертвували не лише місцеві паломники, але й власники великого бізнесу і навіть цар Микола ІІ.
Єдина в світі православна церква під відкритим небом
Майбутня церква мала вмістити десятки тисяч паломників. Щоб вирішити це завдання, архітектор Володимир Максимов розробив унікальний проєкт, у якому приміщення храму-пантеону виконувало роль вівтаря, а віряни перед ним опинялися у церкві під відкритим небом. Таким чином тут могли служити сотні священників та молитися тисячі прихожан водночас.
Будівля Георгіївської церкви триярусна — у підземній частині розміщений саркофаг та гробниця з людськими останками. Їх виявили на могильнику неподалік місця переправи.
На територію комплексу перенесли дерев’яну Михайлівську церкву з села Острів. За переказами, у ній перед боєм молився Богдан Хмельницький. Від неї до підземної кімнати з козацькими останками веде підземний хід довжиною 50 метрів.
Поруч побудували монастирський корпус.
Комплекс планували обнести мурованими стінами з рівчаком, що нагадувало б козацький табір. Однак спорудили лише стіну з передньої частини. Її прикрасили дев’ять картин Івана Їжакевича з епізодами битви.
Повністю закінчити будівництво стін навколо Козацьких могил та спорудити дзвіницю не вдалося — почалася Перша Світова війна.
Від чорносотенців до ОУН
Російської імперії не стало. Проте люди продовжували приходити на щорічні траурні торжества.
«Ніщо не могло збудити національну самосвідомість волинських селян більше, аніж наближення до кісток героїчних предків, порубаних польськими шаблями. Ритуал поклоніння кісткам загиблих козаків був тотожним поклонінню останкам православних святих», — вважає кандидат історичних наук Климентій Федевич.
При польській владі члени ОУН організовували сюди екскурсії, а під час богослужінь розповсюджували листівки. В одній з них зокрема йшлося:
«Берестечко — це дороговказ українському народові: «Ніколи і ні в чому не числити на чужу поміч, не шукати собі союзу із своїми ворогами, а тільки надіятися на власні сили, на сили великого українського народу!»
Музей-заповідник і 20 років археологічних розкопок
Монастир на Козацьких могилах закрили наприкінці 1950-х років. На його території голова місцевого колгоспу розмістив кролеферму та птахоферму.
Побачивши це на власні очі, група письменників опублікувала у «Літературній газеті» лист-протест. Через кілька років Козацькі могили передали Рівненському обласному краєзнавчому музею.
Тоді ж на полі битви почала працювати археологічна експедиція. За двадцять сезонів її керівник, доктор історичних наук Ігор Свєшніков, локалізував розташування військових таборів, місця битви, переправи козацьких військ на річці Пляшівка, острова Гайок, де захищалися 300 козаків.
Археолог виявив понад 5 тисяч унікальних предметів та речей, які вціліли у торфі — одежу, зброю, особисті речі козаків та селян, інструменти ремісників.
Досліджуючи переправу, археолог «побачив» картину трагедії 10 липня 1651 року — кістяки загиблих лежали так, «як їх захопила смерть — один на спині, інший на боці, ще інший долілиць».
Пів мільйона паломників і «політична свистопляска»
16 червня 1991 року, за два місяці до проголошення Незалежності України, на Козацьких могилах знову зібралися паломники. Цього разу вони приїхали з усієї України, а їхня кількість була рекордною — біля пів мільйона людей.
Зранку присутні чекали на появу 93-річного Святійшого Патріарха Української Автокефальної Православної Церкви Мстислава (Скрипника), який напередодні прибув в Україну з американського міста Баунд-Брука. Патріарх мав освятити 13-тонну бронзову скульптуру героям Берестечка.
На траурне торжество також приїхав тодішній голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Коли він звернувся до присутніх, люди почали скандувати «Україні-волю!», «Геть союзний договір!», «Геть Кравчука!»
Так тривало кілька хвилин. Тоді патріарх Мстислав закликав не перетворювати національні поминки над могилами на «політичну свистопляску». Шум і крики одразу припинилися.
Відтоді щороку українці збираються на пам’ятні богослужіння на Козацьких могилах. Днями паломники прийдуть сюди знову.
Нагадаємо, у день Всіх святих землі української, 4 липня у Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на козацьких могилах відбудуться церковні та державні урочистості по вшануванню пам’яті українських козаків і селян – Героїв битви під Берестечком. На них запрошував митрополит Епіфаній, предстоятель Православної Церкви України.
